У сучасному світі на старість доволі часто дивляться через призму безпомічности, здитиніння, роздратування. Автор, який має великий досвід спілкування з людьми похилого віку, із зацікавленням аналізує проблеми цього періоду людського життя, уникаючи пастки ідеалістичного або суто негативного сприйняття старости.
На думку А. Пронзато, старі люди – це справжній скарб, адже вони показують найважливіші для людини цінності, про які сучасний світ починає забувати. Автор парадоксально стверджує, що майбутнє – у руках старих людей. Саме вони є надією світу.
ЗМІСТ
ВСТУП
СТАРІСТЬ: ЧАС НА ЖИТТЯ
ІСНУЄ ЗАПОВІДЬ
- Шанування батьків
- Що означає «шанувати»
- Синівська любов
- Кілька незмінних пунктів
- Між минулим і теперішнім: тяжка професія батька
- Якщо бачиш майбутнє…
- Коріння і крила
- Про християнське бачення старости
- Старі – бідолахи нашого суспільства
- Як ставитися до старших людей?
- Гіркі розлуки
- Провокації
ДО СВІТУ СТАРИХ ЛЮДЕЙ ТРЕБА ЗАХОДИТИ НАВШПИНЬКАХ
- Все почалося з однієї суперечки…
- Потреба ніжности
- Обов’язок вигадування
- Пошана
- Прагнення хліба, прагнення життя
- Чого треба навчитися?
СТАРІ ЛЮДИ ЗА КАТЕДРОЮ
- Чи старість є провиною?
- А може ми трохи заздримо?
- Незважаючи ні на що життя красиве
- У школі щирости
- Похорон без… померлого
- Невідповідні справи в невідповідний момент
- Мудрість, яку не вдасться імпровізувати
- Книга обов’язків
- Книга самопожертв
- Але ж незручно у світі зі стількома зручностями!
МИ І ВОНИ
- Хто знає старих людей?
- Куди поділося серце?
- Вони не мусять знати
- Я, священик, не надаю релігійної допомоги
- Священик, який чекає на неї
- Моя програма не є програмою
ПОСТАТІ СТАРИХ ЛЮДЕЙ
Попередній запис
Наступний запис