Поміркованість

Тема міри торкається багатьох аспектів людського життя: споживання, ставлення до довкілля, ставлення до себе, наших очікувань від інших людей, правильного ритму життя, відповідного темпу та важливих життєвих звичок. Дотримання належної міри – це мистецтво знайти здорову рівновагу, золоту середину, це шлях до здорового, доброго і гарного життя. Відомий християнський письменник, католицький монах-священик Ансельм Ґрюн у цій книжці роздумує над тим, як навчитися в сучасному світі жити помірковано, а отже – щасливо.

ЗМІСТ

ЗБЕРІГАТИ РІВНОВАГУ

Належна міра для мене тісно пов’язана зі справжньою рівновагою між різними полюсами, які присутні в нашому житті і до нього належать. Тож я хотів би назвати кілька таких полюсів. Дотримання належної міри – це мистецтво знаходження своєї здорової рівноваги.

ПОВАГА ДО ВСЬОГО ЖИВОГО

Правильне відчуття міри дуже важливе в ставленні до створіння. За останні роки ми стали свідками того, як людина знищила природу своїми непоміркованими вчинками, хаотичним способом життя, а відтак погіршила собі життєві умови. Природа знає свою міру. Вона вчить нас належного ставлення до неї, ба навіть натякає на нашу людську міру. Сучасній людині було би дуже корисно повчитися в школі природи.

ЧОГО ПОТРЕБУЄ ЛЮДИНА

На основі думок святого Венедикта я б хотів обговорити один важливий пункт, який постійно згадую, коли спостерігаю за сучасними людьми. Як монах, я не живу для себе самого і перебуваю серед монашої спільноти. Однак часто запитую себе, що моє життя може означати для людей у цьому світі, і як я можу прислужитися світові як монах. Тут я не хочу показатися кращим знавцем світу чи його потреб. У нашій спільноті ми намагаємося досягнути справжніх ідеалів, серед яких смирення відіграє чи не найважливішу роль. У спільнотному житті ми досвідчуємо свої слабкості та свою обмеженість. Також кожен з нас усвідомлює, що не досягнув би жодних ідеалів на самоті. Це писав ще святий Венедикт, коли порушував тему спільноти. Він брав до уваги те, що спільнота кожного дня стикатиметься з більшими чи меншими конфліктами. Однак попри все він вірив, що у своїх правилах має що сказати монахам, і що братія може бути благословенням для світу уже своїм спільнотним життям. З цією метою я б хотів запропонувати наш монаший досвід світові, щоби він приніс йому плоди. Тут я питаю самого себе: чого потребує людина? Без чого вона не обійдеться сьогодні?

ПІСЛЯМОВА
Попередній запис

Молитва. У пошуках Бога

Наступний запис

Про людяність