АНТИПАТІЯ – НАГОДА ПОГЛЯНУТИ ІНШИМИ ОЧИМА

Деякі люди ще від першої зустрічі викликають у нас прихильність та симпатію, інші – неприязнь, антипатію. Слово «антипатія» походить з латинської мови й означає: «anti» – «проти» та «pathos» – страждання, біль, пристрасть. Наше внутрішнє почуття, наша пристрасть звернена проти певної особи. Відчуваємо глибоке внутрішнє страждання, думаючи про цю людину. Може скластися таке враження, що увесь наш внутрішній світ спрямований проти неї.

Шукаючи причини людської антипатії, переважно дійдемо до усвідомлення, що особа, яка спричиняє таку неприхильність, наштовхує на неприємні спогади з дитинства. Ця людина може нагадувати строгого батька чи постійно стривожену матір. І це спонтанне підсвідоме нагадування спрацьовує як дзвінок тривоги про те, що не варто цієї особи підпускати до себе близько. Вона нам неприємна, і це почуття дуже суб’єктивне як простий внутрішній імпульс, що на цю людину я покластися не можу, їй довіряти не буду. Ще однією причиною антипатії може бути те, що інша особа є своєрідним дзеркалом наших негативних рис характеру чи способу поведінки, які ми визнали й не хочемо прийняти. Несимпатична людина наче витягає назовні наші тіньові сторони, які ми успішно витіснили. Звісно, ми неохоче їх споглядаємо і не бажаємо мати справи із будь-чим, що нагадує про це.

Почуття антипатії з’являється всередині нас, однак не треба себе за це картати, бо ми не можемо протистояти цьому процесові. Втім ми повністю відповідальні за те, як поводимось, відчуваючи антипатію. Ми не маємо права пов’язувати людини, яка зараз перед нами, зі своєю неприхильністю. Не маємо права відкинути її як людину. До того ж, наше завдання – пильніше приглянутися до неї і побачити в ній, наче в дзеркалі, себе. Ми й надалі відчуватимемо неприязнь до цієї особи, однак визнаємо, що вона має багато інших, вартих любови сторін своєї особистости. Так ми не витісняємо своєї антипатії. Ми приймаємо її, допускаємо її, але стараємося дистанціюватися від неї і поглянути на іншого новими очима – очима співчуття та доброзичливости.

Якщо погляну на іншу людину очима віри, то обов’язково знайду в ній щось хороше. Щонайменше збагну і повірю в те, що за неприємним зовнішнім фасадом приховане добре осердя. А коли повірю в існування цього доброго осердя, то зможу собі уявити, що ця людина також страждає. Страждання, яке я відчуваю у своїй антипатії, врешті вказує на страждання іншої людини. Вона сама страждає через свої відразливі риси характеру. Вона має в собі те, що дратує інших людей, а це дуже важко сприйняти. Якщо я усвідомлю своє страждання та страждання іншої особи, то моя неприязнь переросте в співчуття. А в тому співчутті ховається надія на те, що ця особа може крок за кроком змінити свої негативні риси, які спричиняють антипатію. Тоді бажатиму їй, щоби вона віднайшла гармонію у своєму серці, щоб стала приємною сама собі, а відтак викликала в інших прихильність та захоплення замість антипатії і роздратування.

Попередній запис

СТРАХ – ЦЕ ЗАПРОШЕННЯ

Наступний запис

ЗЛІСТЬ – ДОПОМІЖНА СИЛА