Апостол Ісуса Христа

Повернувшись до Тарсу, Савло перебув там кілька років, приблизно аж до 43-го. Нам не відомо, чи провадив він там якусь місійну діяльність. Це не виключено, але виглядає більш правдоподібно, що після труднощів, яких він зазнав у Дамаску та в Єрусалимі, він подумав, що краще буде почекати на якийсь знак, що дав би йому зрозуміти, як і коли він має розпочати місію, про яку говорив йому Ісус (пор. Дії 22:21; 26:16-18). Таке запрошення прийшло через його товариша Варнаву після кількох років «укритого життя». Варнава знав Савла; саме він представив був його перед християнською спільнотою в Єрусалимі, ставлячи себе як своєрідну запоруку правдивости його навернення (Дії 9:26-27).

Висланий апостолами до Антіохії, щоб очолити там щойно зроджену християнську спільноту, Варнава зрозумів, що це могло бути вдячним полем праці для Савла, який народився і виріс у великому елліністичному місті поза межами Палестини, володів грецькою мовою та був глибоким знавцем Писання і вмілим оратором.

У 44-му р. Савло з Варнавою здійснюють короткий візит до Єрусалиму, несучи допомогу тамтешнім християнам, котрі переживали скрутні часи через сильну голоднечу, що охопила тоді Юдею. Це була так звана «подорож збірок», тобто пожертв, зібраних серед християн Антіохії (Дії 11:27-30).

Братню взаємодопомогу практикували не лише всередині локальних спільнот, а також і між цими спільнотами. Це чітко свідчить про те, що проповідники християнської науки сформували в усіх «Церквах» свідомість того, що вони формують єдину велику Церкву, єдиний Божий народ, в якому кожна спільнота відкрита й чутлива до потреб братів з інших спільнот. Павло завжди пильно дбатиме про це, описуючи цю єдність Церкви, закликаючи до неї та конкретно працюючи над тим, аби вона знайшла своє виявлення, своє «втілення», а також свій практичний стимул у братерській взаємодопомозі. Збирання пожертв для братів з Єрусалимської Церкви буде одним із головних клопотань апостола в заснованих ним спільнотах (пор. 2 Кор. 8-9).

Після цього епізоду для Савла настає час великих місійних подорожей, час «здобуття» поганського світу. Перебуваємо, правдоподібно, у 45-46-му роках. Ми вже знаємо про ці місійні подорожі з апостольських Дій: від гл. 13 до кінця книги (за винятком Дії 15:1-35, де йдеться про Єрусалимський собор) головною тематикою в ній є апостольська діяльність Павла. Книга закінчується римським ув’язненням апостола, що датовано 61-63-ім роками.

Після цього ув’язнення втрачаються виразні сліди цього апостола. Так звані «пастирські» послання (Перше і Друге до Тимофія та Послання до Тита) не могли бути написані раніше від того римського ув’язнення, про яке говорить Лука; це свідчить про те, що воно мало закінчитися виправдальним вироком, як він і передбачав (пор. Послання до Филимона). Після звільнення апостол, можливо, вирушив до Іспанії, здійснюючи свій давній задум (пор. Рим. 15:24). Хай там як, пастирські послання вказують на те, що він повернувся на схід, до Ефесу, де залишив Тимофія як свого репрезентанта і як голову цієї спільноти. Був він також на острові Кріт, де залишив ще одного свого вірного соратника Тита, щоб завершити діло євангелізації. Перше послання до Тимофія та Послання до Тита він написав, правдоподібно, із Македонії.

Нам не відомо, коли і де невтомного апостола знову ув’язнили. Певним є те, що його знову привезли до Риму. Можливо, сам він знову апелював до цісарського трибуналу, маючи певність, що й цього разу його звільнять. Але в Римі в той час лютувало переслідування Нерона, тож для Павла вибила година свідчення крови. У час цього другого римського ув’язнення він, напевно, написав Друге послання до Тимофія, в якому висловлює передчуття чи радше певність про близькість своєї смерти чи, як сам він каже, – «жертви» (2Тим. 4:6-8). Мученицька смерть апостола настала, правдоподібно, у 67-му р. по Хр. недалеко за мурами Риму, де сьогодні розташований монастир трапістів «Три Фонтани». Ця назва походить з однієї стародавньої легенди, згідно з якою голова Павла, відрубана від тіла мечем ката, відбилася тричі від землі, і в тих місцях, де вона торкнулася її, забили три джерела.

«Корпус» Павла

Павло – автор, що залишив найбагатшу спадщину в епістолярній літературі Нового Заповіту. Йому приписують чотирнадцять послань. Модерна літературна та історична критика висловлює деякі сумніви стосовно автентичности кількох із них, хоч це ніяк не торкається їхнього натхненного характеру та їхньої належности до канону новозаповітних Писань. У нашому викладі ми дотримуватимемося цієї хронологічної послідовности виникнення, наскільки наявні відомості дозволяють це встановити чи гіпотезувати:

  1. Перше послання до Солунян, написане в Коринті під час другої місійної подорожі.
  2. Друге послання до Солунян, написане в Коринті, правдоподібно, за декілька місяців після першого (сумніви стосовно автентичности).
  3. Перше послання до Коринтян, написане в Ефесі під час третьої місійної подорожі.
  4. Друге послання до Коринтян, написане в Македонії після від’їзду з Ефесу.
  5. Послання до Галатів, написане, правдоподібно, в Ефесі під час третьої місійної подорожі.
  6. Послання до Римлян, написане в Коринті взимку 57-58-го рр., наприкінці третьої місійної подорожі.
  7. Послання до Колосян, написане в Римі під час ув’язнення (сумніви стосовно автентичности).
  8. Послання до Ефесян, написане в Римі під час ув’язнення (сумніви стосовно автентичности).
  9. Послання до Филип’ян, написане в Римі під час ув’язнення або в Ефесі під час можливого ув’язнення.
  10. Послання до Филимона, написане в Римі під час ув’язнення.
  11. Перше послання до Тимофія, написане в Македонії після римського ув’язнення (сумніви стосовно автентичности).
  12. Послання до Тита, написане в Нікополі, в Епірі (Албанія), після римського ув’язнення (сумніви стосовно автентичности).
  13. Друге послання до Тимофія, написане з ув’язнення, яке, згідно з припущеннями, мало б бути другим римським ув’язненням, напередодні мученицької смерти (сумніви стосовно автентичности).
  14. Послання до Євреїв, без відправника та без адресата, приписане Павлові, але сьогодні всі вважають його безсумнівно неавтентичним.

Згідно з тогочасним епістолярним звичаєм послання Павла починаються заголовком, в якому вказано відправника, адресата та вміщено привітання з побажаннями, що повторюються в кінцівці, чи в «епілозі». Зміст Павлових послань, як правило, поділяється на дві частини: у першій, що має доктринальний характер, апостол пояснює якийсь аспект віри, а в другій, більш практичного характеру, він заохочує, подає норми і приписи щодо практичного життя.

Сумніви відносно автентичности набирають різних аспектів з кожним окремим посланням, стосовно якого вони виникають; це проблеми, що їх слід розглядати окремо в кожному поодинокому випадку, і це є завданням спеціялізованих досліджень. При нагоді ми хіба лише згадаємо про це.

До «корпусу» Павла належить також Послання до Євреїв; однак відносно її належности Павлові завжди точилися суперечки, і сьогодні її вже не приймає ніхто із вчених, незважаючи на те, що в ньому наявні важливі елементи думки Павла.

Підсумовуючи, подаємо цю схему автентичности послань.

АВТЕНТИЧНІСТЬ «КОРПУСУ ПАВЛА»

Під іменем Павла в Церкві прийнято 14 послань. Доволі рано почалися дискусії щодо належности Павлові деяких із них:

а) Безсумнівно автентичні послання:

  • до Римлян
  • перше і друге до Коринтян
  • до Галатів
  • до Филип’ян
  • перше до Солунян
  • до Филимона.

б) Послання сумнівної автентичности:

  • до Колосян
  • до Ефесян
  • друге до Солунян
  • перше і друге до Тимофія
  • до Тита.

в) Безсумнівно не Павлове послання:

  • до Євреїв.
Попередній запис

«Навернення»

Наступний запис

Солунська Церква