А життя таки, прекрасне!

Життя є дуже коротке, і шкода часу на все, що не є любов’ю. Св. Мати Тереза

У моєму житті був такий період, коли я часто відвідувала геріатричний пансіонат. Раніше я думала, що це місце болю, смутку та жалю. Але виявилося, що зовсім навпаки. Саме там я познайомилась із багатьма чудовими людьми. Особливо мені сподобалася пані Галина. Вона мала дефект мовлення та хворі ноги, тому була прикута до інвалідного візка. Коли я приходила її провідати, пані Галина зустрічала мене з макіяжем на обличчі, волосся завжди було пофарбоване, і виглядала вона, як справжня леді. Дуже засмучувалася, коли я з’являлася несподівано і заставала її в ліжку, неготовою до приймання гостей. Чи було їй легко? Впевнена, що ні. Але той позитив, жага до життя, які вона випромінювала, запалювали багатьох. Тепер, згадуючи пані Галину, ловлю себе на думці, що ми, здорові люди, які можуть вільно ходити, їздити, робити, що заманеться, часто піддаємося надуманим депресіям, не помічаючи того щастя – жити повноцінним життям, – яке подарував нам Господь. А самотня людина, інвалід на візку, живе, фактично чекаючи на свою смерть, але попри те радіє тим дрібницям, якими наповнене її життя, – своїй доглянутій зовнішності, порядку на тумбочці.

Нам здається, що чинимо діла милосердя, відвідуючи стареньких у геріатричних будинках. Можливо. Та все ж набагато більше користі отримуємо ми самі. Адже навіть якщо тіло немічне, то душа залишається здоровою і може надихати багатьох своєю жагою до життя і важливістю жити тут і тепер.

Життя прекрасне, і нема в ньому жодної безнадії!

Марічка.

Попередній запис

Пазли Божого плану

Наступний запис

Свідчення милості та милосердя