а) у Павла

У ранній Церкві саме апостол Павло найбільше намагався розвинути власне богослов’я хреста. Він розгортає своє богослов’я хреста в троякому аспекті. З одного боку, це слово про гнів та обурення щодо хреста, який становить “для юдеїв згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божую мудрість” (1Кор. 1:23-24). Хрест для Павла є образом Бога, Який наважується принизитися у Своєму Сині Ісусі Христі та віддатися слабосилим. Отже, хрест – це протест проти самопрославляння себе, впевненості у власній справедливості та можливості будувати життя на власному релігійному досвіді. У хресті виявляється Божа мудрість, яка і полягає в Його любові, котра нікого не виключає, а повертається обличчям якраз до немічних та зневірених. Хрест – це символ беззастережної любові, яка дарує надію кожному, навіть тому, хто не має чим похизуватися, а мучиться відчуттям глибокої поразки, немовби опинився перед горою уламків. Це перше значення хреста Павло розвинув на основі розходжень з гностичними тендендіями, які панували в Коринті, де прагнули оминути хрест, бо він не вкладався в їхню концепцію Відкуплення.

Друге значення базується на розходженні з юдейськими противниками. Павло наводить слова із Втор. 21:23 про те, що повислий на хресті – проклятий: “Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас, бо написано: Проклятий усякий, хто висить на дереві” (Гал. 3:13). Хрест для Павла є знаменом любові Христа, Який “задля нас” жив і “задля нас” помер. Він задля нас звершив спасіння та позбавив сили твердження, що дорога до спасіння пролягає лише через Закон – Тору. Ми не мусимо більше здобувати спасіння через сповнення Закону, бо Христос раз і назавжди звершив його для нас. Він визволив нас з-під влади гріха, тому що полюбив нас любов’ю, яка охоплює й сам гріх. Тут хрест стає знаком благодаті Божої та протестом проти спроби людини самій відкупити себе та купити власне спасіння власними заслугами. Ця тенденція відображала не лише фарисейську побожність, вона закрадається ймовірно на кожен духовний шлях. Ми завжди в небезпеці, коли хочемо самотужки вершити своє спасіння чи поставити його в залежність від дотримання певних правил та законів. Хрест, за Павлом, перекреслює ці самовільно обрані шляхи спасіння і вказує нам на таїнство Божественної благодаті.

Третє роз’яснення хреста Павло подає як образ нашого християнського буття: “А ті, що Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями” (Гал. 5:24). А трохи далі Павло скаже про себе самого: “А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий світ для мене, а я – для світу” (Гал. 6:14). Отож хрест є знаменом нового буття у вірі, в якій ми даємо вести себе Духом Ісуса Христа, а не пристрастями, в якій панує над нами Бог, а не цей світ з його мірками. Хрест для Павла є символом протесту проти світу, замкнутого в собі, але відкритого для пристрастей та демонських сил. Хрест указує на любов Бога, яку влито в нас Святим Духом. Нове буття перекреслює замкнутий у собі грішний спосіб буття та прориває його для Духа Божого, Який перемінює нас і оновлює. Так хрест стає знаменом нової екзистенції в Ісусі Христі, для якої існують інші мірила, ніж для чисто світської екзистенції, яка мусить керуватися нелюдськими законами цього світу. Світ з його розумінням успіху та визнаннями не має більше жодної влади над нами. Ми визначаємося більш не через те, що світ думає про нас, чи добилися ми успіхів, чи не добилися, чи можемо похвалитися здоров’ям, чи ні, бо нездужаємо, а самим Богом, Який в Ісусі Христі відкрив нам нові можливості людського буття – бути людиною, яка живе з любові і в цій любові віддається іншим.

Павло настільки зрісся з хрестом Ісуса Христа, що може сказати про себе, що носить на своєму тілі відзнаки Ісуса (пор. Гал. 6:17). Він має на увазі стигмати. Загалом стигма – це шрам, тавро, опік або набута родима плямка. Геродот повідомляє про єгипетських рабів, які втікали до храму Геракла і там їм випалювали святі знаки. Таким чином вони ставали власністю бога, який їх охороняв перед гнобителями. Павло визнає, що вже через сам знак хреста, що лежить на ньому, він належить Христові і перебуває під Його охороною. Делґер[1] вважає, що в хрещенні християн запечатують знаком хреста, щоб цей світ не мав влади над ними, і тільки одна любов Божа, яка об’явилася в хресті Христовому, стерегла їх та оберігала. Але тут Павло посилається лише на недуги та болі, рани і шрами, “які він витерпів у своєму апостольському наслідуванні Ісуса та у своєму апостольському служінні… Він є рабом Христовим, якому страждання та переслідування випалили на тілі знаки Господні” (Schiler 285).


[1] Франц Йозеф Делґер – нім. катол. церковний історик XX ст.

Попередній запис

г) Зображення Розіп’ятого

Наступний запис

б) у синоптиків