а) Хрест як протест проти забуття про страждання

Сьогодні ми можемо бачити майже всі страждання цього світу по телебаченню в оголеному вигляді. Однак це скоріше якась патологічна пристрасть, манія споглядати розстріляних людей та зруйновані міста, голодуючих та виснажених голодом дітей. Ми бачимо так багато страждання, але самі не співстраждаємо. На емоційному рівні це й неможливо. Потік інформації про трагічні ситуації зробив нас сьогодні твердими. І щоб захиститися від цього переповнення стражданнями, багато людей внутрішньо закрилися. На страждаючих людей можна дивитися по телебаченню, але ми не бажаємо зустрічатися з ними в житті. Така позиція привела до негуманних суджень, що інваліди на пенсії не можуть відпочивати як туристи, бо це зашкодить їхньому задоволенню від відпочинку. Дехто також вважає, що діти не здатні правильно сприймати хрест. На їхню думку, споглядання страждаючої на хресті людини могло б призвести до захворювання. На страждання накладається табу. Це немислимо, неможливо. Це надмірні вимоги до нас. Проте забуття про страждання веде до втрати відчуття, суворості та твердості, до ізоляції. Ми перестаємо вміти співчувати іншим, входити в їхню ситуацію. Все зводиться лиш до особистого щастя. Однак воно залишиться неосяжним, якщо ми прагнутимемо проскочити повз страждання.

Інша тенденція полягає в передорученні страждання певним спеціалістам – лікарям, психологам та священикам. Це їхня компетенція, і вони повинні цим займатись. До речі, за те вони отримують плату. А інші повинні остерігатись подібних речей, берегтися перед ними. Це приводить до того, що сьогодні в містах багато людей проходить мимо страждаючих людей, не зважаючи на те, чи це жертви дорожніх аварій, чи розбійницьких нападів, чи жебраки, чи люди, яким насправді погано ведеться. Немає бажання вдивлятися в суть справи, натомість наявне бажання жити для себе, не заважати стороннім речам втручатися в приватне щастя. Ніяк не хочеться пов’язувати себе зі страждаючими людьми. Це проявляється в сум’ятті та почутті остраху щодо скорботних, які раптом почуваються ізольованими, бо ніхто не виявляє зацікавлення ними, ніхто не знаходить відваги приєднатися до їхнього страждання і розділити його. На їхню думку, батьки, які втратили дитину, не сміють виявляти свою скорботу, бо цим завдаватимуть шкоди іншим людям. Ніхто не бажає почути, що таке ж горе може спіткати і їх, що самі вони також можуть померти.

У рішенні німецького синоду “Наша надія” чітко визначено, у чому сьогодні полягає провокуюче послання хреста. Хрест не допускає, “щоб ми понад Його (Ісуса) історією страждання забували про анонімну історію страждання світу; він не допускає, щоб над Його хрестом ми не добачали багатьох хрестів у світі, поряд з Його страстями замовчували багато мук та горя, незліченні безіменні трагедії, задушене німе страждання, переслідування численних людей, які були замучені в нашому столітті насильницькою владою фашистської чи комуністичної систем до смерті за віру, через расу або політичні погляди, переслідуваних дітей від часів Ірода до Аушвіцу і новітніх часів” (Synode 89-90). Хрест нагадує нам історії страждань нашої епохи. Але водночас подає надію, бо смерть Ісуса на хресті подолала страждання. З огляду на хрест ми мусимо “зламати анонімно почеплену заборону на страждання в нашому “прогресивному” суспільстві” (там само, 89). Ми мусимо знову стати здатними страждати. “Без цієї здатності до страждання можна досягнути прогресу в техніці та в цивілізації. Однак у сфері правди та свободи ми не доб’ємося без цього жодного поступу” (там само, 89).

Очевидно, нам потрібне щось таке, де виразно зображено страждання. Наша місійна церква в м. Мтвара (Танзанія) у Страсну П’ятницю переповнена народом. У цьому ісламському місті дуже багато мусульман приходить на Богослужіння саме Страсної П’ятниці, коли африканці по-своєму представляють та оспівують страсті Ісуса. Люди, мабуть, шукають таке місце, де відображено співзвучне страждання з їхнім стражданням, де їхнє страждання отримує надію, де вони не почуваються виключеними з кола здорових та благополучних людей, де можуть віднайти свою гідність. Євангелія чорних в Америці, в яких вони оспівують страсті Ісуса, для багатьох стали шляхом, щоб серед зневаг та відкинення зберегти свою людську гідність. Хрест був знаком надії, що і їхнє страждання минеться, що вони не опиняться на боці переможених, а будуть по боці Месії, який витерпів подібну долю. Хрест показує їм, що вони не забуті Богом, що Бог дивиться на них та їхнє страждання так само, як споглядав на Свого Сина на хресті.

В історії духовності існує багато розгалужень містики хреста. Містики хреста є “для сьогоднішньої людини свідками вияву широти любові в стражданнях і разом з тим християнського парадоксу, що досвід страждання може стати досвідом сенсу” (LexSpir 735-736). Одним із найвизначніших містиків хреста в середньовіччі був Бернард Клервоський. Розважання хреста, як він вважає, має надихнути нас на відповідь любов’ю. А вона повинна щоразу сприяти все більшій нашій подібності до Христа. Легенда розповідає, що під час візії Бернарда Розіп’ятий опустив руки з хресної перекладини і обійняв його, що стояв на колінах. Франциск Ассизький став подібним до Христа Розіп’ятого, коли за два роки до смерті він отримав рани Христові. “Його уподібнення Христові досягло такого високого ступеня, що перейшло в тілесну сферу. Стигмати відзначили печаттю його подібність з Христом” (там само, 736). Франциск знайшов в історії багатьох послідовників, які настільки заглибилися в хрест через розважання, що, як і він, носили рани Христові на власному тілі. У ΧΙΙΙ-ΧIV століттях цю містику хреста поширювали жінки, а саме: Мехтгільда Магдебурзька, численні бегінки та домініканки. В наш час насамперед пізнала містику хреста та рефлектувала її Едіт Штайн. Її останнім твором був твір про науку хреста. Як єврейка вона вбачає в хресті не тільки страсті Ісуса, а й історію страждань власного народу: “Під хрестом я розуміла долю народу Божого, а вже тоді почала окреслюватися. Я думала, вони збагнули, що це хрест Христовий, вони мають від імені всіх узяти його на себе” (там само, 738). Для Едіт Штайн хрест – це запрошення до солідарності зі страждаючими та до страждання, яке заступається за її випробуваний стражданням народ. Після її смерті, у монастирі кармеліток в Ехті (Голландія), звідки її вивезли до концентраційного табору, знайшли записку з такими словами: “Я усім задоволена. Здобути “знання хреста” можна тільки, коли отримаєш ґрунтовне відчуття хреста. В цьому я від першої хвилини була переконана, і з глибини серця промовила: Ave “Радуйся, Хресте, єдина надіє!” (там само, 739).

Звичайно, у зображеннях хреста, які роблять сильний акцент на стражданнях Ісуса, інколи ховається небезпека мазохізму або приємності від страждань. Тому слід добре продумати, які зображення хреста вішати в помешканнях, у церквах, у школах та публічних закладах. Однак сьогодні вкрай необхідно публічно вивішувати символи страждання, щоб люди не забували страждання, щоб відмовлялись від брутальності. Хрест висить на стінах як заступник для багатьох страждаючих. Він нагадує нам, що ми не маємо права закривати очі на страждання світу. Однак все не зводиться тільки до страждань інших. Хрест наочно виявляє нам правду, що страждання належить до нашого життя. Коли нам добре ведеться, тоді нам важко це збагнути. Ми повинні з вдячністю приймати від Бога те, що Він посилає нам з дня на день. Але нам слід також і знати, що в нашому житті існують й інші моменти, керувати якими ми не в змозі, вони надходять ззовні і перекреслюють наші сподівання. Хрест людям, випробуваним стражданням, дає зрозуміти, що вони не покинуті на самоті в їхньому горі. Мені часто доводиться бачити, як люди стають безпомічними в непередбачених ситуаціях, коли на них зненацька спадає щось зовсім несподіване та прикре, наприклад, помирає чоловік, від нещасного випадку гине дитина або приятель чи приятелька відбирають собі життя. Хрест бажає нагадати нам, що коли ми здорові, і родина живе в злагоді, то це не означає, що так має бути завжди.

Хрест запрошує нас приймати з вдячністю все, що Бог нам подарував. І водночас показує, що світло і темрява, радість і смуток, успіх та невдача невід’ємні від нашого життя. Ми лише тоді зможемо жити як справжні люди, коли змиримося зі стражданням, яке колись до нас навідається. Коли ми віримо, що воно теж належить до нашого життя, можемо краще з ним обходитися. Та коли нам важко з цим змиритися, тоді ми потрапляємо в паніку, якщо воно нагряне. Ми не можемо його впорядковувати. Це безглуздо. А все, що позбавлене здорового глузду, усуває нам з-під ніг фундамент, на якому стоїмо. Хрест додав сили багатьом людям, щоб погодитись з власною долею, навіть у дуже скрутних ситуаціях. Так, моя весела життєрадісна тітонька розповідала мені, як вона, незважаючи на важку долю, завжди зберігала оптимізм та надію. Як мотивацію свого задоволення життям, вона наводила обов’язок кожного нести свій хрест. Оскільки це була для неї природна річ, вона не піддалася депресії та жалю до себе через втрату чоловіка, а за нелегких умов бідності розбудувала своє господарство та родинне життя і завжди залишалась радісною аж до глибокого віку. Вона знала, що хрест невід’ємний від життя. Тому він не знищив її, а став поштовхом до нових обріїв життя. Хрест уможливив неможливе, а саме: серед вирування страждань зберігати внутрішню радість та вдоволення.

Хрест, як нагадування про страждання чужих людей і як вираження страждання, яке випадає нам у житті, звільняє нас від ілюзії, що у світі немає страждання. Багато людей сьогодні творять собі ілюзії щодо власного життя. Усе має проходити блискуче та бездоганно. Завжди можна осягнути омріяне, дійти до поставленої мети. Вони вважають, що все можна запланувати. Однак такий світ неможливий, немислимий. Це “красивий новий світ” Альдуса Хакслі, світ без страждання, але і без справжньої любові. Той, хто ставить під сумнів цей світ, каже до представника установи, яка веде спостереження за світом: “Чи знаєте, що завдає Вам клопотів? Незначна кількість сліз. Для зміни. У вас ніщо належно не ціниться” (Huxley 199). Для того, хто уникає страждання, все стає одноманітним, байдужим, у кінцевому підсумку нудним та нецікавим. І він змушений постійно жити в страху, що його ілюзії колись тріснуть, як мильна бульбашка, через життя, позбавлене страждання.

Попередній запис

СИМВОЛ ХРЕСТА СЬОГОДНІ

Наступний запис

б) Образ справжньої людини