«Тепер послухайте ви, що говорите: “Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток”; ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає. Замість того, щоб вам говорити: “Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше”, – ви ж нині хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло. Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:13-17)
Св. Тереза Авільська, опираючись на свій духовний досвід, якось записала таку думку: “Легко боротися між злом та добром за добро. Але коли ми розпочинаємо боротьбу між добром та більшим добром за ще більше добро, тоді ситуація кардинально змінюється”. Якщо ми хочемо правильно зрозуміти цю думку і цей досвід, то не можемо, будучи християнами, поставити запитання так: “Ти ненавидиш Бога чи когось з людей?”, бо ненависть – це зло, яке знищує кожну людину, незалежно від того, віруюча вона чи ні. Християнство запитує: “Чи любиш Бога понад усе, а свого ближнього як себе самого?”
Згідно з Христом, християнство – це школа любові. Говорячи про ненависть, ми лише вказуємо на хворобу, якій треба запобігти або яку потрібно вилікувати. По-християнськи питання не звучить: “Чи крав ти чуже, або чи привласнював собі щось, що тобі не належало?” По-християнське питання звучить: “Чи добре ти використовуєш матеріальні блага, якими розпоряджаєшся?” Це означає, що навіть тоді, коли я можу сказати “не краду”, я цілком не відповідаю на християнське запитання, що я роблю з речами, які дані мені в розпорядження. Коли людина може сказати: “Це моє, я це отримав у спадок від батьків, у нікого нічого не забрав, я важко працював за це”, – то це не стосується християнського аспекту розуміння цієї проблеми.
Цілком не християнським є запитанням: “Чи хулиш ти Бога?”, “Чи говориш неправду, омовляєш, очорняєш?” Християнське запитання звучить: “Як і з якою метою я використовував дар мови? І навіть, коли я зможу сказати, що нікого не образив, то залишиться справжнє християнське запитання: “Чи вмів я величати та прославляти Бога?” або “Чи вмів я дати комусь пораду, додати словом відваги..?” Кожен з нас колись міг пересвідчитись у правдивості тих питань та розважань на власній шкірі. Бо якщо хтось пройде повз нас і не відізветься словом, не привітається, ми почуваємо себе ображеними та приниженими, знехтуваними, тоді як ніхто нас не образив жодним словом!
Не правильно запитувати: “Чи знищив я своє або чуже життя?” Правильне запитання звучить: “Що я вчинив або чим знехтував, щоб моє життя та життя інших могли правильно розвиватися? Якщо ми так запитаємо про життя, то відразу зрозуміємо, чому йде мова про пияцтво, наркотики, надмірність в їжі та питті й взагалі, про тілесну нестриманість. Звісно, їсти та пити не є гріхом, бо Бог сотворив спрагу та напої. Проте коли людина зловживає напоями і використовує їх не для заспокоєння потреб тіла, а своїх пристрастей, то знищує себе та своє тіло. Знищує свої можливості зростання. Блокує або гальмує те, що позитивне. Входить у руйнівний вимір. А оскільки існує знищення, то існує і те, що ми називаємо гріхом. А якщо існує зло, то й, відповідно, поняття про гріх, стосовно того, що добре, здорове, світле та благородне.
Тому навчанням є справжнім тоді, коли християнин розуміє своє християнство як боротьбу проти гріха. У протилежному випадку людина виснажиться, перелякається, втратить волю або й, взагалі, втратить сенс місії християнства. Житиме у світі та буде людиною світу, а її життя не відрізнятиметься нічим від життя тих, котрі не знають Христа.
Розуміння християнства лише як боротьби з гріхом спричинило б ситуацію, як у садівника, який постійно очищає свій сад від бур’янів, але йому не вдається посадити жодного благородного деревця. Такий садівник повинен би запитати себе: “Чому нічого не помінялося, коли я все життя чищу свій сад? Постійно той самий бур’ян. Чи надалі залишатися зневоленим і постійно боротися, чи покинути цю роботу і взагалі все? Та коли я відважуся посадити в добре підготовлену землю добрий саджанець і він почне рости, тоді я не почуватимусь виснаженим, чистячи сад, щоб створити умови для зростання благородних дерев.
Християнство це не боротьба проти гріха, а боротьба за позитивні цінності. Ця боротьба триває до кінця життя і під час неї від нас можуть зажадати пожертвувати своє життя за іншу людину. У цьому полягає краса християнського покликання, християнських практик: молитви, посту, сповіді, заклику до героїчних вчинків любові.
Розважмо ще інший приклад. Коли б вам хтось сказав: “Господь дав мені ноги, щоб я не впав” – то ви, звісно, не погодилися б з цим твердженням. Ви б старалися довести, що ноги служать для того, щоб ходити, а не лише для того, щоб оберігатися від падінь. А якщо хтось би й надалі опирався і твердив, що ноги є лише для того, щоб оберігатися від падіння, то мусив би все життя сидіти, бо якби встав, тоді би впав. Набагато більше клопотів створив би той, хто постійно сидить і не хоче ворухнутися, ніж той, хто іноді ходячи – падає. Переносячи це на площину християнського розуміння, ми можемо сказати: більшої шкоди завдає собі той, хто від страху перед падінням не встає, а ніж той, хто встає і ходить, хоч і не раз падає.