БІЛА СМЕРТЬ – АБОРТ

Щоденник ненародженої дитини:

«3.Х.: Сьогодні почалося моє життя в лоні матері. Мої батьки про це ще нічого не знають, та я вже існую.

19.Х.: Я вже дещо підріс, але ще дуже малий і безпомічний. Моя мама все робить за мене, хоч сама ще не знає, що носить мене під своїм серцем. Вона несвідома, що мені помагає і навіть живить мене своєю кров’ю. Вона така добра!

25.Х.: Сьогодні моє серце почало битися. Воно буде легенько битися впродовж усього мого життя аж до смерті.

20.ХІ.: Щойно сьогодні лікар сказав моїй матері, що я живу під її серцем. Вона певно мусить бути щаслива. Мамо, чи ти дійсно щаслива?

13.ХІІ.: Я вже майже бачу, хоча довкола мене темно. Коли моя мама приведе мене на світ, я побачу сонячне світло, а що найважливіше, я дуже хочу бачити мою маму. Мамо, як ти виглядаєш?

24.ХІІ.: Мені було б цікаво знати, чи моя мама вже чує ніжні удари мого серця? Воно так рівно б’ється враз із її серцем.

29.ХІІ.: Сьогодні моя мама брутально вбила мене!»

Колись злобний цар Ірод, бажаючи вбити Дитятко Ісуса, наказав знищити малих невинних дітей у Віфлеємі. За свій злочин він донині став символом підлої, злочинної, жорстокої людини. Та огидний злочин Ірода сьогодні кожного дня по цілому світі повторюється тисячі разів через убивання невинних дітей у лоні матері. Біла смерть, аборт – це великий злочин і тяжкий гріх супроти Бога, дитини й матері дитини.

Аборт – гріх супроти Бога Творця

Від Господа Бога походить кожне людське життя, наділене безсмертною душею. І тільки Він один може дати життя й має право його відібрати. Ніхто з людей не має права вбивати в лоні матері невинну дитину: ані мати, ані лікар, ані найвищий державний суд.

Наш митрополит А. Шептицький 1942 року видав окремий пастирський лист «Не вбивай!», в якому гостро осуджує вбивство дитини в лоні матері: «Особливішим способом мерзенні, жахливі і противні природі є випадки, в яких батьки вбивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже самі обставини, що злочину допускається рідний батько або рідна мати, що дитина не може боронитися, – це обставини, які роблять зігнання плоду особливішим родом злочину. Дітовбивство надає цілій родині п’ятно Каїна і стягає прокляття на ту першу і найважливішу клітину життя… Людське життя – це прецінний скарб передусім для батьків, а опісля для родини й цілого народу… Людська душа – це ж твір безконечно важливіший, ніж усі матеріальні добра чи дари Божі».

Аборт – злочин стосовно невинної дитини

Злочин переривання вагітності – великий, бо дитина беззахисна, невинна й немічна, цілком здана на опіку й охорону своєї матері.

До одного чесного лікаря приходить молода вагітна жінка, щоб позбутися ненародженої дитини. А він каже до неї: «Пані, це може зашкодити вашому здоров’ю. Ми це можемо інакше зробити. Дозвольте, нехай дитина прийде на світ. А тоді принесіть її до мене і ми обоє її заріжемо». Жінка, почувши про такий план, образилася: «Що ви таке говорите? Де ж би я вбила свою рідну дитину». А тоді лікар: «Але ж, пані, яка різниця? Дитина після народження лише на декілька місяців старша. Коли злочином є вбити її одразу після народження, то такий самий злочин убивати її живою у вашому лоні».

Аборт – найбільший злочин матері

Вбити дитину в лоні – найбільший гріх матері. Чи може бути на світі більший злочин, як кров рідної дитини на руках матері? Цей злочин перевищує злочин Каїна, бо там був убитий брат, а тут – рідна дитина. Бог кликав до Каїна: «Каїне, де твій брат Авель?» А на Страшному Суді Господь запитає кожну матір, яка з кров’ю на руках своєї дитини: «Негідна мати! Де твоя дитина?»

Під час останньої світової війни в нацистській Німеччині міністром пропаганди був колишній католик Йосиф Геббельс. Він мав шестеро дітей. Коли вже валилася Німеччина під ударом альянтів, він постановив покінчити самогубством з родиною. Всі мали зажити отруту. Діти боялися смерті. Батьки дурили дітей, кажучи, що всі вони мусять утікати з Берліна. І щоб вони нічого не боялися, їм дадуть впорскнення на спання. Старші діти зрозуміли, про що тут ідеться, тому не вірили батькам. Найстарша дочка благала: «Мамо, я не хочу вмирати! Мамо, ти неправду говориш!» Вона хотіла втекти, та мати разом з доктором взяла її насильно до іншої кімнати. Там їй впорскнули отруту, і вона загинула. Так гине й друга дитина. Проте нерви матері здають. Вона вибігає на двір і каже до знайомої пані: «Я не можу цього робити! Не можу! Вже двоє не живе. Я далі не можу, але я дала слово Гітлерові». Опісля гине ще четверо дітей, а вкінці – батьки. Правда, який це страшний злочин негідних батьків? Але аборт тут нічим не поступається. Вбивство завжди є вбивством!

Жінки, прихильники абортів, покликаються на рішення Найвищого Суду Америки, яке каже, що жінка має «свободу вибору». Вона може або привести на світ дитину, або її вбити у своєму лоні. Яка це «свобода вибору»? Чи це свобода засуджувати на смерть невинну ненароджену дитину? Чи це свобода бути катом для своєї дитини? Чи це свобода чинити вбивство невинної дитини? Чи взагалі є на світі якась необмежена свобода? Такої свободи нема ніде під сонцем! Кожна свобода має свої межі, в яких вона може діяти. Вона знаходиться або в рамках Божих і церковних заповідей, або в рамках цивільних законів. Наша свобода обмежена також добром та правом одиниці, родини, громади, любов’ю ближнього.

Нема свободи вибору поміж Богом і дияволом, між життям та смертю, добром і злом, чеснотою й гріхом, життям і вбивством ненародженої дитини. Свобода вибору може бути тільки поміж меншим та більшим добром, меншою або більшою чеснотою, меншою чи більшою любов’ю. Божими заповідями не можна перебирати. Св. апостол Павло так говорить про свободу вибору: «Що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого» (2 Кор. 6:14-16).

Віруюча мати радо приймає життя дитини у своєму лоні. Вона дякує Всевишньому за дар життя, цінить його і свято береже. Ось приклад християнської геройської матері: в одній місцевості в штаті Огайо молода заміжня жінка зачала дитину. Обоє з чоловіком раділи Божому дару. Та на перешкоді стала поважна проблема. Вона була хвора на цукровий діабет і мала ослаблений зір. Лікар перестерігав її, що вона через вагітність може осліпнути. Перед матір’ю стало страшне рішення: або її зір, або смерть дитини! Та віруюча мати відповіла: «Хоч би я цілком осліпла, але не вб’ю в лоні своєї дитини». Дитина народилася, і мати ще могла її побачити, бо опісля майже втратила зір. Та все ж не шкодувала, що прийняла таке рішення. Так чинить тільки глибоко віруюча мати. Прийде час, коли вона навіки в небі буде бачити й тішитися своєю дитиною.

Бути матір’ю – великий привілей, даний Богом. Тому кожна мати тоді буде щасливою, коли свідомо й добровільно, маючи в лоні дитину, з великою вірою та любов’ю співпрацюватиме з Богом і Його планами.

Попередній запис

БІЛА СМЕРТЬ – СПРАВЖНЯ ПОШЕСТЬ

Наступний запис

ПРО ЗГІРШЕННЯ