б) у синоптиків

У синоптичних Євангеліях також проявляється богослов’я хреста. Маркові знайома так звана таємниця Месії. Ісус забороняє людям говорити про Його чудотворні зцілення. Щойно – як Розіп’ятий – Ісус зможе дати пізнати в Собі Месію. Інакше юдеї нав’язали б Йому спотворений образ Месії. Навіть воскреснувши, Ісус залишається Розіп’ятим (Мр. 16:6). Марко поєднує у своєму Євангелії опис повновладного Ісуса, Який силою Божою проганяє демонів та зціляє недужих, зі страсним переданням, яке змальовує Ісуса немічним та нібито відданим напризволяще сатані. У страстях повновладдя немовби переходить у повне безсилля. Але саме так перемагається влада смерті та демонів (пор. Grundmann, Markus 12-13).

Матвій, описуючи страсті Ісуса, розставляє акценти трохи інакше. Ісус проповідує не тільки неприйняття насилля, Він у Своїх страстях свідомо відмовляється від влади, яка Йому дана. Слово, звернене до Петра, пояснює смерть Ісуса свідомо як відречення від насильства: “Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів? Але як має збутись Писання, що так статися мусить?” (Мт. 26:52-54). Як відмовився Ісус, так і громада повинна відмовитися від насилля. Бо “Божа тиха влада виявляється сильніше, ніж усяке людське насилля і зберігає за собою останнє слово супроти неї” (Grundmann, Matthäus 15). Отож хрест у Матвія став символом не насилля, а мужнього перенесення терпіння, яке містить у собі запоруку перемоги (пор. Мт. 5:3-12; 38-47). Смерть Ісуса на хресті означає разом із тим настання нового світу. Старий світ розриває завісу храму, на якій було виткано зображення зірок і який вважався відбитком космосу (пор. Balthasar 214-215).

За Лукою, хрест є переходом до слави, якою Отець оповив Ісуса. Він є і нашим шляхом, яким зможемо дістатися до слави небесної. Ісус – початок життя, проповідник у житті (αρχηγόδ τήδ ζοήδ). Він першим зламав владу смерті і показав нам дорогу до життя, щоб ми, як і Він, входили в Царство Боже через утиски та негаразди (пор. Дії 14:22). Лука близький тут до юдейської літератури, яка вважала страждання необхідним для переходу до слави. Це очевидне в його інтерпретації слів про несення хреста: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде” (Лк. 9:23). Лука тут має на увазі не буквальне носіння хреста, тобто що кожен, хто наслідує Ісуса, мусить брати на себе перекладину хреста і нести її до місця страти. Тут не йдеться і про готовність до мучеництва, а про погодження зі щоденними негараздами, які приносить зі собою життя.

Хто хоче бути учнем Ісуса, той тримається на віддалі від постійного кружляння навколо власного его, віддається Богові, передає себе і свою екзистенцію Отцеві та згоджується з усім, що Отець йому поручає, з усяким горем та бідами, з перекресленням усіх його ідей та планів. Так хрест стає для Луки образом християнської екзистенції, діючої в житті, у людях, у всьому світі, яка щоразу переживає злам та розкривається для Бога. І хрест стає виявом того, що християнин приймає протиріччя, які носить у собі як людина землі і неба і які досить часто намагаються його розірвати. Хто каже “так” своїм протиріччям, той виявляє себе учнем Ісуса, переживає свободу і широту Бога, Його любов та ясність.

Попередній запис

а) у Павла

Наступний запис

в) в Івана