б) Хрест як універсальний знак спасіння

Григорій Нісський називає хрест богословом, оскільки він своєю іпостассю проголошує правду космосу та людини. У хресті символічно відображається головний зміст, правдива суть дійсності. Хрест – це вкарбована в космос головна схема, закон світобудови. Платон у Тімеї говорить про душу світу, яка проявляється в небесному хресті форми літери “X”. В цьому “античний християнин відчитує передчуття Логосу, що будує світ, яке відкрилося ще поганам, Логосу, який, висячи на хресті, обіймає весь космос” (Hugo Rahner, 78). Христос помер на хресті, щоб викарбувати Свій знак на цілому світові, або, як пише Іриней, “узагальнити в собі всю вселенну” (там само, 80). В апокрифічному творі “Діяння апостола Андрія” апостол сам прославляє “космічну містерію, яка криється у фігурі хресного дерева”: “Я знаю твою містерію, о Хресте, заради чого тебе воздвижено. Бо ти міцно забитий у світ, щоб зміцнити мінливе та невгамовне. І ти сягаєш аж до неба, щоб звістувати Логос, що походить згори. Ти простягаєшся по праву та по ліву сторони, щоб прогнати страхітливу ворожу силу і поєднати світ. І ти міцно вкорінений у надрах землі, щоб поєднати з небом те, що є на землі і під землею. О, Хресте, знаряддя спасіння Всевишнього!.. О Хресте, що вміщаєш у собі весь всесвіт! Слава тобі, о Хресте, що охоплюєш всю вселенну” (там само, 83-84).

Юстин Мученик зібрав різноманітні значення хреста. Хрест він бачить у поставі людини з розпростертими руками. Хрест є образом єдності протиріч, отже, образом людини, яка не однорідна, а повна протиріч, бо поєднує в собі дух і матерію, ангела і звіра, людину і Бога. Людина щойно тоді стає цілком собою, коли погоджується зі своєю хресною структурою. Вертикаль, яка одним кінцем заглиблена в землю, а іншим простягається до неба, є образом людини, розпростертої між небом та землею. Горизонталь указує на протиріччя між “anima” та “animus”, любов’ю та ненавистю, “так” та “ні”, самотністю і спільнотою. Вона вказує на солідарність з іншими людьми, без яких людина не може бути людиною. Протиріччя можуть розірвати людину. Грек розумів свій трагізм саме як стан розірваності між різними протиріччями та потребами, які тягнули його врізнобіч, між помислами та почуттями, пристрастями та чеснотами, між духом і матерією. Величезним прагненням, справжньою ностальгією греків було поєднання зі самим собою. То έν, одне, становило мету всякого грецького філософствування. Як може людина вибратися зі стану розірваності і досягнути єдності? Шляхом до цієї єдності для греків був хрест. Коли людина приймає свої протиріччя, тоді вони перестають її розривати, розширяють її до величини космосу, який вона охоплює в хресті. Тому Учителі Церкви говорять про “розпростертий (τεταμένοδ)” = розіп’ятий” Логос, який поєднує в хресті протиріччя. Поздовжня балка ідентифікується з Логосом, поперечна – з людською природою. “Як поперечне дерево поєднане зі стовбуром дерева, так людство поєднане з Логосом” (Grillmeier 79).

Юстин упізнає хрест у знаряддях землеробства, у переможних та польових знаках римлян. Так, для ранніх християн хрест став знаком тріумфу над владою смерті та гріха. Григорій Нісський говорить про знак хреста, як про незламний та нездоланний знак перемоги. Але найперше хрест бачили в корабельній щоглі. Історію Одіссея, який дав прив’язати себе до корабельної щогли, щоб, таким чином, слухати спів сирен, не виставляючи себе на небезпеку, тлумачать у контексті хреста. Хто прив’язаний до хреста Христового, той неодмінно зможе пройти через суєту та всі лабіринти цього світу. Так Учителі Церкви бачили звершеною в хресті мудрість греків, яка проявляється в Одіссеї. Мабуть, Климентій Олександрійський одним із перших роз’яснює улюблену історію Одіссея в контексті хреста: “Обминай спів: він приводить до смерті. Однак, коли забажаєш, зможеш перемогти знищення: прив’язаний до дерева, ти будеш розв’язаний та збережений від усякого упадку. Твоїм керманичем стане Логос Божий, а пневма, святе, впустить тебе до гавані неба. Тоді ти споглядатимеш свого Бога, будеш посвячений у святі містерії та насолоджуватимешся тим, що утаємничено в небі, що збережено для тебе, що вухо не чуло, і серце жодної людини не сприйняло” (Hugo Rahner 473-474). Ми постійно знаходимо як у грецьких, так і в латинських Учителів Церкви схоже тлумачення улюбленого гомерівського епосу. Так, Максим Туринський пише: “Щоглове дерево хреста гарантує людині, прив’язаній до нього, осягнення батьківщини. І не тільки це: навіть і супутників, які зібралися довкола щоглового дерева, хрест захищає власною життєдайною тінню. Те, що хрест справді приведе нас після багатьох блукань до батьківського дому, запевняє нам Господь, коли, висячи на хресному дереві, заявляє розбійникові: “Ще нині будеш зі Мною в раю”. Так, цей розбійник довго блукав блудними шляхами, зазнав поразки і ніколи не повернувся б до Батьківського краю в рай, з якого колись віддалилися перші люди, коли б не був прив’язаним до щоглового дерева хреста” (там само, 482).

Іриней та Юстин бачать хрест ще в старозавітних образах. Прототипом хреста є дерево ковчега Ноя, яке рятує нас від потопу. Хрест оберігає нашу впалу природу від загибелі і веде нас до гавані вічного життя. Жезл, яким Мойсей ударяє в скелю, і з неї починає бити джерело, є ще одним прообразом хреста, який відкриває нам джерело ласки та благодаті. Крім цього, Учителі Церкви знаходили відповідність між хрестом та деревом життя в раю (Бут. 2). Так у “Сирійській скарбниці”, яка з’явилася за часів Єфрема Сирійського, написано: “Це дерево життя посередині раю є взірцем хреста, на якому відбулось Відкуплення, що є справжнім деревом життя, і цей хрест було встановлено в центрі землі” (там само, 95). Відповідність між деревом у раю та хрестом ще більше підкреслюють легенди, зокрема про те, що Адама поховано на Голгофі і що саме над його могилою було встановлено хрест. На багатьох середньовічних зображеннях можна побачити біля підніжжя хреста череп Адама, окроплений кров’ю Христовою. Якщо райське дерево життя через гріх Адама стало забороненим, то хрест став правдивим деревом життя. Тому в ранньохристиянському мистецтві його часто зображали як дерево життя, як, наприклад, у знаменитій апсиді св. Климентія в Римі.

Іван Золотоустий так само, як Ігнатій, називає хрест важелем, що підносить людство з його нікчемності та убожества до нового способу буття відкупленої та обожествленої людини (пор. Stockmeier 76-77). Він також порівнює хрест зі смолоскипом. Хрест, як світло, проганяє темряву цього світу, від хреста на християн струмує джерело радості. Великий проповідник славить зцілюючий вплив хреста, печать якого християнин отримує в тайні Хрещення і носить постійно зі собою: “Цей знак ще за часів наших попередників мав і тепер має силу відкривати зачинені двері, позбавляти отруйні середники їхньої дії, знешкоджувати їх, зцілювати від укусів отруйних тварин” (Stockmeier 101). Золотоустий разом з іншими Учителями Церкви часто згадує про життєдайний животворящий хрест. Хрест “перетворив земну кулю, яка не давала плоду чеснот і, як пустиня, нічого доброго не могла привести, у рай та багатодітну матір” (там само, 103). Хрест знову впорядкував космос, в якому запанував безлад (там само, 117). Хрест подолав вічне протиріччя між небом та землею і став структурним принципом космосу (там само, 123).

Поряд із космічним Золотоустий вказує і на історичне значення хреста. Хрест – це злам часів, який усе перемінює. До хреста все було покрите смутком. Після смерті Ісуса на хресті всюди починає квітнути життя. Хрест – вершина турботи Бога про людину (там само, 130). Хрест є знаком перемоги, з яким Христос наприкінці днів прийде в блиску слави. Коли Христос прийде в славі, хрест знаходитиметься перед Ним. Ушанування хреста та очікування парузії в ранній Церкві тісно пов’язані між собою. На саркофагах ранніх християн зображають молодого Христа з хрестом як трофеєм перемоги, щоб християни повірили, що завдяки хресту подолана смерть та відчинений вхід до раю.

Попередній запис

а) Розп’яття Ісуса

Наступний запис

в) Знак хреста