ВЕСЕЛІСТЬ – РАДІСНО ТА ЛЕГКО

Для давніх монахів веселість була свідченням справжньої духовности. Метою духовного шляху – «hilaritas». «Hilaritas» – означає веселість та безтурботну радість. Навіть для буддистів невимушена, не прив’язана до речей веселість є справді духовною метою, ба навіть, свідченням просвітлення. Німецьке слово «heiter» (веселий, життєрадісний) раніше означало: осяйний, світлий, ясний, безхмарний. Опис цього почуття походить від споглядання неба.

При ясній погоді та безхмарному небі ми не тільки втішаємося сонцем, а й відчуваємо цю ясність у своєму настрої. На безхмарну погоду відповідаємо безхмарним налаштуванням духу, сповнюємося веселістю, легкістю, світлістю, як погідне безхмарне небо. Відчуваємо в собі особливу радість і безтурботність.

Людина, яка осягнула таку внутрішню веселість, не дозволить, щоби темні хмари заступили осяйне небо її душі. Це ж, зрештою, не ясні хмаринки, які не шкодять ясному небові. У своїй веселості ми не ігноруємо страждань інших людей. Уважно вислуховуючи того, хто важко страждає, ми наче вливаємо світлі промені своєї душі в темряву чужого страждання. Дозволяємо, щоб на небі нашої душі з’явилися темні хмари страждання, однак лише для того, щоб перетворити їх на світлі та ясні.

Під веселістю ми розуміємо не гучний сміх, а тиху радість, приємну для всіх. Біля радісної людини почуваєшся дуже добре. Вона випромінює надію та впевненість, легкість та життєрадісність. Стає легше на серці після спілкування з нею.

Якщо описуватимемо веселість настрою в метеорологічному сенсі, порівняно із погодними спостереженнями та хмарністю неба, тоді говоритимемо про ясність. Навіть давні монахи, описуючи душевні стани, використовували порівняння з небом, та не зі земним небом. Вони були впевнені, що людина буде щасливою тоді, коли дозволить Божому небу сяяти над нею. За словами силезького містика та поета Ангелуса Силезіуса, небо є в нас. Якщо небо справді буде в нас, то наш настрій буде світлим і ясним. Тоді земне тяжіння не потягне нас униз, а темні хмари не затьмарять ясности наших душ, бо там сяє погідне Боже світло. Це ясне Боже світло прославляється в гимні, який монахи співають на вечірній: «Світло тихе, святої слави безсмертного Отця Небесного, святого, блаженного: Ісусе Христе!.. Світ увесь славить Тебе». Сам Ісус Христос названий тут Світлом тихим, якщо Він сяє в нас, то нам стає світло. І вже жодні темні хмари не проженуть цього божественного світла, бо воно перемогло темну силу смерти.

Попередній запис

НЕНАВИСТЬ – РУЙНІВНА ЕНЕРГІЯ

Наступний запис

НАДІЯ – ДИХАННЯ ДУШІ