Вибір негативний – як відкинення Божої волі

Ми вже згадували, що кожне покликання є Божим даром, особливою Божою ласкою, яку Він дарує тому, кого кличе. Ласка покликання, як також кожна інша Божа ласка, є подарованою і незаслуженою. Її не можна здобути, заслужити чи заробити, її можна тільки випросити та вимолити в Бога. Ласка покликання є безкоштовною і водночас має високу вартість. Зі сторони Бога ласка покликання має ціну Божої любові, яку Він виявляє тому, кого кличе. Зі сторони людини ласка покликання містить у собі ціну відповідальності, яку людина несе перед Богом, відповідаючи на Його заклик.

Звичайно ж, людина завжди вільна, і ніхто її не може змусити. Вона сама вирішує – прийняти чи відкинути їй звернений до неї Божий заклик. Проте завжди залишається факт відповідальності перед Богом. Бог дарував людині свободу вирішувати та робити вибір, але також наклав на неї відповідальність, яку вона повинна нести за кожне прийняте рішення і кожен вчинений вибір. Реальність є такою, що свобода завжди несе за собою відповідальність.

Це означає що з однієї сторони, людина залишається вільною у виборі свого покликання та стану в житті, а з іншої вона завжди несе відповідальність за те, щоби виконати той задум який Бог їй об’явив і до якого її покликав. Папа Бенедикт XVI говорить про це так: «вільна та непримушена ініціатива Бога зустрічається і робить виклик відповідальності людини». На жаль, саме брак цієї відповідальності дуже часто стає причиною багатьох відкинутих покликань.

Кожна людина, яка приходить у цей світ, отримує від Бога особисте покликання та місію в житті. Тож, покликання є не стільки вибором та рішенням людини, як даром Божим, який вона приймає. Папа Франциск називає покликання «подарунком», що його Бог дарує без винятку кожній людині. А подарунок завжди потребує, щоби його прийняли, інакше він не буде подарунком, а залишиться тільки змарнованим наміром.

Покликання також є реалізацією людини. Сьогодні багато можна почути про реалізацію та самореалізацію людської особи. Сучасна молода людина бажає самореалізуватися, осягнути кар’єрний зріст, здобути визнання інших, добитися успіху в житті, але той, хто не реалізує власне покликання, не може реалізувати себе в повноті. Реалізація та самореалізація людини – це найперше реалізація власного покликання та виконання місії, призначеної Богом.

Святий Альфонс Лігуорі, навчаючи про нереалізовані покликання, каже так: «Той хто помилився в житті з вибором покликання, той зробив помилкою ціле життя». І далі святий Альфонс порівнює життя людини до бігової доріжки, тож той, хто помилився з покликанням, помилився з напрямком, в якому біжить. Святий каже так: «біжиш добре, але поза дорогою, цебто поза тією дорогою, на яку тебе покликав Господь, щоби тебе спасти».

У Святому Письмі можемо знайти багато прикладів відмови від власного покликання та місії, призначеної Богом. Багато з покликаних у Старому Заповіті спершу відмовляються від покликання і заперечують Богові. Наприклад, Гедеон, один з поміж суддів ізраїльського народу, після Божого заклику звертається до Бога зі словами: «О, Господи мій, чим я спасу Ізраїля? Ось моя тисяча найнужденніша в Манасії, а я наймолодший у домі батька свого» (Суд. 6:15), цим самим намагаючись уникнути покликання.

Пророк Єремія на початку теж намагався відмовитись від покликання, кажучи Богові: «О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!» (Єр. 1:6). Та Господь відповів Єремії: «Не кажи: Я юнак, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу» (Єр. 1:7). Тим самим Бог показав, що покликання це Його справа і якщо Він кличе, то Він також дає силу виконати те, до чого кличе.

Однак, найбільшу кількість відмов від покликання знаходимо в історії Мойсея. Добрих п’ять разів Мойсей заперечує Богові та відмовляється виконувати те, до чого Бог його кличе. Вже на перший заклик Бога «А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!» (Вих. 3:10), Мойсей заперечує Богові, кажучи: «Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?» (Вих. 3:11). Попри те, Бог не ображається на Мойсея, а підтверджує Свої слова знаками та чудесами.

Далі Бог вдруге звертається до Мойсея та й каже: іди «Я буду з тобою…» (Вих. 3:12), та Мойсей вдруге відмовляється, аргументуючи це тим, що він не знає імені Божого. Він каже Богові: «Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: Бог ваших батьків послав мене до вас, то вони запитають мене: Яке Ім’я Його? Що я скажу їм?» (Вих. 3:13). Тоді Бог об’являє Мойсею Своє ім’я, дає Себе пізнати. Знати когось на ім’я – означає бути близьким з цією особою. Ми вже згадували, що Бог завжди кличе по імені, тепер бачимо, що тому, кого Бог кличе, Він також об’являє Своє ім’я, тобто дає Себе пізнати, стає близький до нього, стає його другом.

Потім слідує наступний, третій заклик Бога до Мойсея. Бог каже: «Іди, збери старших Ізраїлевих…» (Вих. 3:16), та Мойсей знову відмовляється, кажучи: «Таж вони не повірять мені, і не послухають голосу мого, бо скажуть: Господь не явився тобі!» (Вих. 4:1). Проте і тут Бог не гнівається на Мойсея і не відступає зі Своїм закликом, але дає йому силу творити чуда.

І знову, вчетверте сказав Бог до Мойсея: «Отак скажи Ізраїлевим синам: Господь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова послав мене до вас» (Вих. 3:15), що знову ж таки Мойсей опротестовує словами: «О Господи я не промовець ні від учора, ні від позавчора, ані відтоді, коли Ти говорив був до Свойого раба, бо я тяжкоустий та тяжкоязикий.» (Вих. 4:10). Проте Бог не приймає і цього аргументу Мойсея, відповідаючи йому: «Хто дав уста людині? Або Хто робить німим, чи глухим, чи видючим, чи темним, чи ж не Я, Господь? А тепер іди, а Я буду з устами твоїми, і буду навчати тебе, що ти маєш говорити» (Вих. 4:11-12). Тим самим показуючи, що для Бога немає нічого неможливого. Отож не даремне говорять, що Бог не кличе обдарованих, але обдаровує тих, кого покликав.

І нарешті останній, п’ятий раз Мойсей остаточно відкидає Божий заклик. Він вже не вигадує жодних причин, не наводить жодних аргументів чи виправдань, але каже прямо: «Молю Тебе, Господи, пошли іншого, кого маєш послати» (Вих. 4:13), іншими словами – будь-кого, тільки не мене. І аж тепер нарешті як говорить писання: «…запалав гнів Господній на Мойсея…» і зрештою Мойсей погодився прийняти заклик Бога, як зазначає писання: «І пішов Мойсей, і вернувся до тестя свого Їтра, і сказав йому: Піду я, і вернуся до братів своїх, що в Єгипті, і побачу, чи ще живі вони» (Вих. 4:18). Таким чином бачимо велику терпеливість Бога, Він не втомлюється промовляти, не покидає кликати, Він готовий повторювати Свій заклик багато разів, аж до тих пір, поки людина його почує, розпізнає і попри всі відмови та заперечення прийме.

Ще один біблійний випадок втечі від покликання знаходимо в історії пророка Йони. Бог промовив до Йони: «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього…» (Йона 1:2). Погляньмо, що відповідає, а точніше, що робить Йона після заклику Божого. Писання говорить про це так: «І встав Йона, щоб утекти до Таршішу з-перед Господнього лиця» (Йона 1:3). Йона втікає далеко від Бога, втікає в протилежному напрямку. Замість іти в Ніневію, столицю Ассирії, що знаходиться на сході, він направляється до прибережного міста Таршіш у Середземномор’ї, що знаходиться на заході.

Своїм вчинком Йона не тільки відмовляється від покликання чи заперечує Богові, він бунтує проти Бога і тікає від Нього. Історія пророка Йони – це не просто історія пророка проти своєї волі, це історія бунтівливого та впертого пророка, пророка, який не хоче прийняти заклику Божого. На заклик Бога Йона продовжує стояти на своєму і намагається втекти від Бога та від місії, до якої Бог його кличе.

Таким чином можемо побачити, як навіть великі біблійні особи спершу відмовлялися від заклику Божого та від власного покликання. Проте характерною рисою усіх цих осіб є те, що вони в кінцевому випадку приймають Божий заклик і сповнюють покладену на них місію. Гедеон стає суддею Ізраїля. Єремія іде, щоби пророкувати Божу волю і стає одним з великих старозавітних пророків. Мойсей вирушає до Єгипту і виводить Божий народ з рабства. Також і пророк Йона, який спершу втікав, як двічі повторює писання «з-перед Господнього лиця» (Йона 1:3), після багатьох страждань та мук, що їх він пережив, перебуваючи три дні й три ночі в нутрі великої риби (див. Йона 2:1), приймає заклик Божий і йде, щоби виконувати його, як зазначає писання, кажучи: «Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом» (Йона 3:3).

Однак Святе Письмо також знає історію заклику Божого, який був відкинутий остаточно та незворотно. Це євангельська розповідь про покликання багатого юнака, що звертається до Ісуса з питанням: «Що робити мені…?». Коли після короткої дискусії Ісус: «поглянув на нього з любов’ю, і промовив йому: …іди вслід за Мною» (Мр. 10:21), юнак «засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, бо великі маєтки він мав» (Мр. 10:22).

Історія цього юнака є випадком відкинутого покликання, покликання, що не було прийняте та реалізоване. Цю історію розповідають три різні Євангелисти: Матвій, Марко та Лука, але жоден з них не називає цього юнака на ім’я. Матвій каже що це був «юнак» (див. Мт. 19:16-22), Лука ж називає його «начальником» (див. Лк. 18:18-23), а Марко взагалі говорить про нього вживаючи слово «один» (див. Мр. 10:17-22). Цього юнака покликав сам Ісус Христос. Як же Він його кликав? Хіба ж Ісус не звернувся до нього на ім’я? Чому жодне з Євангелій не зберегло цього імені? Хіба Євангелисти могли так легко забути його?

Ми вже бачили, яку вагу в таїнстві покликання має ім’я людини. Називати на ім’я – це будувати відносини, називати на ім’я – це бути близьким, це приймати іншу особу, довіряти їй, поважати її, вважати її своїм другом. Однак справжнє ім’я євангельського юнака залишилось невідомим назавжди, так само як і покликання та місія, яку він мав виконати, не виконаною. Відрікаючись від Божого покликання та відкидаючи заклик Ісуса Христа «Іди за Мною», цей юнак відрікся власного імені, і вкінці кінців, як говорить Євангеліє «засумував» (Лк 18:23). Хтозна, можливо, саме цей юнак міг стати ще одним Євангелистом? Можливо, одним з апостолів? А можливо, просто тихим та нікому невідомим послідовником Ісуса Христа? Проте завжди тим, хто має власне ім’я.

Подібна зустріч Ісуса з молодою людиною повторюється в кожну епоху, також і сьогодні. Ісус також і сьогодні кличе кожного словами: «Іди за Мною» (див. Мт. 19:21). Можливо, цей юнак також не має імені тому, щоби в його безіменній особі кожен з нас міг побачити самого себе. Адже ж і до мене Христос звертає свій заклик «Іди за Мною» (див. Мт. 19:21), що відповідаю йому я? Чи хочу я прийняти Божий заклик? Чи прагну зберегти власне ім’я та виконати місію, призначену для мене?

Невтішною була зустріч з Ісусом для цього юнака, та втім вона правдиво висвітлює дуже важливу правду кожного покликання. Адже, у кожному покликанні, що його дає Бог, людина завжди залишається вільною, щоби дати Богові свою відповідь. І оскільки людина є вільною у відповіді, то вона може також відкинути Божий заклик, та сказати Богові своє «ні».

Бог, творячи людину, наділяє її свободою та вільним вибором. Однак ця свобода, бувши покликана до того, щоби завжди говорити Богові «так», після гріхопадіння може сказати також «ні». Таким чином людина у своїй свободі може відкинути заклик Божий та власне покликання. Однак це завжди несе за собою тяжкі наслідки. Відмова від покликання тягне за собою кризу ідентичності, хронічну невизначеність, затяжну депресію та загубленість у житті. На превеликий жаль, кожного разу, коли людині бракує відваги відповісти Богові своє «так», вона помиляється і на кінець залишається вельми розчарованою та засмученою.

Попередній запис

Вибір покликання це завжди вільний вибір

Наступний запис

Вибір позитивний – як прийняття Божої волі