Вибір Христа

Найбільша різниця між Ісусом і Адамом у тому, що Ісус переміг спокусу. Диявол показав Йому всі царства світу й обіцяв усю славу в обмін на дещицю – щоб Спаситель пішов за ним, а не за Богом. У відповідь на це Ісус сказав: «Відійди, сатано! Бо ж написано: Господові Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Мт. 4:10). Його торжество над спокусником було повним, а люди побачили безгрішну сутність Божественного характеру Христа. У Ньому – наша перемога над гріхом!

Наші поступки слабкостям і своїй гріховній природі якраз і доводять справжність нашої спорідненості з Адамом, адже ми покірно наслідуємо його приклад. Ми можемо шкодувати про вибір Адама й навіть засуджувати його, але при цьому самі поводимося нітрохи не краще!

Щодня нам необхідно робити вибір, який стояв перед Адамом. Щодня ми повинні вибирати між лукавими обіцянками диявола й справжнім Словом Божим.

Ми чекаємо не дочекаємося того дня, коли розчарування, хвороби й сама смерть зникнуть, але цій мрії не збутися, якщо ми, сини й дочки Адама, не відродимося згори. З нашими гріхами треба щось робити. У наступних розділах ми побачимо, що пропонує Бог для вирішення цієї основної проблеми людства.

Від початку часів і донині вперте прагнення людини до влади, її рішучість скористатися свободою в своїх корисливих цілях не змінюється, воно привело людину до погибелі. Руїни колись процвітаючих цивілізацій свідчать про неспроможність людини побудувати щось вічне без Бога. З’являються нові руїни, нові нещастя сиплються на голови людей, але вони вперто йдуть дорогою погибелі.

Цей згубний шлях не схований від Бога, Він у нескінченній мудрості й милості, що перевищує людське розуміння, бачить усе й терпляче чекає, коли людина змінить свій шлях. Він чекає моменту, щоб кожній людині запропонувати особисте спасіння й примирення з Собою. Ми, як і Адам, на роздоріжжі: який із двох шляхів ми виберемо? Ми все ще вільні в своєму виборі. Ми живемо в епоху милості Божої, коли Бог утримує караючий меч.

Присутність гріха не дає людині відчути себе по-справжньому щасливою, адже це гріх не дає людині досягти безтурботного стану, про який вона мріє й до якого так прагне. Всі людські починання, будь-які великі цивілізації, побудовані людьми, врешті-решт руйнуються, і їх заносять піски. І все тому, що справи людські розпочаті неправедними руками. Стародавні руїни – це пам’ятники гріхам минулого.

Причина і наслідок

Схоже, людина остаточно втратила уявлення про причинно-наслідковий зв’язок, вічний закон, діючий у природі. Наслідки зрозумілі, а ось із причиною зрозуміло не все. Можливо, сучасна людина засліплена ідеєю прогресу. Можливо, людям дуже полюбилася ця теорія, яка живить віру в те, що людство повільно, але вірно рухається до свого «золотого віку».

Багато філософів вважають, що сучасні трагедії світу носять тимчасовий характер, так би мовити, все це – втрати поступального руху. Ці вчені мужі вкажуть на приклади з історії, коли перспективи майбутнього здавалися такими ж похмурими, а вихід неможливим. Ми свідки зародження чогось нового й світлого. Людство ще не вийшло з дитячого періоду свого розвитку, ми ще перечіплюємося й падаємо на своєму шляху, але з часом, поступово розвиваючись, ми станемо зрілими й розумними істотами в повній мірі.

Біблія абсолютно ясно говорить про те, що природничі науки визнають так неохоче. Про те, що сама природа свідчить про існування двох сил: Творця та Його супротивника. Людина дорікає Творцеві за дії спокусника. При цьому людина забуває, що наш світ зовсім не такий, яким його створив Господь. Бог створив світ прекрасним, але тепер світ зіпсований гріхом. Бог створив людину, яка не знала тягаря провини, але гріх увійшов у світ, і людина стала себелюбною. Будь-який прояв зла є результатом первородного гріха, що залишився незмінним із тієї миті, коли він уперше осінив людський рід. Гріх може виражатися по-різному, але по суті він – єдина причина, чому африканський дикун пробирається по джунглях із списом у руці в пошуках ворога й освічений, добре навчений пілот летить над тими ж самими джунглями в бомбардувальнику, щоб спалити вщент село ворожої держави.

Ці люди в своєму культурному розвитку стоять на різних рівнях, їх у цьому сенсі розділяють століття. Пілот мав можливість долучитися до переваг прогресу, він – цивілізована людина. Дикун не вийшов із первісного стану. Але чи так уже вони далекі один від одного? Хіба ними керують не ті ж самі страх і недовіра до сучасників? Хіба вони обидва не одержимі себелюбним бажанням досягти своєї мети будь-що? Хіба бомба більш гуманна й цивілізована, ніж звичайний спис? Чи можемо ми сподіватися вирішити найгостріші питання сучасності, поки цивілізовані й менш цивілізовані представники людства думають не про любов до ближнього, а про те, як би його вбити?

Всі скорботи, вся гіркота, все насильство, трагедії, біль і сором історії викликані одним коротким словом «гріх». Але сьогодні це вже нікого не цікавить. Навпаки, це слово намагаються підняти й надати йому лоску та популярності. У телевізійних серіалах нам показують розбещених багатіїв. Із обкладинок журналів дивляться аморальні особи з хворою, збоченою психікою. Гріх, як на гріх, став модним. Люди не люблять, коли їх сьогодні називають грішниками й нагадують про гріхи батьків і прабатьків. Але Біблія однозначно свідчить: «…бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:22,23). Біблія заявляє, що кожна людина на землі – грішник в очах Бога; і якщо я чую про винятки з цього загального правила, то мені пригадується одна історія про людину, що прийшла дорікнути пасторові.

– Шановний пасторе, – сказав цей чоловік, – ми в нашій парафії хочемо, щоб ви не говорили так багато й так прямолінійно про гріх. Нам здається, що коли молоді прихожани так багато чують про гріх, то вони й до гріха дійдуть. Чому б вам не говорити замість гріха про помилки? Якщо потрібна критика, то чому б не покритикувати молодь за необачні вчинки? Тільки не кажіть так відкрито про гріх.

Пастор підвівся, зняв із полиці бутель із отрутою й показав її відвідувачу. На пляшці великими червоними літерами було виведено: «Отрута! Не чіпати!».

– Ви хочете, щоб я зірвав цю наклейку? – запитав пастор. – Може, замість неї наклеїти іншу, скажімо, зі словами «М’ятна настоянка»? Невже ви не бачите, що безневинний напис зробить вміст іще більш небезпечним?

Гріх, звичайний, той самий гріх, який викликав колись падіння Адама й від якого ми всі страждаємо сьогодні, заподіє нам набагато більше шкоди, якщо ми будемо намагатися прикрасити його, знаходити йому модні визначення. У нас немає потреби в нових словах. Нам потрібне лише одне – зрозуміти сенс звичного слова! Хоча його присутність у світі більш ніж помітна, безліч людей абсолютно не знають його справжньої сили й небезпеки. Вони не стають на шлях істини, їхній підхід до гріха невірний і недалекоглядний. З тієї ж причини багато християн розчаровані у своєму духовному житті.

У старій духовній пісні співається: «Не всякий, хто каже про небо, до нього прямує». Те саме можна сказати й стосовно гріха. Не всякий, хто каже про гріх, має чітке уявлення про те, що це таке. І тому дуже важливо познайомитися з біблійною точкою зору на гріх. Так на гріх дивиться Сам Бог.

Ми можемо легковажно віднести гріх до розряду людських слабкостей. Ми можемо назвати його дрібницею, але Бог вбачає в ньому трагедію. Ми можемо пройти й не помітити його, як іноді пішоходи не звертають уваги на нещасний випадок, але для Бога гріх огидний. Людина в гріху виправдовує себе, але Бог хоче, щоб людина побачила правду: у гріху винна саме вона, людина, – і захотіла врятуватися від пастки гріха. Гріх не дрібниця, це жах, якого треба позбутися! Нам необхідно зрозуміти, чим є гріх перед Богом!

Попередній запис

Вибір Адама

Наступний запис

П’ять визначень гріха