Визначення поняття релігійного досвіду

Особиста зустріч Матері Терези з Ісусом – це яскравий приклад реальності релігійного досвіду. Вона жила розмовою з Ісусом, тією, яка заторкнула все її єство. І саме той досвід давав їй відвагу, віру і любов, необхідні для того, щоб розпочати служіння милосердя. Ніщо інше не зробило б це для неї. Їй потрібно було знати волю Ісуса; вона відчувала потребу відчути переконливу силу Його голосу. Хоч волею Божого Провидіння вона, як місіонерка милосердя, більшість років прожила в темній ночі. Саме досвідне знання слів Ісуса, особисто звернених до неї, стало основою всієї її майбутньої праці.

Історія Матері Терези – вид парадигми характерних елементів релігійного досвіду. Визначення поняття релігійного досвіду є складною і нелегкою справою. Вичерпне визначення цього поняття виходить за межі цієї книги. Лука-Тімоті Джонсон у своєму вченні про релігійний досвід пропонує оперативне визначення, яке може допомогти нам сформулювати його основні елементи. Він визначає це так: «Релігійний досвід – це відповідь на те, що відчутне, як остаточне, поглинаюче цілу особу, що характеризується особливою інтенсивністю і завершується дією»[1].

Ці елементи визначення Джонсона досконально відповідають досвіду покликання Матері Терези. По-перше, вона відгукнулася на поклик Ісуса, який сприйняла як остаточний. Цей досвід з особливою силою заторкнув її особу цілісно – розум, емоції, волю і пам’ять. Він підняв на поверхню глибоко приховані особисті страхи, сумніви, а також її палку любов до Ісуса. Зустріч призвела її до сліз і розсердила; вона розбудила в ній новий рівень відваги й місіонерського динамізму. Кінець кінцем, зустріч підштовхнула її до дії – робити те, що, на її переконання, не була спроможна робити. Особистий досвід дії Ісуса в її житті змінив її, зробив здатною виконати волю Ісуса щодо її життя. Як тільки вона утвердилася в розпізнанні, що Той, з Ким вона зустрілася, є насправді Ісус, досвід Його сили і присутності дали їй ту необхідну впевненість, щоб ризикнути всім, залишити безпеку попереднього монашого життя і вповні довіритися словам Ісуса.

Історія Матері Терези віддзеркалюється в житті всіх святих, і не тому, що вони «особливі» чи не такі, як ви чи я, але тому, що це фундаментальна частина нормального християнського життя. Спосіб, в який кожен зі святих зустрівся з Ісусом, окремі деталі та інтенсивність досвіду, а також природа покликання були в кожного з них неповторними. Спільною для всіх була та реальність особистого, трансформуючого життя, досвіду присутності і сили Ісуса. Вони досвідно пізнали Ісуса не тому, що були святими, але тому, що були учні, чоловіки й жінки, яких торкнулися води Хрещення, і яким був даний дар Святого Духа.

У святих був живий досвід саме тієї реальності, про яку Ісус говорить у Євангелії від Луки, коли на початку Свого публічного служіння Він стояв перед братами в синагозі в Назареті, кажучи: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4:18,19). Ісус подає тут правдиву парадигму релігійного досвіду. Він Сам зустрівся з силою Святого Духа по-новому, зустрівся з Тим Самим Духом, Якого знав усю вічність. Саме Дух Святий провадив і уповноважував служіння Ісуса в Назареті.

Папа Іван-Павло II неодноразово нагадував усім нам, що ми маємо частку в тому самому духовному «помазанні», яке Ісус проголосив того дня в Назареті. З цим духовним помазанням християни можуть повторити в індивідуальний спосіб слова Ісуса: «На Мені Дух Господній…». Кожний учень може і повинен сказати ці слова, які є більше ніж просто слова. Вони є проголошенням факту особистої, змінюючої життя, зустрічі з Воскреслим Ісусом Христом. Це має стати основою кожного християнського життя зокрема. Ця реальність стосується не лише святих; вони досвідчили її не тому, що якось раніше досягли відповідного рівня святості, щоб заслужити увагу Ісуса. Радше, це був той самий досвід особистої любові і сили Ісуса в їхньому житті, який дав їм те, що потрібно було, щоб стати святими (дехто з них на момент зустрічі з Христом провадив грішне життя). Релігійний досвід, тобто досвідчення Ісуса Христа в силі Святого Духа, був відправним, а не кінцевим пунктом.


[1] Johnson, 60.

Попередній запис

Життя святих

Наступний запис

Унікальність християнського релігійного досвіду