Вина і прощення – ясність у стосунках із Богом та з ближніми

Це парадоксально: поки в практиці християнського душпастирства значення сповіді дедалі більше занепадає (у деяких громадах сповідь не практикується взагалі), світські психотерапевти відкривають значення прощення. Жити за вірою – означає жити за прощенням і вчитися прощати.

* * *

Хто кожного дня дивиться телевізор, тому відомі різноманітні ток-шоу. У чому ж привабливість цих передач, які, до речі, мають доволі високий рейтинг? Пересічний глядач все-таки не дурний, він розуміє, що в цих передачах йдеться зовсім не про нього. Які ж потреби глядача вони задовольняють?

Очевидно, глядачі, переглядаючи ці передачі, переживають щось таке, чого самі прагнуть у своєму житті, але ніколи не наважуються зробити. Наприклад, сваритися так завзято, щоб аж пір’я летіло, скомпрометувати когось перед увімкненою камерою, завдавати ударів, тріумфувати й перемагати. Те, що при цьому завжди має бути хтось, хто програє, сприймається як більш чи менш неприємний побічний ефект. Те, що скомпрометовані люди часто не можуть отямитися після такого, і те, що після таких телевізійних шоу сталося кілька самогубств і злочинів, сприймається як належне. Мовляв, де дрова рубають, там тріски летять. Що захоплює глядача, то це, мабуть, його власна агресія і відчуття ненависті, які він відчуває, але ретельно стримує.

Проте це лише один аспект. Бо до популярних пропозицій цієї галузі належать і спектаклі примирення. Лунає «Я визнаю…». І ось весь бруд минулого окроплюється рясними сльозами, його потроху виставляють на загальний огляд (впереміж із рекламою наркотиків – алкоголь, солодощі та інші продукти, що пом’якшують депресію), а потім демонструють результати розкаяння.

Навіть якщо є багато (на жаль) християн, які вважають сповідь чимось старомодним, ці шоу для мене є підтвердженням, що в нашому суспільстві прагнення отримати відпущення провин надзвичайно велике. Не лише помста, а й примирення стали нездійсненною життєвою мрією багатьох людей, повсякдення яких позначене крахом стосунків та браком радості. А тому телевізійні програми перетворюються на сучасні релігійні храми, в яких людям кажуть, що добре, а що погано, в яких людина отримує суворе засудження, чинить покуту, а потім їй уділяється розрішення.

Значення примирення, бажання загладити провину, вибачення та обіцянка прощення зростає і в психотерапевтичній практиці. За останні роки з’явилося чимало наукових досліджень, які підтверджують, що для комплексного здоров’я та збереження добрих стосунків важливо визнавати провину, брати на себе відповідальність і від вибачення переходити до прощення, тобто не вдаватися до відмовок. Психотерапевтам, які вважають, що відчуття вини – це феномен, надуманий Церквою і суспільством, що клієнта від нього слід звільнити, загрожує (на щастя) вимирання.

З погляду Біблії вина перед іншою людиною – це завжди вина перед Богом. З’ясування вини перед Богом, тобто визнання провини та пов’язані з цим зміни в житті (мовою Біблії «покута»), гарантує прощення з боку Бога: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9). Після сповіді (я визнаю перед Богом мою гріховність і ввіряю себе Йому) прощається будь-який гріх. Про це в Біблії зазначено дуже сильно: людина вмирає для гріха раз і назавжди (пор. Рим. 6:10), всі гріхи будуть вкинені в морську глибочінь (пор. Мих. 7:19). Біблія ще називає цей процес народженням удруге.

Уявлення, що Бог у небі веде своєрідний надсвітній список, з якого гріхи стираються лише тоді, коли поступово висловлюєш їх на сповіді, виразно суперечить Євангеліїю, за яким людина, яка ввірила себе Богові, стає Божою дитиною. Уявлення про сповідь як про механізм, який прощає гріхи, ведуть не до свободи, а до постійного страху, що якийсь гріх забудеться. (Таке, звісно, теж трапляється, але, на щастя, це не так важливо). Однак дехто боїться, що, вчинивши гріх, помре, не спокутувавши його, і постане перед Божим судом. Все це безглуздя. Біблія не знає такого жертовного ритуалу. В історії Всесвіту була й залишається одна-єдина найвизначніша жертва – коли Бог помер у муках на хресті.

Яке ж тоді значення має повторювана і регулярна сповідь, якщо так чи інакше все вже прощено? У Біблії написано: сповідайте одне одному гріхи ваші. Але це не для того, щоб отримувати прощення, а «щоб вам уздоровитись» (Як. 5:16). Отже, визнання провини та прощення відбуваються не для того, щоб провина була прощена, тому що вона вже прощена. Тому прощення – це водночас і запевнення, що Бог все одно приймає мене, навіть з моїми вадами та моєю провиною. Сповідь – це не якась обов’язкова практика, яку треба виконувати задля Бога, це оаза, яку Бог пропонує нам, щоб ми скинули свої тягарі і відпочили від них, «щоб уздоровитись».

Якщо сповідь стає обов’язковою практикою, яку виконують для того, щоб «стерти гріхи зі списку», то вона стає беззмістовною. Така «сповідь» не сприяє ні змінам, ні духовному зростанню. Адже для сповіді важливе з’ясування стосунків. Тому вкрай необхідно не лише проказати список недобрих вчинків, а й перевірити себе перед Богом: яка головна причина того, що наші стосунки руйнуються і знову й знову стається гріх? Наприклад, брехня може бути спричинена страхом втратити повагу. Це, звичайно, якось пов’язане з тим, чи знаю я, що Бог дивиться на мене, чи ні.

Якщо ми з’ясували наші стосунки з Богом, то це не означає, що наші стосунки з людьми автоматично можна вважати з’ясованими. Однак таке завдання поставлено перед нами. І кожен знає, як доводиться перемагати себе, щоб сказати іншій людині: «Вибач, мені нема чим виправдатися, я винен перед тобою і прошу тебе вибачити мені». Короткої фрази «я цього не хотів», короткого «вибач», яке ні до чого не зобов’язує, або навіть дещо ображеного «мені прикро» далеко не досить. Це, звичайно, краще, ніж нічого, але й відповідь на них здебільшого ні до чого не зобов’язує: «Та добре вже, забудь». Натомість відповідь «Я тобі вибачив. Це питання можна закрити раз і назавжди» справді вичерпна.

Для потерпілого добре, якщо він чи вона може вибачити зловмисникові, який не просив вибачення. Однак у цьому випадку важливо не намагатися поспішно досягнути гармонії, завдяки якій можна оминути конфлікт, але не можна досягнути справжнього прощення. Прощення настає, коли вичерпався гнів, воно не може настати замість гніву.

Багато християн регулярно сповідаються, проте ніколи не просять вибачення в ближніх. Так сповідь заміняє з’ясування стосунків із людьми, яких ми образили. Я впевнений, що це не відповідає задумам Творця, тому на консультації прохання про сповідь задовольняю після того, як відбудеться відверта розмова між учасниками конфлікту.

Хто знає, що таке сповідь, прохання про прощення та обіцянка прощення, той знає, яке безмежне звільнення можна через них отримати. Ніщо в цьому процесі не нагадує улесливих, принизливих жестів, якими слабша тварина демонструє сильнішій свою підлеглість. Навпаки, я можу жити зі своїми слабкостями, навіть «неміччю я похвалюся» (2 Кор. 11:30).

Сповідь і визнання – це виростання з постави, для якої характерне бажання принести Богові побожні досягнення. Сповідь призначена ось для чого: стань тим, ким ти вже є, – Божою дитиною. А ось неправильне розуміння сповіді: зроби над собою зусилля, спробуй стати кимсь, ким ти стати повинен.

Попередній запис

Бути християнином – це означає жити в спільноті

Наступний запис

Надія на небо не лише для дітей