Це можливо! Переслідувана Церква на практиці підтвердила нам, що дійсно можливо втратити усе…, пережити в стражданнях усе…, пройти через усе…, мати радісний дух і серце, повне любові до Бога.
Так часто ми грішимо, допускаючи у свій розум сумніви стосовно того, що справді можна пройти через подібні випробування й вийти оновленими і переможцями – як усі ті, про кого ми розповідали в попередніх розділах. Ісус ніколи не обіцяв, що наше життя буде легким, воно буде просто наповненим. Він ніколи не обіцяв, що все буде справедливо, а тільки те, що Він залишиться справедливим.
Хоча ми можемо думати, що життя цих братів і сестер, яких ми описали, занадто важке, на нас із вами покладене ще складніше завдання. Але принципи його виконання, такі ж як і в них.
Рут Грем розповідає переконливу історію про християнина, який приїхав у країну з релігійною свободою після довгих років, прожитих у переслідуваннях. Він був вражений недбалістю щодо посвячення Ісусу і матеріалістичному забрудненню всіх християн. І сказав про це другові. Через якийсь час він приїхав відвідати того чоловіка, якому він так різко висловив свою думку під час першого візиту:
Він запитав друга, чи той пам’ятає усю гіркоту його критики. Його друг усе пам’ятав.
«Критик» стояв якийсь час, замислившись, а його друг весь зіщулився, очікуючи наступної атаки.
– Я приїхав вибачитися за те, що я сказав, і за те, як я це сказав, – промовив він. – Я просто не знав, наскільки небезпечною може бути свобода. Уже минув рік, і я зараз у гіршому стані, ніж ті, кого я критикував.
Потім він додав важливе зауваження:
– Жити християнським життям на волі набагато важче, ніж під постійним тиском»[1].
Іранський християнський лідер Лука Йагназар живе в Сполучених Штатах. Він робить такий висновок: «Бути християнином у США набагато важче, ніж в Ірані. Там ти або християнин, або ні!»[2]
Пастор Самуїл Лем із Китаю говорить так: «Ми страждаємо від фізичних переслідувань, а ви – від матеріалізму. Ваша доля важча, бо ми знаємо, що знаходимося в духовній боротьбі. А ви дуже часто не знаєте про це»[3].
Інший християнський лідер з Китаю додає: «Якщо ти женешся за грошима, у тебе не залишається часу і сил для церковних справ… І уряд знає, що матеріалізм може зруйнувати церкву швидше, ніж переслідування… Я говорю своїм співробітникам у Китаї, що найстрашнішим ворогом для нас є вже не комунізм, а матеріалізм»[4].
Китайська віруюча, яка багато постраждала під час гонінь, висловила свою думку так: «Нам постійно нагадують, що ми знаходимося в стані духовної війни. І ми знаємо, за кого ми боремося. Ми знаємо, хто є нашим ворогом. І ми боремося. Можливо, нам потрібно було б молитися за вас, християн, які живуть за межами Китаю. Відпочиваючи, живучи в достатку і маючи свободу, ви іноді не усвідомлюєте, що знаходитеся в стані духовної війни»[5].
Приїхавши в США, місіс Ха заявила, що більше не боїться страждань і гонінь.
– Я боюся, – додала вона, – що життя в свободі призведе до духовного охолодження і втрати сили Святого Духа[6].
Пастор з Уганди Кефа Семпанги описує, як тікала його сім’я, маючи жалюгідний запас життєво необхідних речей. Після навчання в одній із семінарій Америки, він сказав:
«В Уганді ми з Пеніною читали Біблію заради надії й життя. Ми читали, щоб почути Божі обітниці, щоб почути Його веління і коритися їм. Там у нас не було часу для суперечок навколо релігійних розбіжностей чи сумнівів.
Тепер, у безпеці нового життя, не маючи постійного страху смерті, я побачив, що читаю Святе Письмо, щоб проаналізувати текст і поміркувати над його значенням. Зараз я вже отримую задоволення від теологічних дискусій зі студентами. А через те, що ці дискусії освіжають розум, невдовзі наше спілкування звелося до обговорення ідей, і того, як Бог діє в нашому житті…
Мої молитви теж дуже змінилися. В Уганді я молився, маючи гостру необхідність у цьому. Я відмовлявся підніматися з колін, поки не був упевнений, що був у присутності воскреслого Христа… Тепер, після року перебування у Філадельфії, гостра необхідність у молитві відпала. Часто коли я молився привселюдно, я більше переживав про те, щоб висловлюватися теологічно правильно, а не про те, щоб ввійти в Божу присутність. Навіть при особистому спілкуванні з Богом, мої молитви були схожі на безпомічне лепетання дитини. Вони були «духовним заспокійливим», пустими думками, в яких не було життя. Все більше і більше я бачив, що приходив до Бога з проханнями про подарунки, отримати які не сподівався»[7].
Кефа Семпанги продовжує, розповідаючи про те, як Бог привів його до покаяння і покликав бути слухняним. Використовуючи найменше, що мав Кефа – можливість звертатися до Бога, Він благословив переслідувану Церкву Уганди. Скромний початок невдовзі переріс в Африканське об’єднання. Його особливі молитви тепер стали засобом, за допомогою якого він знову може зустрічатися віч-на-віч із живим Богом. У його серці з’явилося нове, свіже розуміння Біблії.
Брат Андрій говорить:
«Ми не заслужили цієї свободи; у нас вона є по Божій благодаті лише для того, щоб ми підтримували тих членів тіла Христового, які страждають і піклувалися про них!»
Багато людей, з якими я обговорював ці питання, приходили до висновку, що, через те, що в церквах тих країн, де живуть під постійним тиском більше єдності і сили, нам варто молитися, щоб до нас прийшли гоніння.
Але більш ретельне вивчення церков у багатьох країнах Середнього Сходу і Північної Африки показує, що переслідування також не гарантують церковної єдності, росту і пробудження.
У 1880 році в Кореї не було помісної церкви. Сьогодні в Південній Кореї існує понад сім тисяч церков. Дев’ять серед них є найбільшими церквами у світі. Вони відомі завдяки тому, що тут багато часу присвячується молитві і спілкуванню з Богом, а також завдяки їхній місіонерській спрямованості.
Я гадаю, що румунський пастор д-р Пауль Негрут робить найбільш об’єктивний висновок. Він говорить: «Значення має наше ставлення до переслідувань і наше ставлення до свободи»[8].
Він пояснив, що під час утисків християни змушені міцно триматися за основні принципи, щоб бути упевненими, що їхня віра варта того, щоб за неї вмерти.
Він показує, що для того, аби бути сильним учнем Ісуса, дуже важливими є два моменти: духовні знання і духовна сила. Духовні знання складаються з трьох важливих питань: Хто такий Ісус? Що таке Біблія? Що таке церква?
Застосовуючи ці принципи до ситуації у своїй країні, він говорить: «Тепер люди, які прийшли до розуміння того, що Христос – це воскреслий Бог, Біблія – Слово Боже, а Церква – Тіло Христове, бажають провести роки у в’язницях і навіть умерти. Ось у чому сила румунської церкви»[9].
Він додає, що величезну залежність від Бога дають молитва і буквально щосекундне ходіння в Дусі Святому, коли християни усвідомлюють, що будь-який день їхнього життя може стати останнім. І коли вони розуміють, що навіть наступна година, яку вони проживуть, прийде і піде по благодаті Божій.
Д-р Негрут правильно визначає суть духовного успіху. І це не секрет: «Не самі гоніння, але уроки, взяті під час гонінь, роблять Церкву і кожного християнина сильними в Господеві… і значення має лише наше ставлення до гонінь і наше ставлення до волі»[10].
Тому давайте будемо вчитися діяти відповідно до отриманих знань… Давайте будемо готові до найважчого завдання.
Ви теж можете досягти духовного успіху! Будьте сильними в Господеві!
КІНЕЦЬ
[1] Ruth Bell Graham, «Dangerous Freedom», Legacy of a pack Rat (Nashville, TN: Thomas Nelson Publishers, 1989), стор. 194
[2] Виступ на конференції на тему «Молитва», проведеній місією «Відкриті двері», Коста-Меса, Каліфорнія, жовтень 1992 р.
[3] Приватне інтерв’ю, червень 1992 р.
[4] Елізабет Фаррелл, «Китай – «грошове божевілля» робить вторгнення в Церкву», Мережа Міжнародних Новин, Служба Новин, 27 серпня 1993 p., стор. 22
[5] David Y. P. Wang, 8 Lessons We Can Learn From The Church In China (Hong Kong: Asian Outreach Publication Ltd.), стор. 29
[6] Приватне інтерв’ю, жовтень 1991 p.
[7] F Kef a Sempangi with Barbara R. Thompson, A Distant Grief (Glendale, CA: Regal Books, 1979), стор. 179
[8] Одрі Дорш, «Після переслідування — що потім?», Віра сьогодні, листопад/грудень 1992 p., стор. 60
[9] Там же, стор. 60
[10] Там же, стор. 60