ВНУТРІШНЯ СХИЛЬНІСТЬ

Коли відчуваєш, що вабить якась професія, і ти залюбки виконуватимеш усе, це значить, що маєш внутрішню схильність до цього. Чим більше заанґажованости вимагає професійна діяльність від життя, тим інтенсивніше мусить виявлятись і внутрішня схильність.

Письменник Райнер Марія Рільке (пом. 1926) писав якось одному молодому поетові, який мав сумніви щодо свого покликання: “Ніхто не може Вам зарадити ні допомогти. Існує лиш єдиний засіб: заглибтеся в себе. Дослідіть причину, яка спонукає Вас до написання. Перевірте, чи пустила вона коріння в глибині Вашого серця, і щиро признайтеся собі, чи воліли б Ви померти, коли б Вам заборонили писати. А насамперед запитайте себе в лиху годину “своєї ночі”: Чи я мушу писати? Відшукайте в собі правдиву відповідь. І коли вона прозвучить позитивно, і Ви зможете чітко і впевнено сказати: “Мушу,” відповівши на це серйозне запитання, тоді спокійно продовжуйте будувати своє життя далі згідно з цією необхідністю. Життя Ваше до останньої найважчої хвилини повинно стати свідченням цього внутрішнього пориву”.

Та не завжди відразу відгукнеться в тобі це слово: “Мушу”. Шукання глибокої відповіді може виявитися довгим процесом. Часте спілкування з людиною, що добре знає тебе, та професія, якої прагнеш, можуть стати тобі в пригоді. Щодо церковного чи духовного покликання та пов’язаним із ним вибором потрібної професії слід обов’язково порадитися зі сповідником чи священиком, якому довіряєш. Він допоможе впорядкувати твої думки і на основі власного досвіду скаже, чи вистачає внутрішньої схильности, щоб ступити на обраний шлях. Саме під схильністю заховані клич та діяння самого Бога, і треба, щоб прийшов Ілій, який допоможе почути, що Бог хоче від тебе.

ЗДАТНІСТЬ

Кумедним було б, якби, не вміючи розрізнити два звуки, хтось ревно бажав стати музикантом, незважаючи на своє захоплення музикою “Бітлс” чи творами Моцарта. Для конкретної професії потрібно мати і відповідну здатність. І щоб не призвело це до розчарування та щоб не помилитися, варто просити про допомогу людину, обізнану з вимогами професії і твоїми особистими здібностями та обдаруваннями. Наприклад, Декрет про священичий вишкіл II Ватиканського Собору вимагає від єпископів та керівників семінарів наступного:

“Усі священики нехай щонайбільше виявляють апостольську ревність у плеканні покликань та нехай своїм власним смиренним, трудящим і радісним життям та й взаємною священичою любов’ю і братньою співпрацею потягають молоді душі до священства”;

“Духовний вишкіл нехай тісно пов’язується з научним і душпастирським і, під окремим доглядом духівника (13), нехай його так подається, щоб вихованці навчилися жити в інтимній і постійній спільності з Отцем, через Його Сина Ісуса Христа, у Святому Дусі”;

“Старанно треба плекати духовні практики”;

“Нехай радше вихованці навчаються жити за взорами Євангелії, утверджувати себе у вірі, надії і любові, щоб, виконуючи їх, набувати собі Духа молитви (16), скріплювати й захороняти своє покликання, досягати свіжості в інших чеснотах та зростати в ревності, щоб усіх людей позискати для Христа”;

“Широким серцем нехай навчаються брати участь у житті цілої Церкви…”;

“Нехай вихованці ясно розуміють, що вони не призначені ані до панування, ані для почестей, але повнотою посвячуються на служіння Богові і на душпастирську працю”;

“Нехай вони будуть виховані з окремою пильністю в священичому послусі, у способі убогого життя та в дусі самопоконання…”;

“… нехай належно пізнають обов’язки й гідність християнського подружжя, яке представляє любов між Христом і Церквою (пор. Еф. 5:32)…”;

“… треба виробляти також належну людську зрілість…”;

“Вихованці нехай привикають до правильного вжитку власних талантів; нехай будуть виховані в мужності Духа…”;

“… нехай навчаються цінити ті чесноти, які мають високу оцінку між людьми та поручають слугу Христового (25), як ось: щирість, пильне старання про справедливість, зберігання даних обітниць, культурність у поведінці, скромність у розмові, поєднана з любов’ю”;

“для плекання інших духовних настановлень, що дуже помічні для впорядкованої і плідної церковної дії”;

“Щоб духовний вишкіл спирався на солідніші основи, і вихованці приймали своє покликання за дозрілим і обдуманим рішенням, належатиме до єпископів встановити належний проміжок часу для інтенсивнішої духовної проби”;

закінчивши богословський курс, протягом відповідного часу виконувати дияконський чин, заки будуть допущені до священства”[1].


[1] Декрет про священичий вишкіл // Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації. – Львів, 1996. – С. 265-286.

Попередній запис

Рука, яка вказує на Величніше або: Покликання пізнаємо через людей

Наступний запис

ПРИЙНЯТТЯ ЦЕРКВОЮ