ВПЕВНЕНІСТЬ У СПАСІННІ

Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви, віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя. 1Івана, 5:13

Щотижня я отримую листи, в яких християни розповідають про сумніви й невпевненість у спасінні. Багато відправників щиро вірять, але вони живуть, не відчуваючи радості, яку здатна принести віра в Христа, і не мають впевненості у своєму спасінні, бо їм не вдалося зрозуміти головної істини, на якій заснований досвід віруючого. Хоч Біблія й нагадує нам: «Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!» (Ів. 20:31), багато хто продовжує сумніватися.

Підіб’ємо в цьому розділі підсумки. Що ж сталося з нами?

Ми вже говорили про покаяння, про те, що значить увірувати й народитися згори. Тепер поговоримо про те, як знайти впевненість у тому, що все, перелічене вище, дійсно відбулося. Багато людей, з якими я говорив, покаялися, увірували й народилися згори, але вони не були впевнені в цьому. Повторімо ще раз усе те, про що ми вже говорили. Як правило, навернення людини знаменує переломний момент у житті. Щоправда, іноді можна пережити навернення й не відразу зрозуміти, що це було саме воно.

Навернення в християнство не може бути результатом освіти. Кілька років тому один відомий проповідник сказав: «Нам треба так вчити й виховувати нашу молодь, щоб молоді люди навіть і не згадували про те, що вони були невіруючими». На цій передумові великою мірою ґрунтується релігійне виховання, коли навчання основ релігії замінило істинно християнське переживання. Змін у житті релігійне виховання не викликає.

На початку XX століття професор Старбак, провідний фахівець у галузі психології, зауважив, що майже всі найактивніші християнські служителі переживали яскраве особисте навернення. Він зауважив також, що люди, які ясніше від інших уявляли сутність навернення, в основному походили з сільської місцевості, де систематичну християнську освіту й виховання отримати було важче, ніж у місті.

Це не критика релігійної освіти, але попередження про небезпеку, що таїться в неправильному розумінні такої освіти, коли вона намагається підмінити собою переживання особистого навернення.

Не плутати релігію з відродженням

«Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Ів. 3:3). Ці слова Ісус Христос сказав Никодимові, одному з найбільш побожних людей у Своєму оточенні. Глибоке знання релігійних правил не могло замінити Никодимові народження згори, і нам не вдасться цього зробити.

У коконі з личинкою гусениці відбуваються непомітні оку зміни. Але як би повільно це не відбувалося, настане день, коли вона перетвориться на прекрасного метелика й випурхне зі старого кокона. Ці тижні непомітного зростання дуже важливі, і все це заради миті, коли старе й потворне залишається позаду й настає час оновлення.

Так, тисячі віруючих не знають точного дня й години, коли вони увірували в Христа. Але їхня віра й життя свідчать, що навернення до Христа відбулося незалежно від того, пам’ятають вони точний час цієї події чи ні. Головне, що в їхньому житті був день, коли вони перетнули межу, яка відокремлює смерть від життя.

Ймовірно, у всіх і кожного бувають сумніви й невпевненість в істинності свого релігійного переживання. Коли Мойсей піднявся на гору Синайську, щоб отримати з рук Божих скрижалі заповіту, євреї, що з тривогою чекали на його повернення, втратили свого вождя з поля зору на деякий час. Врешті-решт вони почали сумніватися й казати одне одному: «…той Мойсей, муж, що вивів був нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому» (Вих. 32:1). Відступництво стало наслідком їхніх сумнівів і невпевненості.

Ця згубна невпевненість, притаманна безлічі людей, виростає з неправильного розуміння того, що являє собою справжнє релігійне переживання. Одні, мабуть, не розуміють суті духовного переживання, а інші чекають того, чого Священне Писання ніколи не обіцяло.

Більше трьохсот разів у Новому Заповіті згадується слово «віра» у зв’язку зі спасінням людини. У Посланні до євреїв сказано: «І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6). І в тому ж вірші говориться: «Догодити без віри не можна».

У наші дні в людей, які сповідують християнство, духовні переживання часто викликані змішуванням двох понять: віри й почуттів.

Віра завжди спрямована на якийсь об’єкт, тобто ми завжди віримо в щось або в когось. Об’єкт християнської віри – історичний факт. Я пропоную вам запам’ятати ланцюжок із трьох слів у послідовності, яку ніколи не треба міняти. Саме цей ланцюжок слів у його послідовності – вказівник на шляху до впевненості в спасінні. Це слова «факт», «віра» і «почуття». Послідовність, повторюю, тут дуже важлива. Якщо ви почнете міняти цю послідовність, вилучите одне слово, додасте інше, то врешті-решт сумніви здолають вас, і ви не зможете з упевненістю сказати: «…бо я знаю, у Кого я увірував…» (2Тим. 1:12).

Факт

Спасіння від гріха забезпечує лише особиста віра людини в Добру звістку Ісуса Христа, як про те сказано в Священному Писанні. Такий погляд може здатися вам вузьким і догматичним, але іншого шляху немає. У Біблії говориться: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв, – що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням…» (1Кор. 15:3,4). Біблія стверджує, що ми врятовані, якщо віримо в цей факт, який уже відбувся. Справи Христа – факт, Його розп’яття – факт, порожня гробниця – факт і Його воскресіння – теж факт.

Нерозумно вірити в те, чого не існує. Євангеліє з’явилося не тому, що хтось повірив у казку й описав її. Труну пасхальним ранком знайшли порожньою не тому, що кільком людям це привиділося. Факт у християнстві завжди передував вірі. Вірити, не маючи предмета для віри, нерозумно. Біблія закликає вас вірити не в щось неймовірне, а в історичний факт, що виходить за рамки звичних історичних подій. Біблія закликає вірити в те, що Христос потрудився заради спасіння грішників від гріха, і наслідки Його праці позначаться на кожному, хто наважиться віддати Йому своє серце й піде за Ним. Довіритися Йому заради здобуття вічного спасіння – значить, повірити в факт.

Віра

Віра слідує за фактом, у нашому ланцюжку слів слово «віра» слідує за словом «факт». Віра неможлива, якщо нема в що вірити. Об’єктом віри християнина є Христос. Віра – це більше ніж згода розуму підкоритися вимогам Ісуса Христа. Віра включає в себе волю. Віра вимагає дії. Якщо ми дійсно віримо, то будемо жити. Віра без діл мертва. Віра означає, що людина повністю підкорилася вимогам Христа. Віра означає визнання гріха й навернення до Христа. Христа не можна пізнати за допомогою п’яти органів почуттів, ми осягаємо Його шостим почуттям, яке дає нам Бог. Це шосте чуття – здатність вірити.

Попередній запис

Від Бога, а не від людини

Наступний запис

Досвід віри