Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали (Ів. 10:10)
Слова ці сказав наш Господь одного дня в часі великої суперечки зі Своїми противниками, які заперечували Йому право вчити, провадити і навертати душі до правдивої внутрішньої віри. Ісус їм каже притчу про овечу кошару і ціль Свого приходу як Пастиря від Отця. Христос прийшов, щоб ми мали життя. Про яке життя тут ідеться? Ми ж існуємо, живемо. Так, живемо – існуємо нашим тілом згідно зі законами його органічного життя, але в нас є ще душа, що як дух має окремий спосіб існування. Наша душа – то подоба Божа, то дух і немов частка Божого безконечного буття з прикметами Бога-Духа. Є вона, однак, такою справді, коли в ній живе Бог. Оцей стан злуки нашої душі з Богом зветься станом ласки-благодаті. Коли в душі є тяжкий гріх, у ній нема Бога, Його присутности, Його ласки. Такий стан душі без Божої благодаті називаємо смертю душі, душа без Бога в ній мертва, у ній є тільки саме буття духа, що згубив найважнішу річ для нього – Божу присутність. Щоб душа ожила, на неї діє Божа сила-вплив-дар, який і називаємо ласкою-благодаттю.
Щоб побачити, що ласка є справді великою дійсністю в нашій душі, погляньмо, дорогі браття і сестри, на один приклад із життя. Ось молодий палкий учений Савло, майбутній Павло. Він переконаний, що Христос – це хвора і небезпечна людина, яка прийшла порушити або й знівечити Мойсеїв закон, даний самим Богом. Він думає, що Ісусові учні – то небезпечні злочинці, які творять погану секту. Савло їде їх заарештувати і знищити. Він вирушає до Дамаску. По дорозі щось торкає душу Савла. Раптом якесь світло вдаряє йому в очі, він сліпне, падає з коня, чує голос, його ведуть у Дамаск, де він зі Савла стає святим Павлом, що навернув для Христа, якого переслідував, майже ціле Середземномор’я. Що з ним сталося, і то так нагло? Що його так докорінно перемінило? Власна думка, власне переживання? Ні! Була це дія Божої сили, яку звемо благодаттю, ласкою і про це св. Павло із свого досвіду писав: «Та благодаттю Божою я те, що є» (1Кор. 15:10). Це така велика зміна, що потім він казав: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). Його душа стала обожественна, у ній жив і діяв Христос. Це стан благодаті, так конечної для життя душі.
В який спосіб настає це життя Христове в нашій душі? Христос прийшов, став як Бог людиною, щоб ми бачили таку злуку Бога з людиною, щоб ми бачили, якою може бути людина в Божій благодаті. Все Христове діло на землі – то велика Божа благодать, Він з усіх нас створив одне духовне тіло, велику спільноту, в якій нас формує. Він – виноградна лоза, а ми – гілки, що живуть його соком, і цей життєвий сік – то Його благодать, яка діє в нас постійно.
Але, щоб стати тією гілкою, яка живе при головній виноградній лозі з окремими силами, що не дають цій гілці всохнути і відірватися, Христос установив наче окремі джерела для надприродного життя душ. Ми звемо їх Таїнствами або Тайнами, і є їх сім. Починаємо цикл проповідей про сім Святих Тайн.
По-різному можна відповідати на питання, що таке Таїнство. Саме слово означає якусь правду, явище чи факт, які для нас закриті, не до снаги нашому розумові їх зрозуміти і вповні дослідити. Це правдиві явища нашого спасіння, це справи Божі, надприродні, але це не наші вигадки, а дійсність поза силами наших чуттів, нашого розуму. Так звані «тайни» природи ми по якімсь часі можемо пізнати, дослідити науковими засобами, – надприродних Божих справ не може ніхто дослідити і вповні пізнати. Це понад наші сили, і тому звемо їх Таїнствами, Тайнами. Христос Господь встановив для нас тих сім Таїнств, – джерел благодаті, – уживаючи зовнішніх чинностей при помочі видимих речей, які нам щось кажуть, вказують на якусь закриту дію, що її не можемо бачити. Сім Святих Таїнств є, власне, такими знаками, які діють на душу з волі Христа Бога, це зовнішні знаки, які дають душі життя для злуки з Богом. Тепер зможемо сказати, що це таке Тайна – це видимий знак невидимої благодаті, встановлений Христом, і цей знак означає і дає з волі Христа святість, благодать і надприродні дари для нашої душі. Це велика свята річ! При помочі Таїнства маємо синівство Боже, за словами св. Івана Євангелиста: «А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати» (Ів. 1:12). І в цих словах нема якоїсь поетичної пересади чи порівняння. Це дійсність, і св. Павло зі захопленням каже: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа» (Гал. 4:6-7).
Не спішімо сумніватися на звук цих дивних слів. Таїнство – то знак, який щось дає. Чи не вживаємо ми в нашому житті знаків, які щось говорять, щось важливе і велике означають, в якийсь видимий спосіб на нас діють? От хоч би державний прапор. Це полотно на жердині, неначе більш нічого, але він щось означає і говорить про народ, його землю, його минуле. Спробуйте привселюдно плюнути на стяг. За цю зневагу вас може стрінути тяжке обурення народу. А знаки на дорозі для автомобільного руху, для інформації, пересторог чи заборон! Вони нас провадять. А знаки привітання. Ми живемо серед знаків!
Таїнство є знаком. Вода і поливання нею – знак обмивання для Тайни Хрещення; миро, олива і помазання ними – Тайни Миропомазання і Єлеопомазання, хліб і вино як пожива – матерія Тайни Євхаристії, визнавання гріхів – Тайни Сповіді та ін. Важливо, однак, те, що коли в звичайному житті знаки є тільки символами і вказівками, у Таїнствах ці знаки не тільки означають дію Божої благодаті, але й дають її, спричиняють її. Ці знаки справді приносять у наші душі різні благодаті. Так хотів Христос і за цією правдою стоїть Його слово і воля. Він Таїнства установив і не обманював би нас, творячи ці Таїнства для життя душ. Коли б Христос їх не установив, вони були б тільки людськими знаками, вони не могли б давати благодаті, бо єдиним дателем благодатей є тільки Бог! Це правда нашої віри і за нею стоїть уся християнська традиція, або священне Передання, що є також джерелом Об’явлення. Без Божої установи Таїнства були б тільки знаками якоїсь символічної чи виховної вартости і не вносили б у наші душі ніякої надприродної переміни. Тому не всі знаки, які ми, християни, вживаємо, є таїнствами. То значить, що не всі знаки приносять душам святість, благодать, життя Боже, як це діється в сімох Святих Тайнах.
Святих Таїнств є сім, що їх лишив нам Христос: Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Євхаристія, Священство, Подружжя і Єлеопомазання. Це число Церква пильно береже і не може його ані зменшити, ані збільшити. Число сімох Святих Таїнств прийняли ми від Христа через Апостолів і Святе Передання. Очевидно, Христос не установив їх одного дня і не вичислив їх так, як подає нам сьогодні катехизм. При різних нагодах у часі Своєї проповіді Христос згадує про Свої знаки спасення, при різних нагодах оповідає про них Своїм Апостолам. Никодимові на особистій розмові ввечері говорить про Хрещення, масам народу в Капернаумі обіцяє Євхаристію, яку установлює на останній Вечері, Покаяння-Сповідь дає нам зараз по Своїм Воскресінню, Святого Духа обіцяє теж на Вечері, Подружжя благословить на весіллі в Кані й потім говорить про його нерозривність, Священство установляє теж на останній Вечері, Себе часто називає лікарем душ, і зі слів апостола Якова бачимо, що ці оздоровлення послужили Ісусові для встановлення Тайни Єлеопомазання. Христова наука була серед життя і для життя, так і встановив Він свої Таїнства – джерела благодатей.
Дорогі браття і сестри! Затямимо тих кілька важних поучень про Святі Таїнства. Бог нас створив, по нашім упадку нас хотів знову привести до Себе, зробив це через Свого Сина, Який вмер за наше спасіння. Він лишив нам Своє слово, Свою Церкву єдину, вселенську і апостольську і в ній – сім знаків спасення, які приносять нам злуку і життя з Богом, коли належно і гідно їх приймаємо з вірою в Христове спасіння із бажання бути і жити з Богом тепер на землі і по смерті – у вічності, у небі, у царстві Отця, до Якого йдемо через Сина зі Святим Духом. Амінь.
о. Іван Музичка, ЧСВВ