А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, то Бог, Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа. (2Кор. 1:21-22)
Дорогі браття і сестри! Досі у вступних науках про Святі Таїнства ми бачили, що хоч Бог у Своїй всемогутності й доброті посилає нам благодаті, тобто остається в наших душах, і чинить це різними способами в житті кожної людини, у Новому Заповіті встановив для Своєї Церкви сім окремих джерел Своєї ласки з осібним спрямуванням до святости і життя вічного. Під кінець історії, коли прийде Христос знову як Володар Вселенної і Суддя історії, біля Нього стануть ті, що тими сімома засобами спасіння і благодатей жили і ними спаслися.
Але й на поган, тобто тих, що ніколи про Христа не чули і Його не знали, і на християн, що забули про те, що вони належать до Христової родини, і тих, що були охрещені, але не жили в одній апостольській спільноті, на всіх милосердний Бог посилає Свої численні благодаті, якими торкає їх, щоб жили вони бодай за тим природним законом, який Він вложив в їхньому сумлінні, в їхній людській особистості.
По чім же пізнати буде кожного з нас, хто в Хрещенні в Христа зодягнувся? Чи маємо якийсь знак у своїх душах, що ми належали і належимо до Христа? Це теж питання, що пов’язане з наукою про Святі Тайни. У наведеній на початку цитаті святого Павла бачимо, що він говорить про «знамення», яке Бог поклав на нас. Святий Павло пише до своєї громади в Ефесі про те знамення аж двічі, немов пригадуючи своїм громадам про те, що вони «святі», – так називає св. Павло своїх вірних, адресуючи до них свої листи, – мають у душах якийсь розпізнавальний знак, печать. Павло пише: «У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!» (Еф. 1:13-14). І далі в тім же посланні каже: «І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу» (Еф. 4:30). У деяких писаннях перших християнських письменників мовиться стосовно Хрещення про печать на душах християн, якою вони вирізняються, немов власність Христа. Отці Церкви, як Кипріян, Климентій, Василій, Кирило, Іван Золотоустий, Григорій Ніський, а зокрема св. Августин, говорять про цю печать у Святих Таїнствах Хрещення, Миропомазання і Священства. У богослов’ї і в науці Церкви ця печать зветься також «характер», грецькою це значить розпізнавальний знак, або теж «печать» – на основі листів святого Павла.
Що ж це може бути за знак такий? Очевидно, невидимий, не-матеріяльний, бо душа наша – то дух. Ця печать – знак духовний, яким душа наша в нас позначена і так отримує надприродну прикмету. Ця печать не зникає, ніщо не може її знищити чи усунути, навіть гріх. Ця печать дає душі окрему особистість, якої інші Таїнства не дають. Таку думку дуже реалістично розвивають отці Церкви. Пояснення ці виникли з того, що три Таїнства – Хрещення, Миропомазання і Священство – не можна повторяти. Той, хто тих Таїнств не отримав, тієї окремої особистости, тієї надприродної прикмети в душі не має.
Характер-печать цих Таїнств міняють, в якійсь мірі, буття душі стосовно Христа і дають власті, яких не має той, хто тих Таїнств не отримав. Тому ті три Таїнства уділяють тільки раз у житті особи. Охрещений, миропомазаний і рукоположений на священика остає з тією печаттю навіки! Навіть коли б став безбожником, ворогом Божим, навіть коли б дістався своїм грішним життям до пекла… Це правда віри, це факт нашої віри.
Велику й страшну відповідальність має зі собою цей характер-печать. Освятну благодать може особа з гірким болем і наслідками для неї стратити, надприродну чесноту віри може згубити, а ця надприродна печать остається в душі! У такій душі цей характер-печать – то немов перлина в болоті.
Чому? Бо ця печать є цілковито пов’язана зі священством самого Христа. Його священством ми отримуємо ці три Таїнства так, що беремо в Його священстві участь, немов отримуємо Його частку. У Хрещенні стаємо народженими в Ньому, отримуємо Його нове надприродне буття, без якого ми не могли б прийняти інших Таїнств, стаємо Христовими-Христом. У Миропомазанні отримуємо печать Святого Духа, щоб стати Христовими апостолами і діючими членами Його Тіла. У Священстві рукоположений отримує печать Христового священства, яким Він різниться від інших вірних, бо має владу бути учасником Христових властей: освячувати (відпускати гріхи!), вчити і провадити Божий люд під рукою єпископа, що ті дари отримує в повноті. Справді, це великі печаті, і св. Тома Аквінський каже: «Вони не є нічим іншим, як участю у священстві Христа і походять від самого Христа».
Дорогі браття і сестри! Ці богословські роздуми про печаті в нашій душі, які отримали ми в Хрещенні і Миропомазанні, а деякі з нас у Священстві, можна б закінчити радісним і щасливим подивом. Ми позначені Христовим священством і беремо в ньому якусь участь під проводом єпископів. Чи не є це привілей, велике відзначення і вибрання? Ним ми, за словами св. Петра, стали царським священством! «Народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас» (1Пет. 2:9). Серед мільйонів душ ми живемо з відзнакою Христа. То відзнака спасіння, Божого дитинства, то відзнака Божого лицарства, відзнака апостольства.
З іншого боку, погляньмо на тих нещасних з-поміж нас, котрі отримали ті печаті й забули, не відають або й не бажають знати про те своє велике вибрання і гідність бути Христовими. Ще гірше, коли ця свята перлина в їхньому серці в грязюці й грішному житті, безвірстві, чи коли споганили вони його відступництвом від віри і від Христа та Церкви. Пам’ятаймо, що ця печать Святого Духа в нас зобов’язує нас і дає на те силу, щоб ми були, як каже наша Літургія в часі чину Святого Миропомазання, «хоробрими і переможними подвижниками Христа Бога нашого, щоб були ми тверді, кріпкі й непохитні в правдивій вірі, любові й надії та зі сміливістю, без страху і непостидно ісповідували перед усіма ім’я Христа Бога нашого, і Його ради страждали і з любов’ю вмирали!» Так молилась Церква, коли ми цю печать отримували. Якщо не можемо багато зробити в нашій буденщині, то бодай часто молімся за навернення грішників, за тих безстрашних місіонарів і священиків, що працюють далеко по різних землях, може, і в джунґлях, і це буде сповненням того обов’язку, який накладають на нас ці святі Христові печаті. Амінь.
о. Іван Музичка, ЧСВВ