Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: «…Проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів…» (Мт. 10:5-8).
«Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх» (Ів. 17:18).
Для спасіння світу Отець посилає Сина і з любови до людини Він живе між людьми, проповідує нове Боже Царство і дає своє життя за вічне життя світу, основує свою Церкву – нову спільноту людей, що Його ім’я носить. Те післанництво Сина від Отця має надзвичайно важливе значення для людей, бо Христос, покликаючись на те післанництво, передає його Своїм учням-апостолам, яких окремо для цього вчив-виховував: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» (Ів. 20:21). Апостоли були свідомі цього важного післанництва, бо Ісус їм казав: «Хто Мене прийме, приймає Того, Хто послав Мене» (Лк. 9:48).
Ми бачили досі, що для нашого спасення, життя з Богом і життя вічного Христос дав Церкві сім Святих Тайн, через які спливають для життя наших душ різні благодаті. Не лишив їх Христос вже оформленими з приписаними обрядами і чинами. Це зробила в Його імені Церква, яка по різних місцях встановила зовнішні обряди для уділювання цих Таїнств, зберігаючи незмінними слова, чи, як богослови нам кажуть, «форми» того уділювання. Уділювання Святих Таїнств лишив Христос у руках Апостолів і їхніх наслідників – єпископів і священиків. Христос дав Своїм Апостолам і їхнім наслідникам, єпископам, владу брати участь у Його освятній силі і тією владою єпископи і їхні співробітники, священики, є неначе промінюванням Христового священства, постійною освятною дією самого Христа. Так маємо дивитись на священне служіння, так з вірою маємо приймати Христову установу Святих Таїнств. Хоч усі члени Божого люду беруть в якійсь мірі участь у трьох Христових властях – учительській, пастирській і священичій, все-таки силою Тайни Священства священик є немов окремим знаряддям Христа для уділювання Святих Тайн. Зрештою, Христос є присутній у своїй Церкві, у ній Він діє особисто в усьому через Святого Духа, вживаючи до цього нас, людей, особливо тих, що їх для Свого післанництва окремо вибрав і посвятив.
Дорогі браття і сестри! Тими, що уділюють нам з волі Христа Святі Таїнства, є єпископи і священики. Не мають тієї власти, за двома винятками, миряни. А ще точніше: Христос є головним служителем Таїнств, а священики Його заступають і діють у них у Його імені, немов Його завідувачі. Так і пише святий Павло своїм коринтянам: «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць» (1Кор. 4:1). Згадав я про два винятки. Ними є Тайна Хрещення і Подружжя. Охрестити може кожна особа, навіть нехристиянин, єретик, безбожник, щоб тільки хотів це зробити, як цього вимагає Церква, і з наміром це зробити. Це, очевидно, може бути в дуже наглих випадках, у небезпеці смерти, коли священика неможливо покликати. Також це відбувається без встановлених Церквою церемоній-обрядів. Практично це могло бути так: хтось десь далеко в Сибіру вмирає і знає, що він не хрещений. Просить, скажімо, санітара і каже йому: «Знаю, що ти безбожник, але прошу тебе, хоч ти в це не віриш, зроби мені в ім’я доброго людського серця прислугу – охрести мене, бачиш, я вмираю». Коли санітар скаже: «Я не знаю, як це робити, і в це не вірю», то нещасний вмираючий скаже йому: «Я тебе навчу і ти це точно виконай. Візьми ось цю воду, полий мені на голову тричі, щоб вона стікала по чолі, й кажи при тому такі слова: «Хрещається раб Божий (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». – Ось і все, зроби це мені». І це Хрещення буде важне! Самого себе не можна охрестити, мусить бути друга особа. Не забудьмо цього, дорогі браття і сестри. Це може вам придатися.
У Тайні Подружжя не священик дає, як ми кажемо, шлюб. Дають собі взаємно подружню згоду двоє, що вінчаються. Вони уділюють собі Тайну Подружжя, а священик є тільки свідком Церкви при тому. Той, хто уділює Святу Тайну, має чинити це точно за приписаними вимогами, тобто вживати до цього відповідної матерії – воду, оливу, миро, хліб, вино, визнані гріхи та інше – і відповідних слів, які звуться «формою» Таїнства. Ніщо в тому не може бути інакше від того, що Церква отримала від Христа, Апостолів і св. Передання. Той, хто уділює Святе Таїнство, повинен мати намір чинити все за волею Церкви. Коли б той, хто уділює Святе Таїнство, сам не був у стані освятної ласки, уділюване Таїнство буде важним, бо дає його Христос, хоч, на жаль, те знаряддя, тобто людина, людська рука і душа нещасного завідувача можуть бути брудні, у грісі, як вчив св. Августин: «Не через заслуги того, хто уділює Таїнства, ані не того, що їх отримує, має вартість Хрещення, але силою власної святости, яку дає Таїнству той, що його встановив».
Для тих, що приймають Таїнства, теж є вимоги. У всіх, хто приступає до Святих Таїн, потрібний намір і бажання це Таїнство прийняти. Ми є свобідні істоти, свобідна наша воля має дати при всякому нашому акті наше рішення, бажання і згоду. Божа благодать цього вимагає і не може входити в нашу душу насильно, або при нашій байдужості, душевнім холоді й неспівучасті. Винятком є Хрещення немовлят, за яких згоду дають їхні батьки і хресні батьки. Можна також уділяти Святу Тайну Єлеопомазання протягом півгодини по кончині тому, кого нагло спіткала смерть, можна покликати в часі тієї півгодини священика, він дасть розрішення за умови і Єлеопомазання, бо вважається, що покійник міг у свою важку годину під впливом Божої благодаті мати думку і почування розкаяння, щоб вмерти з Богом. Все це, однак, винятки, які треба мати на увазі.
Таїнства поділяються звичайно на Таїнства живих і мертвих. Йдеться тут про стан душі, а не тіла. Живий душею той, хто в Божій ласці. Таїнства Миропомазання, Євхаристії, Священства, Подружжя і Єлеопомазання приймаємо, коли ми в душі без свідомости гріха, тобто коли відбули Св. Тайну Сповіді з Божою ласкою. У тяжкім грісі, коли наша душа справді «мертва» для Бога, приймається в дорослому віці Таїнство Хрещення, і вода Хрещення змиває в нас первородний гріх та всі гріхи, перед Хрещенням вчинені (і це тільки раз у житті!). Також таким є Таїнство Покаяння або Сповіді, яку на те і лишив Господь для нас, щоб ми, стративши освятну благодать Хрещення в грісі, отримали прощення наших гріхів. В обох цих Таїнствах потрібне каяття, тобто біль у душі через наші упадки. Очевидно й те, що в цих Таїнствах потрібна віра і бажання їх прийняти.
Дорогі браття і сестри! Ці проповіді є вступом у науку про Св. Таїнства. Перед нами проповіді про кожну Тайну зосібна. Пізнаймо їх. Це джерела нашого спасіння. Приймаймо, зокрема, Святі великі Таїнства Покаяння і Пресвятої Євхаристії. Робім це з вдячністю і подивом, мовлячи слова псалма: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть, великий бо Ти, та чуда вчиняєш, Ти Бог єдиний!» (Пс. 86:9,10). Амінь.
о. Іван Музичка, ЧСВВ