Вступ

У часи становлення Церкви охрещували лише навернених. А тепер усе навпаки: потрібно навертати вже охрещених.

У перші роки епохи християнства Церква була місійною і проголошувала Добру Новину спасіння по всьому поганському світі. А тепер власне Церква потребує бути євангелізованою зсередини.

Наказ воскреслого Христа Своїм апостолам іти аж до краю землі, проголошуючи Євангеліє і охрещуючи навернених, перетворився на наказ: «Ідіть, євангелізуйте охрещених».

Зараз є багато охрещених людей, які особисто ще не зустрілись із воскреслим Ісусом.

Більшість миропомазаних людей ще не відчула сили Духа Святого. Так само багато є і тих, хто ходить щодня на Службу Божу, навіть причащається, але не проголошує Ісуса єдиним Спасителем і Господом свого життя. Багато висвячених і богопосвячених осіб – тих, хто працює в Господньому винограднику – не знає Господаря виноградника.

Маленький Самуїл, як тільки його відлучили від грудей матері, розпочав своє служіння Богові, виконуючи накази священика Ілія. Вже в ранньому віці він вивчав напам’ять псалми, одягав священичі ризи і допомагав у богослужіннях. Однієї ночі, коли був уже старшим, він тричі почув голос Господа, Який покликав його по імені. Але Самуїл не впізнав голосу Бога, тому що, як емоційно стверджує священна книга, незважаючи на його релігійність, він «ще не пізнав голосу Господа» (1 Сам. 3:7).

Можна бути близьким до справ, пов’язаних із Богом, навіть служити Йому, але не знати Господа. Крім того, у тексті є згадка, що Самуїлові, настільки близькому до Божих справ, «ще не відкрилося йому Господнє слово». Усі обізнані в Божих справах мали б запитати себе, чи їм уже об’явилося Слово Боже? Цього не можна досягти суто людськими зусиллями.

Мойсей – професіонал у Божих справах – повернувся з гори Сінаю не з ученими титулами і ступенями, а з переміненим обличчям, тому що він зустрівся з Богом у палаючому кущі, говорив до Нього і слухав Його голос – голос Друга, Який називав його на ім’я.

Тому Церкві найбільше потрібна правдива євангелізація, яка розпочиналася би власне представленням живої Особи Ісуса і спонукала б тих, хто Його шукає, до реального досвіду спасіння в Христі Ісусі. Водночас не можна починати євангелізувати таким способом, бо все решта буде побудоване на піску.

Нелогічно було б вимагати дотримання християнської моралі від тих, для кого Ісус не є Спасителем і Господом. Нелогічно починати представляти християнство з плодів, а не з основ, якими є особиста зустріч із живим Ісусом.

Євангелізація є логічним і педагогічним процесом, який ми бачимо в книзі Дій апостолів: спочатку потрібно представити Ісуса, основу і центр Доброї Новини, а вже потім – тільки після цього і лише після цього – показувати правди, закони і вимоги Євангелія. Не можна зробити навпаки, якою б не була причина.

Перша частина євангелізації називається Керигма. Вона міститься в шістьох керигматичних проповідях і полягає в представленні Ісуса трьома Його величними титулами: Спаситель, Господь і Месія. Також її називають «фундаментальна євангелізація», або «перша звістка», тому що вона сповіщає про плоди смерті, воскресіння і прослави Ісуса.

Керигма є фундаментом у будуванні віри. Її не замінить Катехизм, який навіть не може випереджати Керигму. Вона є, по суті, життям. Опісля, і тільки опісля, виникає все інше. Правдива євангелізація починається з Керигми – досвіду віри, Доброї Новини і Сили Духа.

Нове життя, яке проростає

Християнство не ототожнюють із системою правд чи кодексом законів, які потрібно виконувати, а з життям. Перший опис християнства, який знаходимо в книзі Дій апостолів є, власне, таким: «Говоріть до народу у храмі всі слова цього життя» (Дії 5:20).

Той, хто віднайшов Ісуса й відчув на собі перші плоди звільнення, є не просто іншою, а взагалі новою людиною, новим творінням, як проголошує апостол Павло.

Якщо багато християн не висловлює глибокого захоплення і радості, як людина, що знайшла великий скарб, то потрібно поставити під сумнів найперше те, чи вони вже знайшли цей скарб. Чи, власне, не тому німецький філософ Фрідріх Ніцше з іронією говорив, що для того, щоб не вірити в Бога, йому було достатньо почути спів християн?

Досвід віри

Християнське життя як процес «з віри в віру» (Рим. 1:17) полягає в тому, щоб знати і відчути Бога через Його посланця Ісуса Христа. Тому не може бути зрілого віруючого, на якому в різноманітний спосіб не проявилася б Слава Божа і який би не крокував з віри у віру, щоб засвідчити, що Ісус є його Спасителем, його Господом і його Месією.

Добра новина, якою потрібно жити

Іноді ми забуваємо, що Євангеліє – це новина, добра новина, новина радісна і весела, новина цілковитого спасіння людини і всього людства, яке здійснилося через смерть, воскресіння і прославу Ісуса Христа. Її урочисте проголошення має за основу радісну звістку: Ісус нас уже спас! І, крім того, ця новина є для того, щоб ми були щасливими як на цьому світі, так і в іншому.

Звичайно, повнота життя настане тоді, коли ми побачимо Бога віч-на-віч, але вона починається вже тепер, тому що ми вже примирені. Кров Христа вже зруйнувала мур, який відділяв нас від Бога, і побудувала мир між Небом і землею. Ісус уже забрав гріх зі світу. Царство Боже – посеред нас.

Сила Духа, яку відчуваємо

Святий Дух є початком нового життя. Христос прийшов, щоб принести це життя у світ. Він свідчить про Ісуса в нашому серці і робить нас здатними проголошувати Божого Сина Господом свого життя. Цей самий Дух є душею спільноти вірних – Церкви. Він збагачує кожного її члена розмаїттям плодів і харизм, щоб проголошувати Євангеліє з силою.

Деякі спільноти, які називають себе християнськими, більше нагадують цвинтар, аніж виявляють повноту життя, яку Христос Ісус здобув через Свою смерть і воскресіння. Нині, як ніколи, Церква потребує цієї нової П’ятдесятниці, щоб проповідники, сповнені Святим Духом, проголошували Керигму, навертали людей і, таким чином, перемінювали суспільство.

У цій книзі ми не пропонуємо всестороннього аналізу євангелізації, а лише перший крок, який є незмінною основою і без якого ми би працювали намарно в Господньому винограднику. Особливо багато уваги буде присвячено першій звістці євангелізації, тому що, на наш погляд, її визначальну роль фактично ігнорують у Церкві. Ми переконані, що нашим братам не потрібно виходити зі своєї Церкви, щоб зустрітися з живим Ісусом, Спасителем і Господом, Який дає Свого Святого Духа. Ми володіємо великою спадщиною, що сягає найдавнішої церковної традиції, перше свідчення про яку ми знаходимо саме у Святому Письмі.

Тому Керигму треба негайно представити тим, які були охрещені, але особисто ще не зустрілись із Господом Ісусом і не живуть у Божественному синівстві; тим, які були миропомазані, але ніколи не відчули силу Святого Духа; євангелізувати тих, які щонеділі беруть участь у Службі Божій, але їхнє життя відрізняється від Євхаристії, що посвячує світ Богові; єпископам і священикам, щоб вони відчули у своєму житті те, про що знають лише теоретично. І загалом усім тим, які приймають чи уділяють Святі Тайни, але реально і конкретно ще не досвідчили спасіння в Ісусі.

Багато хто наполягає на тому, що Церква – це вчитель, який навчає, забуваючи, що передусім вона є учнем, якого євангелізують. Бо хіба може бути вчителем той, хто не був учнем?

1985 року на реколекціях для священиків в Японії, де я говорив про необхідність євангелізувати, починаючи з Керигми, до мене підійшов французький місіонер і запитав: «Це ви написали книгу «Ідіть, євангелізуйте охрещених»?» Я ствердно відповів, і тоді він підказав мені пошепки: «Чому не напишете іншу, яка б називалась «Ідіть, євангелізуйте духовних осіб»? Бо ми, священики, найбільше цього потребуємо. Потребуємо, щоб те, що маємо в голові, зійшло до нашого серця».

* *

На цих сторінках знаходимо зразок євангелізації, який використовують у багатьох країнах світу. Простим, але ефективним способом розвивають теми Першої Звістки, або фундаментальної євангелізації.

Інакше кажучи, ми не публікуємо книгу рецептів, різних формул чи теорій, ефективність яких ніколи не випробовували. Навпаки. Ми відштовхуємося не тільки від особистого досвіду, а й від пасторальної лінії, яку зараз використовують у Вселенській Церкві. Те, що ми представляємо тут, є не ідеєю, а свідченням.

Для того, щоб зрозуміти і належно використовувати цю книжку, рекомендуємо спочатку детально ознайомитися із книгою «Як євангелізувати охрещених», яка в десяти перших виданнях складала частину цього тому. Тепер, з огляду на деякі педагогічні міркування, кожну з цих тем ми представили окремо. Однак вони залишаються одним цілим і залежать одна від одної.

Тільки одним я не задоволений і мушу це визнати: передаючи та описуючи свідчення і пережиття на папері, мені здалося, що таким чином ріка живої води, яка тече Христовою Церквою, ніби застигає. Нехай вогонь Святого Духа, Який перебуває в серці кожного читача, розтопить цей лід, щоб знову проявилися сила і повнота життя, які Ісус прийшов принести в цей світ.

Нехай поширюється Слово Боже.

Гвадалахара, Мексика, 6 квітня 2007 року

Попередній запис

ГРІХИ ПРОТИ 8-ої БОЖОЇ ЗАПОВІДІ (II)

Наступний запис

Введення