Це відбувалося вночі, і та ніч була холодною. Сонце сховалося рано, щоб не стати свідком найбільшої в історії несправедливості. Місяць поливав зірками з чорного полотнища неба, і вони падали, наче сльози. А десь там, у темряві, зачаївся Петро, з острахом очікуючи вироку, який мали оголосити його Вчителеві в палаці первосвященика.
Долаючи страх і ризикуючи життям, він прокрався до будівлі синедріону, де без попереднього розгляду засудили на смерть одного Чоловіка заради добра всіх людей. Загорнувшись у свій темно-червоний плащ, Петро ховався не так від немилосердного холоду, як від осудливих поглядів. Час від часу відблиски вогню від багаття освітлювали його обличчя, яке відображало тривогу його душі.
Саме в мить, коли первосвященик роздер свій одяг і оголосив Ісуса з Назарета гідним смерті, слуги й охорона палацу викрили Петра і звинуватили його в серйозному злочині: «Цей також є учнем Ісуса».
Яке світло виказало Петра як послідовника Вчителя з Галілеї? Через що стало явним, що цей рибалка з Галілеї був у числі тих, хто слідував за Проповідником із Назарета? Чому неможливо було приховати ані в темряві, ані під плащем безумовну належність Ісусові?
Є невід’ємні й очевидні ознаки, котрі дозволяють розпізнати учня Ісуса. Не йдеться про поверхові риси, а про певну особистість, яку ні з ким не сплутаєш…
Хто читатиме ці сторінки, того осяватимуть відблиски вогню Божого Слова. Воно ідентифікує нас як учнів Ісуса чи просто як спостерігачів Його чудес. Воно відкриє нам правду, що означає бути справжнім учнем, і не залишить інших варіантів: або, як багатий юнак, повернутися й піти геть, або залишити сіті, повні риби, як рибалки в Тиверіадському морі, і піти вслід за Ісусом.
Хто не готовий вибрати один із цих двох шляхів, той не читатиме цю книжку, адже байдужим ліпше не перевіряти себе правдою Євангелія. Хто ж обрав шлях слідування за Ісусом, то це як запалити ґніт, котрий уже неможливо погасити.
Слід пам’ятати, що учнями не народжуються. Ними стають. Через благодать ми народжуємося до нового життя. Проте, щоб стати послідовниками Вчителя з Назарета, потрібно дотримуватися визначеної методології. Святий Марко запевняє, що Ісус зробив Своїх учнів учнями (Мр. 3:14). І коли Він, своєю чергою, послав Своїх апостолів проповідувати, то наказав їм робити учнями інших, щоб дати зрозуміти, що учнівство не далося одному поколінню спонтанно чи в спадок, а що, аби його досягнути, потрібно діяти так, як написано на цих сторінках.
Нехай Святий Дух, за прикладом Христа, спонукає нас до того, щоб ми відтворювали Його образ у цьому світі та поширювали Його місію аж до краю землі.
Гвадалахара, 23 жовтня 2006 р.