Віддайте дар часу

Постійна заступницька молитва за сина чи дочку вимагає часу. Тож дозвольте Богові розтягнути і змінити ваше часове сприйняття. Перейдіть від традиційного часу до повноти часу. Увійдіть у місце, де Бог, Який є любов’ю, «учора, і сьогодні, і навіки Той Самий» (Євр. 13:8). По-друге, моліться, зважаючи на кількість часу, що може знадобитися вашій доньці чи синові, аби дійти до зрілості, відтак до середнього віку і далі. Дайте їм час і місце, яких вони потребують, аби щось для себе визначити. Кумедним прикладом цього можуть бути наші молитви про те, щоб наш син Стефан поборов свій страх перед водою, коли він працював на узбережжі океану. Він узяв у бібліотеці книжку про плавання, прочитав її, а потім годинами стрибав у воду і робив це доти, поки не навчився плавати. Ми не могли йому допомогти, а от книжка на нього подіяла.

«Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посадженеЧас плакати й час реготати, час ридати і час танцюватичас обіймати і час ухилятись обіймів» (Проп. 3:1-2, 4, 5).

Третім кроком є піддатися Божому відчуттю часу, Божому темпу відповіді, незалежно від того, чи це займе місяць, рік або навіть вийде за часові рамки нашого життя. Води Хрещення – це динамічна рушійна сила в житті наших дорослих синів і доньок. Щось справді відбувається! Тож уникайте в’ялих, задерев’янілих і черствих молитов. Остерігайтеся застиглої віри, що вас паралізує. Навіть якщо в жилах холоне кров, піднімайтеся на ту гору відкинутих надій і, здавалось би, порушених обіцянок. Тоді віддайтеся Божому відчуттю часу. Дозвольте Йому навчити вас бачити все з перспективи вічності.

Знову і знову розмовляйте з Ісусом. Є багато різних способів задовольнити потреби ваших сина чи дочки. Попрацюйте над цим із Богом у молитві – словесно, ведучи записи, через музику і рух – будь-що, що дає вам змогу говорити і слухати з серцем, відкритим на те, щоб ним керували. Один батько помічає, що в молитвах картає Бога за те, чого Він не робив. «Це усуває непорозуміння між нами. Я знаю, що Бог достатньо великий, щоб прийняти це. Потім я вже вільно прошу Бога про допомогу», – пояснює він. Елейн, яка також має дітей, розповідає ось що: «Знайомство з Ісусом як моїм Спасителем є найкращим, що зі мною коли-небудь траплялося. Я дуже люблю своїх дітей, онуків, правнуків, та часто буває так, що мені доводиться знову і знову штурмувати небесні ворота. І можу сказати, що кожного разу, коли я це роблю, Ісус є вірним».

Віддати наших дорослих дітей у Божі руки і довірити Його Серцю

«Надійся на Господа й добре чиниХай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання! На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить…» (Пс. 37:3-5).

Жінка на ім’я Мері-Лоу Квінлен розповідає, як її вже покійна мати виявляла постійну довіру Богові з допомогою так званої «Божої скриньки», в яку клала свої прохання. «Мама брала будь-який папірець – зворотний бік рецепта, клаптик паперового рушника чи ще щось, писала на ньому дату і слова: «Дорогий Боже», а далі – тогочасні турботи, які коливалися від великих («будь ласка, нехай ми сьогодні продамо дім») до маленьких («прошу, нехай підлога, яку зробила Мері-Лоу, буде вдалим вибором»), Мері-Лоу помітила: «Проста дія записування бажання і передавання контролю Божій силі були її способом допомагати іншим і звільнятися від думок».

Минули роки, і після смерті матері Мері-Лоу зі здивуванням знайшла в її шафі десять «Божих скриньок». Відкривши їх, вона разом з іншими «зіткнулися з усіма слонами і мухами, що їх коли-небудь довіряла мамі. У цих «Божих скриньках» мама залишила написаний на сотнях клаптиків любовний лист, тривалістю 20 років». За кілька років Мері-Лоу розпочала власну «Божу скриньку». Вона описує свої відчуття після смерті її батька:

«Наодинці з татом, виснаженим і зневіреним, я взяла клаптик жовтого паперу в лінійку і написала на ньому: «Дорогий Боже (і мамо), тато тримався так довго. Я знаю, що ви не хочете, щоб він мучився. Ніколи не думала, що зможу таке попросити.., але прошу, візьми тата до Неба, у Твої руки. Дякую! Завжди Твоя дівчинка Мері-Лоу». Тоді склала записку і поклала в одну з маминих старих «Божих скриньок». Я відчувала на собі її заспокійливий дотик. Мені на серці нарешті відлягло. А через три дні тато відійшов у мирі».

Під Божим Провидінням

Молитва з терплячою довірою є одним зі способів передати труднощі наших сина і доньки під турботливе Боже Провидіння. Ми передаємо Отцеві тих, кого любимо, так само, як Ісус передав Отцеві в Гефсиманському саду Своє життя. Можемо багато навчитися з того, як Ісус це зробив (Лк. 22:35-54). По-перше, Він взивав до Свого Отця. Він був чесним, визнавав Свій біль і Свої потреби. Тоді Він підкорився любові Отця. І ми також можемо передати наших синів і доньок Отцеві, Який любить їх безмірно і забезпечує їм кожний подих, навіть посеред труднощів. Правда, такий вид довіри дається нелегко. Він вимагає праці. Він змушує нас залишити їх так, як колись ми вперше залишили їх маленькими з нянею або пізніше, у гуртожитку, коли вони були підлітками. «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Мр. 9:24).

Багато років тому Тереза пізнала багато Божої любові в Його Провидінні. Це трапилося влітку, коли нашій дочці Роуз було приблизно три роки. Того літа протягом кількох коротких тижнів Джон мав операцію на щиколотці, Чарлі оперували коліно, а Стефану в лікарні видалили інфікований ніготь на пальці ноги. Нічого й казати, Тереза не мала часу навіть передихнути. Того дня маленька Роуз узялася віднести печиво своєму маломобільному стогнучому братові, який розлігся на дерев’яному кріслі-гойдалці у вітальні. У своєму гарячому пориві Роуз оббігала кут і вдарилася чолом у крісло-гойдалку. Повернулася вона з дуже глибокою і кривавою раною. Ми поспішили до лікарні, щоб накласти шви.

Коли рану очистили, медсестра понесла Роуз в операційну, а Тереза пішла за ними. Увесь цей час Роуз не відводила погляду від Терези – вона жодного разу навіть не моргнула. Обличчя її матері було її спасінням. Яка дивовижна відповідальність для Терези! Вона пригадує, як молилася: «Допоможи мені, Ісусе, тримати свій внутрішній зір зосередженим на Тобі. Допоможи мені сфокусуватися на Тобі, щоб я могла дати цій маленькій людині надію». Коли ми молимося за наших дітей, то обоє часто згадуємо цей досвід. «Свої очі я зводжу до Тебеяк очі невільниці до руки її пані, отак наші очі до Господа, нашого Бога, аж поки не змилується Він над нами!» (Пс. 123:1,2).

Ще одним прикладом того, як віддати себе люблячому Божому Провидінню, є Агостіно і Стелла Кабріні, батьки св. Франчески Кабріні. Франческа була їхньою третьою дитиною. Вона народилася передчасно, на два місяці швидше, у сім’ї, що вже поховала сім своїх маленьких дітей. Роками Стелла молилася за здоров’я Франчески, дуже часто передаючи її Богові, особливо тоді, коли вона в 7 років мало не потонула, що призвело до тяжкого бронхіту, який тривав кілька років. Згодом турбота її матері стала натхненням для св. Франчески, що мала особливу любов до потребуючих дітей. В останній день свого життя вона наполягла на благодійній допомозі з п’яти сотень коробок цукерок для дітей іммігрантів.

Попередній запис

Молимось про терпеливу довіру

Наступний запис

Довіряйте Господу повсякчас