Урочисте відзначення роковин вдалося. Зійшлися приятелі… урочиста атмосфера. Гості поділилися на дві групи: жінки перебирали буденні теми, а чоловіки сперечалися про “великий” світ – від футболу до політики. І не була це приємна дискусія, бо події останніх років, місяців і днів аж кипіли кримінальністю, шахрайством і скандалами, шантажем і насиллям, не кажучи вже про відчутне напруження між співробітниками, коли очікується звільнення з роботи. Це все було темою розмови, і чоловіки дійшли до висновку, що світ – це хаос, з якого нема виходу. Коли гості на хвилину притихли, господар у тихій задумі сказав: “Коли так на те все подивитися, починаю розуміти, що таке наслідки первородного гріха”. І це було, мабуть, найрозумніше, що було сказано того вечора.
Так сприймати світ означає спізнати правду про людину. Правду про гріх і правду про потребу відкуплення.
Людина деколи мусить скотитися аж на саме дно біди, щоб почати відкривати ці істини. Не чинить опору гріху аж доти, доки це рабство стане майже нестерпним. І буде трагічним, коли в таку мить не знайде правди про відкуплення. Бог же пропонує спасіння усім.
Бог не лишив Своє діло – людину, діткнену гріхом, – напризволяще темним силам зла. Від початку приготовляв спасіння людського роду. Про це і свідчать слова зі Святого Письма: «Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх… і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня… (Єз. 34:11-12). Боже діло спасіння завершилося в Ісусі Христі. Бог сам стає чоловіком і з безмежної любови жертвується за гріхи усіх людей. Постає щось нове – новий Божий народ – відкуплений народ. Кожен із нас запрошений стати новим створінням, Божою дитиною.
* * *
Людина, яка через хрещення долучається до Божого люду, стає новим створінням. І вже не перебуває під законом гріха, але під законом благодати. Вже не живе як дитина світу, але як дитина будучого раю. І тим, що живе згідно з законами нового життя, згідно з наукою Спасителя, приносить якийсь присмак раю вже тут, на землі.
Лише задумаймося. Якщо людина, розважаючи над словами Христа: Все, що зробимо або не зробимо одному з Його “найменших братів”, зробимо або не зробимо Йому самому, – буде бачити в ближньому свого Спасителя і згідно з тим до нього ставитися, то чи це не принесе частинку райського миру в цей світ?
Гарно це ілюструє таке оповідання:
В одному полінезійському селі жило двоє чоловіків, що були запеклими ворогами. Сварки між ними вибухали з будь-якого приводу. Їхнє життя стало нестерпним. І не тільки їхнє, але й цілого села.
Якось старійшини покликали одного з них і сказали:
– Єдине, що може допомогти тобі припинити робити те, що ти робиш, – це зустріч з Богом.
– Добре, але де я можу Його зустріти?
– Нема нічого простішого. Досить лише вилізти на високу гору, і звідти вже Його побачиш.
– Чоловік не гаючись вирушив на зустріч з Богом.
По кількох днях утомливої дороги він нарешті досяг вершини гори. Бог уже чекав на нього. Як не придивлявся чоловік, як не мружив очі – не було жодного сумніву: Бог мав лице його в’їдливого сусіда.
Ніхто не знає, що сказав Бог цьому чоловікові, але, повернувшись до рідного села, той був уже зовсім іншою людиною.
Хоч став він дуже лагідним і миролюбним, однак сусід, на жаль, і далі постійно шукав нових зачіпок для сварок.
Тоді старійшини знову зійшлися і вирішили:
– Нема іншого виходу: другий теж мусить піти на зустріч з Богом.
Якось вдалося їм переконати і цього чоловіка. Всупереч своєму бажанню виліз і він на високу гору і теж зустрів Бога, котрий… мав сусідове обличчя.
Від того дня все змінилося. У селі запанував мир[1].
Часи, в яких живемо, неспокійні. Світ потрясає хаос, до якого лише безпорадно придивляємось. Не біймося жити в ньому по-Божому, згідно з законами відкупленого людства. Так і світові принесемо полегшу, і самі уникнемо багатьох заворушень (неспокоїв). Амінь.
А от інша повчальна історія:
Один авва, настоятель двохсот монахів, втішався великою славою в людей. Якось Христос – у вигляді убогого старця, що його той авва добре знав, – прийшов з самого ранку до монастиря і попросив брата звістити авві: “Прийшов такий-то монах”. Брат, хоч не дуже охоче, пішов-таки до настоятеля. Авва якраз розмовляв із поважними гостями, тому брат трохи зачекав, а вже потім сказав про старця. Авва неабияк роздратувався: “Не бачиш, що розмовляю з людьми? Не докучай мені!” З цими словами брат і повернувся до вбогого чоловіка. Господь же, довготерпеливий і многомилостивий, залишився і далі чекати, покірно сидячи під дверима. Близько одинадцятої години прибув до монастиря якийсь багач. Брат, ледве помітивши його, тут же відчинив перед ним браму і побіг оповістити авву. Настоятель одразу ж вийшов назустріч багачеві. Господь, щедрий милосердям і приятель людей, побачивши авву, смиренно приступив до нього, немов убогий старушок: “Авво, хочу говорити з тобою”. Та той навіть не глянув на нього – натомість ґречно привітався з багачем і гостинно запросив його до трапези. Після обіду авва випровадив багача аж до монастирських воріт, сам же повернувся до своїх звичних клопотів, – старця немовби й не бачив.
Настав вечір. Ніхто й далі не зважав на благословенного гостя – наче його й не було тут. Тоді старець сам підійшов до брата й звелів переказати авві такі слова: “Якщо прагнеш людської слави і трудишся лише заради неї – пошлю тобі людей з чотирьох кінців світу, бо прагнеш величати і бути звеличуваним, але благ Царства Божого не скуштуєш”. Після цих слів дав упізнати Себе вбогий Всемогутній.
[1] Бруно Ферреро, Кола на воді. Короткі історії для душі, Свічадо, Львів, 2003, с. 43-44.