ВІДЧАЙ – ПО ТОЙ БІК УПЕВНЕНОСТИ

Відчай – на думку філософів – це емоційна реакція людини на безвихідну ситуацію, яку вона переживає. Йозеф Піпер, німецький філософ, називає відчай «передбаченням не-здійсненя». Я здаюся сам, уже не вірю в те, що бажане здійсниться. Усе наче втрачає свій сенс і настає безвихідь. Не бачу сенсу у своєму житті, втратив надію, що моя життєва ситуація коли-небудь покращиться. Відчай – це завжди відсутність надії. Цей факт потверджує латинське слово на позначення відчаю «desperatio», що означає «відсутність надії». Розпач охоплює всю людину. Здається, що з її ситуації немає виходу, нема порятунку. Її огортає темрява. Немає надії на віднайдення сенсу чи покращення ситуації. Людина відчуває, що потрапила в безвихідне становище, з якого немає виходу й всі зусилля боротьби видаються марними. Важко зрозуміти, за що взятися, де шукати допомоги. Розпач виливається у велике пригнічення. Людину наче охоплює параліч. Часто відчай спричиняє депресію. Вона все бачить крізь темні окуляри зневіри, без просвітку надії. Відчай – це пригнічене почуття безвиході та песимізму. Все видається даремним, безглуздим, безнадійним. Людину охоплює сильне почуття безсенсовности життя.

Зьорен К’єркегор, данський філософ і богослов, писав про відчай і розглядав його найперше з огляду на особу. Філософ називає відчай «хворобою на смерть». Він є для нього «гріхом як таким», оскільки руйнує стосунки з Богом і з самим собою. Богослов’я розрізняє розпач слабкости, яка виражається в нездатності прийняти самого себе і довіритися своєму життю, та розпач сили, коли людина виставляє на показ свій псевдогероїзм. Людина зневірюється в Бозі і ставить себе на Його місце, а тоді поводиться так, наче здатна втримати все під контролем. Однак відчай призводить до зіпсуття, і колись людина боляче зіткнеться зі своєю обмеженістю.

Розпач – це почуття безнадійности та безперспективности, бо там, де немає надії, панує смерть, заціпеніння, відчай. Я зневірений у собі. Я ніколи не зможу опанувати свого життя і покращити своєї ситуації. Такий розпач спочатку викликає рясні сльози. На подальшому розвитку розпачу сльози висихають. Залишається безвихідь: все, на що я надівся, розбилося.

Фрідріху Ніцше добре відоме це почуття. Все ж, на думку філософа, відчай і зневіра в собі та у своєму житті можуть стати трампліном для глибшого досвіду. Цей глибший досвід учений називає містикою. Йому приписують речення: «Там, де відчай йде в парі із пристрасним бажанням, народжується містика». Якщо я не загрузну у своєму відчаї, але й не перестрибуватиму його, якщо дозволю своєму відчаю бути, а водночас поєднаю його зі своїми прагненнями, то ця велика напруга приведе мене до Бога, не до того Бога, Яким бажаю володіти, а до незбагненного Бога, Якого у своєму відчаї можу лише передчувати як сповнення моїх найглибших прагнень.

Попередній запис

ЗБЕНТЕЖЕННЯ – НЕЧІТКІСТЬ СИТУАЦІЇ

Наступний запис

РАДІСНЕ ПЕРЕДЧУТТЯ – ВІДКРИВАННЯ СЕРЦЯ