Від народження до навернення

У Новому Заповіті після Євангелій та Дій ідуть Павлові послання. Павло – не лише один із головних протагоністів первісної Церкви, про що ми вже знаємо з книги Дій, а й один із авторів Нового Заповіту, що залишив по собі найбільшу писемну спадщину.

Перед тим як перейти до читання його послань, корисно буде дещо ближче познайомитися з цією постаттю. Книга Дій уже доволі широко подала нам його основні апостольські подвиги. Доповнюючи відомості, що їх подав Лука, іншою інформацією, почерпнутою із самих послань Павла та з історії І ст. по Хр., спробуємо тут повніше відтворити перебіг його земного життя.

Життя Павла круто переламане на два періоди його наверненням до Христа. Ця подія не лише кардинально перевернула житія самого апостола, а й суттєво відбилася на всій первісній Церкві з огляду на виняткову особистість наверненого. Хтось сказав, що це навернення – найважливіша подія в історії Церкви після воскресіння Ісуса Христа.

* * *

Основні анкетні відомості можна почерпнути в самого Павла. У Посланні до Филип’ян Павло каже, що він єврей, син євреїв з коліна Веніяминового, що він був обрізаний на восьмий день та що належав до касти фарисеїв (Фил. 3:5). Відповідаючи на запитання Лісія, римського тисяцького, що врятував його від лінчування в Єрусалимі, Павло каже, що він юдей, родом з Тарсу, славного міста в Кілікії (Дії 22:3); цьому ж тисяцькому він заявляє, що він від народження має римське громадянство (Дії 22:25-29).

Далеко не всі піддані римського імператора були «римськими громадянами». Більша частина населення імперії керувалася власними законами і звичаями під контролюванням римських функціонерів і легіонів, що запевнювали порядок, інспектували органи місцевого урядування та примушували до сплати податків. Але це населення не брало жодної участи в політичному житті імперії. Лише «римські громадяни» користувалися повними цивільними й політичними правами, могли здобувати кар’єру в державній адміністрації й у разі судового процесу мали право ухилитися від місцевих трибуналів, апелюючи до цісарського трибуналу в Римі. Отже, Павло походить з єврейського роду, з коліна Веніяминового, але народився не в Палестині, а в Тарсі, столиці Кілікії, що розташована на південному узбережжі Малої Азії (сучасної Туреччини), на кордоні із Сирією. У цьому місті, одному із найважливіших як із комерційного, так і з культурного поглядів центрі східного Середземномор’я, оселилися були, правдоподібно, його батьки, або й, можливо, ще дальші предки.

Коли Павло народився, достеменно не відомо; утім, ця дата не може далеко відходити від перших років нашої ери. Виводимо це з різних відомостей, зокрема з того факту, що, пишучи до свого товариша Филимона (в 62-63 р.), Павло каже, що він уже «старий», тобто має приблизно 60 років, – враховуючи середню тривалість життя на той час.

На восьмий день після народження кожна єврейська дитина згідно із традицією мала бути обрізана, і при цій нагоді їй давали ім’я. Хлопчик із Тарсу отримав єврейське ім’я Савло, тобто, властиво, «Саул», ім’я першого ізраїльського царя, який також належав до племені Веніямина (пор. 1 Сам. 9). Маленький Савло, однак, мав також і римське ім’я, що було доволі частим явищем серед юдеїв, що проживали поза межами батьківщини, а й навіть серед тих, які мешкали в Палестині (згадаймо для прикладу, що другий євангелист, який мав єврейське ім’я Іван, мав одночасно і римське ім’я Марко).

У рідному місті Савло отримав своє перше виховання, здобув першу освіту при місцевій синагозі, вправляючись у писанні та читанні тексту Біблії. Звісно, він оволодів грецькою мовою, якою говорили в Тарсі, а також і арамейською, якою, правдоподібно, спілкувалися в його родині.

Він також освоїв ручне ремесло шевства з того особливого матеріялу, що його застосовували для виготовлення шатер для пастухів, вояків і т. п. (Дії 16:1-3). Павло завжди пишатиметься цим ремеслом, завдяки якому він міг бути економічно незалежним навіть у періоди найінтенсивнішої апостольської діяльности й не обтяжувати вірних своїм утримуванням (Дії 20:33-35; пор. 1 Кор. 4:2; 1 Сол. 2:9; 2 Сол. 3:8); він завжди зможе покликатися на свою цілковиту безкорисливість у проповіді Євангелія та в апостольській праці, подаючи приклад для всіх християн у першочерговому обов’язкові чесно заробляти на хліб власними руками.

Після здобуття початкової освіти в 14-15-річному віці Савла вислали до Єрусалиму для вдосконалення в біблійних студіях. Про це він також сам нас інформує, кажучи, що виріс «у ніг Гамаліїла» (Дії 22:3) – одного з найвизначніших учителів закону, які навчали тоді в Єрусалимі. Гамаліїл мав бути вельми розумною і виваженою особою: це він закликав синедріон бути розважливим і не впадати в крайнощі з приводу проповідування та перших чудес апостолів після П’ятдесятниці (Дії 5:34-39).

Із того, що родичі Савла змогли забезпечити синові вищі студії, оплачуючи його перебування в Єрусалимі впродовж кількох років, можна зробити висновок, що вони були досить заможні.

Про родину Савла нам більше нічого не відомо. Лише мимохідь Лука згадує, що апостол мав в Єрусалимі одружену сестру, син якої прислуговуватиме своєму дядькові в час ув’язнення (Дії 23:16). Роки інтенсивного систематичного вивчення священних книг Старого Заповіту та їх тлумачень і коментарів найславніших рабинів запалили в юному Савлові гарячу любов до Мойсеєвого закону, до релігії та національних традицій, яких навчав фарисейський рух. Він став не лише їх скрупульозним виконувачем, а й фанатичним оборонцем, так що міг згодом ствердити, що він справді бездоганно дотримувався закону (Дії 26:4-5; Фил. 3:6) і в плеканні юдейських традицій перевищив усіх своїх ровесників (Гал. 1:14).

Навіть після свого навернення Савло залишатиметься «торговцем абсолютом», утім, тоді тим «абсолютом» буде вже не закон Мойсея та юдейські традиції, а лиш Ісус Христос, Господь і Спаситель, що має бути проповідуваний усім народам, аби всі отримали Його істину та Його спасіння. Задля осягнення цієї мети він виявить неабияку вмілість до пристосовування, поводячись як юдей з юдеями і як поганин із поганами, як сам він про себе каже (1Кор. 9:19-23); звісно, це стосується лише того, у чому життя перших і других не суперечить вірі в Христа та Його науці.

Завершивши студії, Савло, найімовірніше, повертається до Тарсу, де працює як рабин, тобто учитель закону в місцевій єврейській спільноті. Хай там як, у роки прилюдної діяльности Ісуса (прибл 28-30-ті рр.) він не був у Палестині; адже з усього видно, що він особисто не бачив Ісуса з Назарету.

Молодий рабин являв собою одну з найпрекрасніших обіцянок для партії фарисеїв; можна здогадуватися, що він підтримував зв’язок з Єрусалимом, навіть перебуваючи далеко за кордоном. Адже знову він з’явиться в цьому місті вже майже в тридцятирічному віці й тоді вже буде видатним представником у боротьбі проти християн.

Савло втішається довірою синедріону, від якого отримує доручення розшукувати й ув’язнювати християн, котрих вважали єретиками, зрадниками віри та національних і релігійних традицій. Він схвалює вбивство Степана, переслідує Церкву, ув’язнюючи послідовників Ісуса (Дії 8:1-3) й тортурами змушуючи їх зневажати Його ім’я (Дії 26:9-11). А через те, що багато християн, втікаючи перед переслідуванням, виїхали з Єрусалиму і навіть з Палестини, Савло вирушає на їх пошук навіть поза її межами, володіючи офіційним дорученням від первосвященика. Можливо, Лука тут дещо перебільшує, адже дуже малоймовірно, щоб Савло міг мати повноваження на арешт і екстрадицію осіб, що проживали поза юрисдикцією Єрусалиму; більш правдоподібно, що синедріон бажав лише послати свою довірену особу, аби намовити місцеву владу до переслідування послідовників Назарянина в дамаській громаді.

Попередній запис

Підсумкові зауваги

Наступний запис

«Навернення»