Віра, не почуття

Люди почали приходити до мене і казати: «Я нічого не відчуваю на Месі. Це нудно. Я набагато більше отримую від молитовної зустрічі, яка повна життя і де я почуваю себе так добре».

Я завжди відповідаю: «Віра і почуття – дві різні речі. Нема жодного місця в Слові Божому, де б Ісус говорив: «Вашими почуттями ви будете спасенні» або «Вашими почуттями ви будете зцілені». Насправді Він хвалив людей за їхню віру. Віра – це вірити в те, чого ми не бачимо. Ісус казав: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»

Це великий виклик для нас, католиків. Ми не можемо пояснити Євхаристію, тому що це чудо і таємниця. Має значення не розуміння в голові, а віра в серці. Почуття не роблять Христа присутнім у Євхаристії. Саме сила Святого Духа, яка діє через висвяченого священика, робить Христа присутнім для нас у Євхаристії. Я можу нічого не відчувати, але Ісус усе ж там присутній.

З другого боку, я могла б піти на молитовне служіння, взяти шматок хліба, і пробувати робити все, щоб явити Христа, але це не зробить Його присутнім. Потрібна сила рукоположення.

Іноді я запитую себе, чи справді я вірю, що Ісус присутній у Євхаристії. Чи вірю я, що це саме той дар, про який Ісус говорив у Івана, розділі 6? Згадайте, що багато апостолів і послідовників Ісуса не могли повірити Йому, коли Він казав, що для того, щоб спастися, вони повинні їсти Його Тіло і пити Його Кров.

Було легко приймати Ісуса, коли Він чинив чуда і робив усілякі знамена й дива, але важко повірити, коли не можете зрозуміти і коли не можете побачити речі на власні очі. Але це виклик для християнина. Ми покликані вірити, що Ісус присутній у Євхаристії і що Він любить нас.

Перед нами той самий виклик, який стояв перед першими апостолами. Їм було навіть важче. У них не було нашої переваги: знання про те, що Ісус воскрес із мертвих, свідоцтва апостолів після П’ятдесятниці, двотисячолітня традиція.

Просто уявіть цю сцену. Ось Ісус, який стоїть у Своєму суцільнотканому білому хітоні. Він розмовляє з усіма Своїми апостолами незадовго після того, як помножив хліби і рибу, щоб нагодувати їхні голодні тіла.

Він говорить їм, що Він їх любить. Він – Хліб Життя. Він збирається віддати Себе їм, як поживу. Вони повинні їсти Його Тіло і пити Його Кров. Він говорить їм, що вони йдуть за Ним лише тому, що Він нагодував їх, зробивши чудо, що Він є насправді Хліб, що сходить з Неба. Не манна Мойсея спасає їх. Ця манна не дасть їм вічного життя, але Хліб, який Він дасть, сходить від Отця і дає вічне життя. Він говорить їм, що Він є тим Хлібом. Він повторює знову і знову, що вони повинні їсти Його Тіло і пити Його Кров.

Прочитайте. Про все це написано в Євангелії від Івана, розділ 6.

Потім настає момент, коли апостоли звертають свої погляди на Нього. Їм важко повірити в те, що Він говорить. Як можуть вони їсти Його Тіло і пити Його Кров? Що це за наука? Це звучить надто жахливо. Ви дивитеся на цього чоловіка, а Він говорить, що має намір віддати Себе вам в їжу.

Майте на увазі, що це відбувалося перед воскресінням. Вони жили з Ісусом, коли Він був у фізичному тілі. Він виглядав так само, як будь-яка інша людина, тому що Він був справді людиною, насправді людським. Він просив їх повірити в дуже складну річ. Багато хто казав: «Він був дуже поміркований аж дотепер, але чи чуєте, що Він зараз нам говорить? Ми змушені будемо їсти Його Тіло, саме так ми отримаємо життя!» Багато просто хитало головами і відходило від Ісуса.

Що робив Ісус? Чи йшов Він за ними і говорив: «О, не відходьте. Ви Мене неправильно розумієте. Я поясню це згодом»? Чи казав Він: «Я полегшу вам, щоб ви повірили. Я насправді не маю на увазі те, що, як ви думаєте, Я маю на увазі»?

Він взагалі нічого не говорив. Знаєте, що Він робив? Він їх відпускав. Його засмучувало те, що вони так багато питають і вже більше не будуть ходити з Ним.

Тоді Він повернувся до тих, які будуть уповноважені робити Його доступним для Його Церкви як поживу, і кинув їм виклик: «А ви? Ви теж хотіли б піти?»

Він не зробив полегшення для них. Можете собі уявити стан бідних апостолів? Вони справді любили Його. Але, напевно, вони думали: «Це явно важко прийняти». Петро, той, якого Ісус вибере вести Свій народ, відповів від імені решти апостолів. У розділі 6 ми читаємо, що він подивився на Вчителя і сказав, хоч навіть, може, не міг зрозуміти, що Ісус має на увазі: «До кого ми підемо? Ми переконані і повірили, що Ти Син Божий!»

Вони прийняли це. Вони прийняли Ісуса і полюбили Його так сильно, що змогли повірити в те, що Він каже, хоч і не в змозі були зрозуміти, як це станеться.

Нам потрібно розважити про те, що Ісус зробив після того, як Петро визнав віру в Нього. Він не просто говорив і нічого не робив. Його наука була пророчим Словом. Якщо ви будете читати Івана, 6, ви побачите, що Ісус не сказав: «Ну, це виглядає, як святий хліб» або «Цей хліб буде посвячений». Ні, Він сказав: «Це Хліб Живий, що з Неба зійшов. Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п’є, той живе життям вічним». У розповіді про Пасху в Євангелії від Матвія, Марка і Луки Ісус говорить: «Це Моє Тіло, що за вас віддається. Це Кров Моя Нового Заповіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів».

Меса і віра в Євхаристію не мають нічого спільного з почуттями. Я впевнена, що апостоли не відчували чогось великого, коли був кинутий виклик їхній вірі, – повірити в те, чого вони ще не бачили або, можливо, не розуміли. Так само і з нами, коли ми йдемо на Месу. Ми приходимо на Євхаристію щонеділі з вірою Петра і говоримо: «Я вірю, що це Живий Христос, Який зійшов сьогодні на наш вівтар. Я справді буду приймати Його».

Ще одне розуміння допомагає мені осягнути велику таємницю Євхаристії. Візьмемо для прикладу телевізор. Я можу дивитися якусь подію, скажімо, Олімпійські ігри, коли минуть навіть місяці після їх проведення, і бути такою схвильованою, ніби перебуваю там у той час, коли вони дійсно відбувалися. Я можу напружуватися з легкоатлетами і плавцями та підбадьорювати їх із натовпом. Я можу опинитися на краєчку стільця, уболіваючи за улюбленого спортсмена. Коли я дивлюся по телевізору ті змагання, я ніби насправді переживаю їх.

Я вірю, що через Месу, через силу Святого Духа ми справді переживаємо – у безкровний спосіб – жертву Голгофи, страсті, смерть і воскресіння Христа.

Ісус постраждав тільки один раз. Він пройшов через Свої страсті, смерть і воскресіння лише один раз. Як сказано в Посланні до євреїв, юдейські священики постійно приносили жертви, щоб очистити людей від гріха і вчинити відкуплення. Але Ісус приніс одну жертву, і цього було достатньо, щоб очистити і принести відкуплення для світу, всім народам усіх часів. Ту одну жертву ми проживаємо щоденно з Ісусом через це величезне чудо Меси.

Якщо я справді вірю, що зустрічаю Ісуса вповні живого в Месі, то усвідомлюю, що зустрічаю Його через два дуже конкретні і могутні засоби. Я зустрічаю Ісуса через проголошення Божого Слова. Диякон або священик, який проголошує Євангеліє, фактично годує мене живим Словом, яке очистить, зцілить і звільнить мене. Коли я приймаю Євхаристію, то одержую поживу для своєї душі.

За столом Господа я отримую напрям і ведення для своєї життєвої стежки. В Євхаристії я одержую їжу, аби мати силу жити тим, що тільки-но почула в проголошеному Євангелії.

Попередній запис

Що Ісус може зробити на Месі

Наступний запис

Доторкання до Ісуса в Євхаристії