Віра і здоров’я

А зараз я дуже добре уявляю собі, як дехто з читачів думає: «Звідки він такий узявся? Побожні люди, яких я знаю, сковані, депресивні й нав’язливі. Через численні заборони вони взагалі не можуть нічим насолоджуватися. їхнє ставлення до життя нудне. І якщо «бути побожним» означає бути такими, як вони, то це не для мене».

Потішу тих, хто так думає. Так, таких людей знаю і я. Я, як сімейний терапевт і консультант, майже кожного дня маю справу з ними і намагаюся їм допомогти. Це правда, що в певних «побожних» колах дуже поширені депресії, розлади в сексуальній сфері та нав’язливість. Це правда, що деякі люди за «побожною» псевдопокорою ретельно приховують власну невпевненість і загострене почуття меншовартості.

І, звичайно ж, правда те, що для декого «побожність» стала своєрідним нав’язливим розладом. Для таких більшість звичайних справ набувають значення ритуалу, вони не можуть вільно планувати свій час.

Цілком зрозуміло, що в християнських громадах є авторитарні структури примусу, які слід класифікувати як «духовне зловживання», які ведуть до того, що одні люди стають залежними від інших. Буває, що в християнських громадах наївна сліпа довіра, поєднуючись із неодмінним мовчанням, створює захищені ніші для сексуальних зловживань. І для кожного із цих порушень та для деяких інших нісенітниць знаходиться захисник, який, розмахуючи Біблією, виправдовує всю цю хвороботворну суєту як «побожну». Але все це не має нічого спільного з вірою, орієнтованою на Біблію та закоріненою в Ісусі Христі. І з тим способом життя, що базується на образі біблійної людини та Божому образі, коли людина приймає всі Божі сотворіння з вдячністю і відповідальністю. І, безперечно, це не має нічого спільного з Євангелієм Ісуса Христа, в Якому Бог зустрічається з нами по-людському, в якому Бог підбирає нас там, де ми перебуваємо. І це зовсім не наше завдання докладати моральних зусиль, аби пробратися якомога вище у світлі висоти божественних сфер.

Чи це означає, що людина, яка живе за такою вірою, повна свободи, довіри до Бога й відданості, не може потрапити в депресію чи захворіти на якусь іншу психічну хворобу, чи, може, вона навіть захищена від страждання? Є християни, які так вважають. Дехто навіть дуже наполегливо стверджує, що психічних хвороб взагалі нема, є тільки слабка віра. Або що всі «так звані психічні хвороби» виникають від гріховного способу життя. Тому завдання справжнього душпастирства – цей гріх виявити і визнати перед Богом. Потім треба попросити прощення – і все одразу поліпшиться. Тричі сплюнув – і готово. Дехто з цих «душпастирів» навіть втішається більш чи менш тривалими успіхами і підтверджує свою віру в зцілення численними особистими свідченнями та суб’єктивним досвідом зцілення. Про це знають інші душпастирі, яким доводиться стикатися з наслідками. Їхня дорога всіяна напівмертвими людьми, які тепер уже з відчуттям непотрібності, із ще більшим почуттям провини, засоромлення та ще більшою самозневагою не можуть впоратися з депресією та іншими труднощами. Це не означає, що Бог сьогодні не може подарувати зцілення. Однак чудами розпоряджаються не люди, не можна примусом домогтися чуда, не можна домогтися його молитвою, а також і дуже сильною вірою. Хто обіцяє чудо, той вважає, що вже схопив Бога за бороду, тому чудеса посиплються, як з мішка. От тільки справжній, живий Бог не дозволяє, щоб із Ним так поводилися. Тож багато людей розчаровано відвертаються від таких цілителів, які багато обіцяють, а потім відвертаються ще й від Бога, Який, як і раніше, шукає їх і любить, навіть тоді, коли вони проходять через страждання.

На противагу «євангелії добробуту» («хто правильно вірить, у того все гаразд») є протилежний полюс: люди, які з огляду на власну історію або ще з якихось причин розглядають віру чи будь-яку релігію як присінок психіатрії.

Зиґмунд Фройд, як атеїст, був переконаний, що релігія – це колективний невроз, тобто викривлене сприйняття реальності, характерне для релігійних спільнот. У нього було багато послідовників, які розглядали віру як розлад. Ці автори посилалися і на досвід психології, щоправда, менше на наукові дослідження, зате більше на власні спостереження, які, звісна річ, «залежали від світогляду». Йдеться про «еклезіогенний невроз», тобто розлади, що виникають здебільшого як результат впливу релігійних структур. Щоправда, коли я розмовляв із психотерапевтами, в мене склалося враження, що більшість із них думають інакше, але є серед них і «прихильники жорсткої політики», які твердо переконані, що віра – це не що інше як милиця, поганенький компроміс, який трошки полегшує життя людям, які цього потребують.

Водночас у соціально-психологічній сфері простежуємо тенденцію брати до уваги «духовність» людини, щоправда, радше поза релігійним і церковним контекстом, часто зі схильністю до езотерики. (Хоча ці обидва підходи трапляються рідко. Більшість психотерапевтів бачать своє завдання не в тому, щоб перешкодити людині вірити чи навпаки в цьому їй сприяти).

Розглядаючи різні підходи, виразно побачимо, що це не зіткнення різних уявлень про віру чи різних ідеологій, а що спостереження «протилежного табору» часто містить правду. У мене, наприклад, часто складається враження, що наші власні уявлення про Бога насправді радше віддзеркалюють те, чого ми бажаємо чи чого боїмося. Хіба ж Фройд не стверджував, що людина створила Бога як проекцію власних неусвідомлених бажань і страхів? Правда і те, що є християни, які не радіють життю і орієнтуються лише на успіх, вони не можуть вирішити свої проблеми. Зазначимо, що моральний тиск у деяких громадах такий сильний, що паралізує людей, а не звільнює їх. Іноді думаю, що на дверях наших парафіяльних будинків слід повісити плакат із написом «Про ризик і побічні ефекти запитайте, будь ласка, свого лікаря, аптекаря або духівника». Я, звичайно ж, не думаю, що таку понуру картину ми можемо застати всюди, але все одно цю тему слід розглянути. І я припускаю, що й Ви цього хочете, інакше б не тримали цю книжку в руках. Повторюю ще раз: належність до християнської громади – це однозначно позитивний, життєствердний чинник.

Попередній запис

Віра

Наступний запис

Як автор дійшов такого переконання?