Віра і навернення

Мета теми: виконуючи акти віри й навернення, особисто зустрітися з Ісусом Спасителем.

Якщо Ісус дві тисячі років тому спас нас, то чому ми не відчуваємо вже сьогодні плодів спасіння?

Він уже спас нас і дав нам нове життя, але потрібно також, щоб ми прийняли те, що Ісус набув для нас.

Брат надсилає тобі заповіт, в якому передає тобі в спадок все своє майно з однією лише умовою: ти маєш прийти до нього, щоб заволодіти успадкованим. Він уже дав тобі все. Воно є твоїм. Але для того, щоб його прийняти й використовувати, ти мусиш повірити, що він справді дарує тобі все це, що документ автентичний, і маєш прийти до нього, щоби прийняти спадщину.

Цим братом, який запрошує тебе мати частку в спадщині Сина Божого, є Ісус. Він уже дав тобі можливість почати жити як син Божий. Зараз потрібно, щоб ти повірив Йому і прийшов до Нього для того, щоб стало твоїм нове життя, яке Він здобув для тебе і подарував тобі.

Як же прийти до Нього, щоби отримати успадковане? Через віру і навернення, які є нероздільними.

  • Віра

Коли тюремний наглядач із Филипів запитав Павла, що він має робити, щоби спастися, апостол відповів йому: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31).

Перше, що ми маємо робити, щоби прийняти спасіння і зробити його нашим, є вірити, що Ісус справді здобув його і дарує його нам безкоштовно.

  • Навернення

Коли в день П’ятдесятниці натовп запитує Петра, що потрібно робити, щоб жити новим життям, апостол без вагань відповідає: «Покайтеся» (Дії 2:38).

Ісус, коли звіщав Царство Боже, просив про ті самі дві речі: «Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Мр. 1:15).

Коли Павло навчав і проповідував – чи публічно, чи в будинках – він очікував як навернення людей до Бога, так і віри в нашого Господа Ісуса (Дії 20:19-20).

Віра і навернення є двома боками однієї монети. Вони нероздільні.

А. Віра

Бог безкоштовно спас нас у Христі Ісусі, але віра є необхідним засобом для поєднання із джерелом спасіння. Тому віра, наша віра, не спасає. Ісус – єдиний Спаситель. Але шляхом, через який спасіння приходить до нас, є власне віра (Рим. 5:1-2; Дії 10:43). Віра є ніби розеткою, яка з’єднує нас із джерелом заслуг Христа Ісуса.

  • «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий» (Еф. 2:8).
  • «Через Нього [себто Ісуса Христа] виправдується кожен віруючий» (Дії 13:39).

Ця віра, яка є даром Божим, одночасно є нашою відповіддю на Його ініціативу. Вона голосить: «Так, я вірю Тобі і на сто відсотків приймаю Того, Кого Ти послав у цей світ, щоб спасти мене».

Віра є цілковитою впевненістю в тому, що Ісус заплатив готівкою ціну нашого спасіння. Він простив наші гріхи і примирив нас із Богом. Тому віра є міцною довірою до того факту, що ми вже нічого не винні Богові, і в те, що над нами уже не висить жоден засуд.

Вона є довірою, залежністю і послухом померлому і воскреслому Ісусові Спасителю, Який є єдиним посередником між Богом і людьми, і немає іншого Спасителя, окрім Нього.

Віра є певністю в тому, що Бог діятиме відповідно до Своїх обітниць і заслуг, набутих Христом Ісусом. Тому віра не зводиться до рівня «вірити в щось», а, головним чином, у Когось, і віддатися без жодних умов цій Особі. Також вона не обмежується угодою розуму із незрозумілими для нас речами, а є довірою без меж.

Однак вона має на увазі міцну віру в те, що ми уже спасенні, і впевненість у тому, що зараз можемо жити як спасенні, бо якщо не будемо думати як спасенні, то ніколи не житимемо, як такі.

Віра не є почуттям і не вимірюється емоціями. Вона радше є рішенням усіх аспектів людини: тіла, душі і духу.

Апостол Павло синтезував нашу роль у заволодінні спасінням: «Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння» (Рим. 10:9-10).

Коли Павло говорить про вірування серцем і визнання устами, він має на увазі найінтимніше і одночасно найбільш зовнішнє в чоловікові і жінці. Тобто віра охоплює як внутрішні, так і зовнішні вияви людської істоти.

Тому віра вимагає від нас чинити відповідно до того, у що ми віримо, змінюючи наш спосіб життя. В іншому разі, вона була б тільки почуттям, ідеологією чи переконаннями.

Канатоходець

Після того, як у Нью-Йорку урочисто відкрили вежі-близнюки, відстань між якими складала 30 метрів, знаменитий канатоходець натягнув між дахами цих будівель канат, маючи на меті пройти по ньому. Перед тим попрохав усіх, хто там був:

– Я пройду по цьому канату, але мені потрібно, щоб ви повірили в мене і були впевнені в тому, що я це зроблю.

– Звичайно, що так, – відповіли присутні.

Допомагаючи собі балансом, він почав переходити від одної будівлі на другу по канату, який похитувало вітром. Внизу його зустрів німий від здивування натовп, що захоплено аплодував.

– Я пройду ще раз, але вже без балансу. Тому потребую ще більше вашої віри в мене.

Усі на знак згоди зааплодували.

Канатоходець знову повільно почав переходити із одної будівлі на другу. Люди були шоковані. Канатоходець щасливо подолав відстань і знову звернувся до вражених людей:

– А тепер востаннє пройду по канату, везучи по ньому тачку… І мені особливо потрібно, щоб ви вірили в мене.

У натовпі запанувала абсолютна тиша. Ніхто не міг підтвердити, що це можливо…

– Досить, щоб лише хтось один повірив у мене, і я це зроблю – просив він людей, які не наважувалися щось сказати.

Тоді хтось, охочий побачити видовище, закричав:

– Так, так, я вірю в тебе, ти можеш. Я тобі довіряю…

Тоді канатоходець кинув йому виклик:

– Якщо ти справді довіряєш мені, ходімо зі мною і сідай у тачку…

Попередній запис

Спасіння в Ісусі (закінчення)

Наступний запис

Віра і навернення_Частина 2