в) Хрест як протест проти будь-якої абсолютизації

Для Павла хрест є протестом проти власної справедливості та проти всякої абсолютизації тимчасових сил. Наше суспільство сьогодні має в собі тенденцію до абсолютизації. Це насамперед держава, яка все більше бажає посягати на свободу людей та втручатись в їхню долю. Це секти та внутрішньоцерковні рухи, які теж прагнуть авторитарним шляхом впливати на людей. Це економічні об’єднання, які задля своїх інтересів прокламують абсолютну байдужість та хочуть формувати суспільство винятково за економічними категоріями. Це тенденція все узаконити. Куди запровадить така абсолютизація права, показує нам Америка, де все визначається юристами, де навіть лікар не наважується провести складнішу операцію, бо йому загрожуватиме тюрма. Коли неможливо єднатися у своїх діях за принципом вірності та взаємної довіри, а право голосу мають лиш юридичні відділи фірм, юридично “відтісняючи” маленькі фірми, коли вже не можна жити в мирі поруч один з одним, а вирішувати через суддів, скільки листя може падати в мій сад з дерев сусіда, тоді людяність повисає на волосині. Суди не тільки виносять рішення, вони встановлюють мірило нашому співжиттю. І їхнє судження базується на чітко окреслених цінностях. Ми сьогодні також стоїмо перед небезпекою реалізувати мірила та цінності, які висуває суд, наприклад, що інваліди не мають права засмучувати нас, а хрест не сміє ставити під сумнів наше самозадоволення. Хрест протестує проти цієї абсолютизації. Він скеровує нас до пізнання істини, що ми, люди, не маємо жодних абсолютних мірил, що абсолютним є один Бог, що людина здатна жити по-людськи тільки тоді, коли може споглядати на щось вище, на Бога.

Будь-яка партія, будь-який світський союз, будь-яке об’єднання містить у собі тенденцію до абсолютизації. Хрест, що високо зноситься на верхівках гір, на шпилях церков понад містами, що висить у публічних приміщеннях, протестує проти абсолютизації. Він виявляє нам інші критерії. Він показує нам, що цей світ не має над нами влади. Хрест для ранніх християн став знаменом перемоги над владою світу. Це знамено відображається в цілому світі і проголошує, що кермує цим світом і панує над ним Бог, а не влада людей. Виражаючи свою реакцію на рішення щодо хреста, графиня Маріон Денгоф пише в часописі від 25.8.1995: “Важливо мати перед очима символ Божественного, який нагадує людині тоді, коли вона міцно переконана у своєму повновладді, що існує щось вище її розуму. Владу можна терпіти тільки, коли вона обмежується етичними максимами. Але вони у світі, де основна увага приділяється виробництву, споживацьким інтересам, успіху та грошам, відсунуті на задвірки. Тому сьогодні ми стаємо свідками, як поведінка людей стає щораз брутальнішою, а насильство та корупція – звичними явищами в повсякденному житті. Жодне суспільство не зможе вижити без мінімального етичного консенсусу. Якщо кожен захоплюватиметься тільки власним егоїзмом, то суспільство розчиниться, зруйнується. Символи є необхідними в цьому далекому від Бога світі, в якому людина страждає від власної відчуженості” (Рарреrt 197).

Хрест проламує щілину в світі, який замкнувся в собі, який гадає, що задовольниться самим собою. Хрест вказує на те, що у втіленні та в смерті і воскресінні Ісуса цей світ зрушився для Бога, і що Бог охоплює всі сфери світу. При цьому хрест містить у собі подвійне знамено: знамено беззастережної любові Бога, яка завжди і скрізь досягає нас, і знамено суду, що зійде на цей світ, якщо він і надалі замикатиметься в собі. Цей світ закінчиться. Він не завжди стоятиме стійко. Він знаходиться в Божих руках. Коли Ісус помер на хресті, у храмі розірвалася завіса, яка заступала нам шлях до Бога. Хрест є символом того, що світ неспроможний більше відгороджувати нас від Бога, бо його зрушила і відобразилася в ньому любов Божа. Хрест є відбитком, який Бог закарбував у світі, щоб показати всім людям, що Божа любов перемагає всяку ненависть, що Божа сила сильніша за всяку людську владу, яка щоразу намагається стати останнім авторитетом.

Порив людей встановлювати у важливих місцях (на маківці гори, перехрестях доріг, шпилях церков, будинках, на місці катастроф уздовж шляху та сільських дорогах) хрести не завжди є вираженням церковної побожності. Очевидно, за цим криється глибша туга та бажання скрізь та завжди нагадувати собі про Бога, Якому належить цей світ і Який один здатний зробити його людським. Коли світ передає себе у вільне володіння собі самому, то зроджується тенденція до абсолютної нахабної поведінки, до поширення брутальності та жорстокості. Хрест бажає нагадувати нам, що нас скрізь оточує любляча та зцілююча присутність Бога, що ми не виставлені сам на сам супроти себе та інших людей, які прагнуть поширити на нас свою владу, а що всюди ми можемо відчувати простір Бога. Там, де Бог близько нас, на нас не зможе вплинути часто агресивна близькість людей. Хрест є водночас символом того, що ми перебуваємо під захистом Бога. Бо для ранніх християн хрест теж завжди був образом того, що демони, володарі світу, не можуть причинити нам шкоди, що ми знаходимося під захистом Христа, Який зламав силу демонів. Хрест є також знаком благословення. Хрестом благословляють людей і предмети. Хрест показує нам, що наш світ і ми самі перебуваємо під благословенням Божим, що Бог тримає над нами Свою руку – руку, яка благословляє та дарує життя.

Судді в Карлсруе аргументували тим, що хрест є місіонерським символом, який бажає всіх закликати визнати Христа. Рання Церква інакше дивилася на хрест. Звичайно, вона визнавала в ньому і суть християнства, а саме, що ми живемо з ласки Божої, а не завдяки власним досягненням. Але водночас вони бачать у хресті закон світу, принцип структури космосу. Вони бачать у ньому втілену мудрість будь-якої філософії. Хрест повністю задовільняє уявлення грецького епосу, наприклад, Одіссеї. Тому хрест є для них символом, який єднає народи та поширює культури. Те, що уявляли собі люди різних культур, відображається в хресті, як чинне для всіх. Цей універсальний характер судді при обґрунтуванні вироку не догледіли. Однак над цим варто б застановитися, коли роздумуємо над хрестом як символом. Хрест не має на меті навернути до Христа кожного. Але він є чимось більшим за звичайний символ культури. Це образ мудрості Божої, яка виражається для кожного в створеному світі, а також доброти та любові Божої, яка належиться кожній людині. Він є знаком любові Бога, яка схиляється саме над страждаючими та відкинутими людьми, над грішниками, які вважають себе відкинутими та занедбують себе. Божа любов, яка стала видимою для цілого світу в розіп’ятому Ісусі Христі, належить не тільки виключно християнам, а й підключає цілий світ, тобто і людей, які не визнають Христа.

Попередній запис

б) Образ справжньої людини

Наступний запис

ЗАКІНЧЕННЯ