Восьмеро чоловіків сиділо в погано освітленій кімнаті одного із сільських будинків китайської провінції. Семеро з них були проповідниками і очі їхні були прикуті до Біблії, яку тримав у руках восьмий чоловік, представник місії «Відкриті двері». Це була Біблія в шкіряній обкладинці на блискавці з позолоттю на краях сторінок.
Джон, дослідник місії «Відкриті двері», раптом усвідомив, що ці семеро чоловіків зосереджено дивляться на його Біблію. Один з них, набравшись сміливості, сказав: «Яка красива Біблія! Можна, я подивлюся на неї?»
«Звичайно», – відповів Джон. Біблію обережно передавали з рук у руки, начебто вона була зроблена з яєчної шкарлупи. Вони запитали, скільки вона коштує. Коли вони довідалися, що ціна Біблії дорівнює двадцяти доларам, у них змінився вираз обличчя.
Потім Джонові на думку спала ідея. Він вирішив здійснити один проект. Право на отримання однієї такої Біблії китайською мовою було оцінено досить високо, так щоб керівники цих церков почали прагнути великих результатів, великих досягнень. Але в той же час він мав пояснити їм, що не зможе привезти великої кількості таких Біблій.
Джон сказав: «Якщо Господь явно використовує людину і це видно із плодів її служіння, я привезу їй таку Біблію».
«Що ви маєте на увазі під плодами?» – нетерпляче запитали проповідники.
Подумавши швидко, Джон відповів: «Якщо людина приведе принаймні десять тисяч чоловік до Христа і наставить ще десять тисяч чоловік».
На його подив проповідники розсміялися. Вони сказали: «Це занадто легко. П’ятеро з нас уже мають право на одержання такої Біблії, і ми знаємо ще десять таких».
Після поїздки Джон, посміхаючись, сказав: «Я – банкрут». Але потім вже більш серйозним голосом він додав: «Протягом багатьох років я працював з керівниками церков у Китаї. Одне залишається незмінним. Під час кожної поїздки я буквально захоплююся тим, як швидко росте там церква»[1].
Благовіщення – це природний стиль життя віруючих, які люблять Господа й один одного. Для більшості членів переслідуваної Церкви благовіщення – це один із факторів, який може сприяти посиленню переслідувань та гонінь. Але, незважаючи на всі обмеження, вони демонструють найбільш творчі методи проповіді Ісуса Христа неспасенним.
У літньої тітоньки Естер з Китаю є улюблений метод свідчення. Вона сідає в автобус на кінцевій зупинці. Поки автобус їде, вона читає з Біблії вголос історії про Ісуса. Якщо хтось виявляє інтерес, вона дає йому аркуш паперу, на якому записана її адреса і запрошення прийти до неї додому і поговорити.
Тітонька Естер не боїться влади, яка суворо ставиться до такого виду діяльності. Вона часто говорить: «У моєму віці я вже так настраждалась, що ще вони можуть мені зробити?» Одного разу, коли ми зустрічалися з нею, вона сказала, що, використовуючи такий метод благовіщення, вона привела до Господа дуже багато людей, серед них є навіть кілька таких, що займають високе положення в уряді Китаю. Вона також займається наставництвом, яке необхідне новонаверненому.
Тоні Лемберт розповідає, як він спостерігав за чудовим свідченням у самому центрі столиці Китаю на площі Тяньаньминь у травні 1989 року: «Але потім я почув новий звук, звук співу гімну. Посеред моря прапорів перед великим адміністративним будинком був високо піднятий хрест. На білому прапорі з великим червоним хрестом китайською мовою були написані такі слова: «Господь так полюбив світ!» Я проштовхнувся через юрбу, щоб побачити усе ближче. Біля двадцяти студентів-християн стояли біля прапора, їхній лідер високо тримав невеликий дерев’яний хрест. Від усього серця вони співали гімн «Я щирий воїн Христа»[2].
Через два тижні тисячі студентів, які тоді були на площі, були мертві, у тому числі і ці студенти-християни.
* * *
У сусідньому В’єтнамі молоду християнку, яка брала участь у русі домашніх церков, однієї ночі заарештували і відвели до поліцейської дільниці для допиту. Її чоловік був заарештований за благовіщення раніше. Вона молилася, і Господь дав їй сміливості. Вона сказала своїм переслідувачам: «Якщо ви зупините моїх братів, які проповідують Слово Боже, то інші звіщатимуть його замість них. Якщо ви відправите їх до в’язниці, то вони будуть проповідувати там. Ми не зупинимося, поки всі 68 мільйонів населення В’єтнаму не стануть християнами»[3].
Пастор домашньої церкви у В’єтнамі Аї сказав мені: «Господь дає кожному особливий спосіб свідчити». Один чоловік з його церкви – водій автобуса, який відповідає за його збереження під час вихідних, коли він може одержати дозвіл їздити на цьому автобусі на пляж або використовувати його для заміських прогулянок з іншими членами церкви. У такі поїздки він, звичайно ж, запрошує своїх невіруючих сусідів.
Кожна поїздка займає більше двох годин, і під час неї пастор Аї може ділитися Благою Звісткою з «узятими в полон пасажирами». Він говорить, що звичайно ще до того, як вони дістаються до пляжу, вже є багато людей, готових прийняти водне хрищення. Пастор підрахував, що більше п’яти сотень людей прийшли до Бога через благовіщення в такий спосіб.
Працівник місії «Відкриті двері» Гектор Тамец часто розповідає свідчення Мануеля з Перу. Останній ніс Благу Звістку людям з гори Квечуа, його служіння приносило рясний плід. Одного разу по дорозі в гори його зупинили люди з «Сяючого шляху» і наказали йому, щоб він припинив їздити в гори, роздавати Біблії, касети й інші християнські матеріали, а також проповідувати про Ісуса. Вони погрожували убити його.
Через кілька тижнів після цього на стежці було знайдено мертве тіло Мануеля. Руки, ноги і язик були відрізані. На грудях ножем були вирізані слова: «Ми говорили тобі припинити!» На відрубаних частинах тіла було продовження цих слів: «…відвідувати села, поширювати Біблії, проповідувати Ісуса Христа!»
Під час похорону Мануеля двадцять п’ять молодих людей узяли на себе зобов’язання продовжити його справу. Один мудрий літній чоловік запитав їх, чи готові вони до такої смерті, яка спіткала Мануеля; на це один із молодих хлопців відповів: «Якщо ми помремо, тисяча інших підніметься для того, щоб зайняти наші місця!»
* * *
Судан – це африканська країна, де християни піддаються жорстокому переслідуванню. Багато християн померли за віру – деякі навіть були розіп’яті. Дослідник місії «Відкриті двері» Уайбо їздив туди і був дуже здивований почутим і побаченим. При зустрічі суданські християни після звичних перших запитань про повсякденне життя питають один одного: «Скільки чоловік ви привели до Христа за останні два тижні?» Оскільки звучить позитивна відповідь і певна цифра, наступне питання, звичайно, було таке: «Що ви робите, щоб навчити їх?» А після цього звучить: «Скільки чоловік вони привели до Христа?»
Працівники місії в Китаї мали справу з церквою, яка зросла на п’ятнадцять тисяч тільки за першу половину 1994 року. Вони так само розповіли про сестру з Китаю, яка була у в’язниці, де знаходилося понад чотири тисячі ув’язнених. Через деякий час там було уже більше п’яти сотень новонавернених.
Якось дружина одного китайського пастора дуже сильно занедужала і лежала в ліжку. Але вона була щаслива, бо за чотири місяці, лежачи в ліжку, вона привела до Христа більше людей, ніж за сорок років служіння.
Ще одна дивна історія з Китаю розповідає про християнку, яка перебувала у в’язниці під час «кампанії проти духовного опоганення» в середині 80-х років. Вона проводила час, викарбовуючи маленькими літерами за допомогою загостреного кінця зубної щітки вірші зі Святого Письма на стінах і навіть на лежанках. Через кілька років вона зустріла людину, яка сиділа в цій камері після неї, і прийшла до Христа, знову і знову читаючи ці вірші.
Два роки тому, коли ми відвідували християн на півночі Китаю, я запитав їх, де знаходиться тітонька Мабел. Мені відповіли, що ця маленька восьмидесятирічна лікарка поїхала в нужденний Тибет місіонеркою. Минулого літа вона приїжджала додому і її зацікавило, як наша група несла служіння в Тибеті, бо вона планувала організувати там ще одну місіонерську групу. На закінчення вона сказала: «Ісус сказав: «Поспішіть і приготуйте все, щоб Я зміг повернутися!» (див. Мт. 24:14)
Тоні Лемберт пригадує зустріч із групою китайських християн у Шанхаї в 1990 році. Вони вже почали навчати молодих християн, готуючи їх для проповіді Євангелії в усьому світі[4]. Вони були оптимістично налаштовані і впевнені, що Господь незабаром відповість на їхні молитви.
Поки я писав ці рядки, прийшов звіт про поїздку в Китай делегації Конгресу США під керівництвом Кріса Сміта з Нью-Джерсі. Хоча це і була політична поїздка, групу дуже вразила духовна звістка, яку вони одержали, це наче ще один розділ до книги Дій апостолів, в якій йдеться про Китай.
Карен Фівер у своєму звіті про цю поїздку розповідає про вплив однієї християнки, яка була звільнена після другого ув’язнення:
«Протягом сто десяти днів ув’язнення її підвішували вниз головою і били електричними кабелями… Вона, подібно до мучеників Ранньої церкви, сказала, що присутність Господа була настільки відчутною під час цих катувань, що її насправді переповнювала радість.
«Завдяки цим нещастям ми полюбили людей Китаю ще більше, – сказала вона, – і ми молилися за тих, хто нас катував».
«Місцеві закони суперечать Слову Божому, – сказала одна молода жінка, – тому ми не звертаємо на них уваги. Ми роз’їжджаємо групами по 10-20 осіб і розповідаємо людям про Євангелію з початку 80-х років. Церква може вижити тільки через благовіщення». Звичайно конгресмени не записують чиїхось висловів під час подібних поїздок, але цього разу Кріс Сміт записав наступне: «Ми виходимо, щоб проповідувати Євангелію, ми готові піти у в’язницю і померти за Ісуса…»
Пастор однієї домашньої церкви описує величезну духовну спрагу тих молодих людей, які були на площі Тяньаньминь. Один молодий віруючий бізнесмен розповів нам про те, як він привів до Христа сімдесят відсотків своїх працівників протягом місяця. Жінка розповідала про те, як сорок тисяч осіб прийняло Христа за останній місяць завдяки проповіді Євангелії.
Вони попросили нас молитися за свободу віросповідання, щоб християни могли відкрито їздити і проповідувати Слово Боже в Китаї, Америці і потім «по всіх дорогах, аж до Єрусалиму, для того щоб виконати доручення»[5].
Кефа Семпанги з Уганди все сказане влучно підсумував такими словами: «Ми почали розуміти, що благовіщення – це не програми або методи, але стиль життя покірності і служіння іншим»[6].
[1] «Біблія з позолоченими краями сторінок на блискавці», місія «Відкриті двері» і брат Андрій, хроніка, тім 3, випуск 3, березень 1988 p., стор. 1-2
[2] Tony Lambert, The Resurrection of the Chinese Church (London: Hodder & Stoughton, 1991), стор. 6
[3] Давид Ванг, «Свідчення. Ніщо нас не може зупинити!», Рішення, жовтень 1992 p., стор. 12
[4] Tony Lambert, стор. 269
[5] Карен М. Фівер, «Уроки в Китаї», Християнство сьогодні, 16 травня 1994 p., стор. 34
[6] F Kefa Sempangi with Barbara R. Thompson, A Distant Grief (Glendale, CA: Regal Books, 1979), стор. 44