Пастор Кефа Семпанги з Уганди говорить, що через сильне переслідування під час диктаторського режиму Іді Аміна Святий Дух об’єднав церковних лідерів Уганди. Наголос тепер робився на взаємну любов, а не на всілякі розбіжності, як це було раніше. Він пише: «Тепер ми чуємо Божий заклик віддати життя один за одного. Нам не варто будувати спілкування, ґрунтуючись на різних поглядах з приводу водохрещення, мов чи обрядів. Нам необхідно будувати взаємовідносини на крові Ісуса Христа, яка приносить примирення»[1].
Я вже згадував про важливість існування домашніх церков в усьому світі, а особливо в переслідуваній Церкві. Це дуже гнучка неформальна структурна одиниця, яка дозволяє віруючим разом поклонятися Господеві. Коли християни поклоняються Богові в дусі і істині, природним результатом буде успішне учнівство, євангелізм і спілкування.
Коли християн обмежують у сповідуванні віри, спільні зібрання для поклоніння набувають великої сили і значення. Після важкого робочого дня, а іноді ще до його початку, перебуваючи в антидуховному оточенні, вони з великим бажанням зустрічаються з Божою сім’єю, щоб висловити свою любов до Господа, у поклонінні та хвалі.
Навіть за умов засилля офіційної церкви, переслідування і утиски спричиняють єдність, яка приносить славу Богові. Бірма – яскравий приклад цього. Усіх місіонерів вислали з країни в 1966 роді. Мій перший візит у Бірму відбувся на початку 70-х. На той час у країні панував соціалістичний уряд, церкву відвідувала невелика кількість віруючих, а домінуючою релігією був буддизм.
Однієї неділі мене попросили виступити з проповіддю й здійснити служіння вечері Господньої. В обід я повинен був проповідувати в баптистській церкві, а ввечері – в п’ятидесятницькій. Ніхто не запитав про мою деномінаційну приналежність. Я був просто «брат у Христі» і представляв євангельську організацію, радіокомпанію «Далекий схід».
Я побачив оновлену єдність церков. І, хвала Господу, я бачив подібне в інших країнах світу, у більшості випадків за межами Північної Америки. Найбільше подібних випадків я зустрів на Кубі. Яка ж радість бути разом із баптистськими і п’ятидесятницькими пасторами, які, схилившись на коліна, проводять час у спільній молитві і поклонінні Богу. Як надихає відвідування молодіжного євангелізаційного зібрання, на якому присутні і беруть активну участь представники багатьох деномінацій! Не дивно, що сьогодні пробудження охопило весь острів!
Д-р Джон Пітт, директор представництва «Відкриті двері» в Африці, розповідає, як безчинний диктатор Уганди Іді Амін заборонив існування 27 християнських деномінацій і груп у вересні 1977 року:
«Під час заборони по всій країні виникли тисячі таємних товариств. Баптисти, п’ятидесятники й інші деномінації організовували таємні зустрічі по приватних будинках або в лісах.
Одним із найбільш дивних організаторів Таємної Церкви в Уганді був Бен Олука, який став «подвійним агентом Бога» в адміністрації президента. Він користався доступом до секретних документів, і завжди міг попередити віруючих, яких збиралися заарештувати. Більш того, Олука насправді був пастором громади у своєму будинку. Це була невелика група з Церкви Звільнення, місцевої громади євангелістів Уганди. Сам Олука ділиться: «У той час я працював в адміністрації президента, яка постійно посилювала контроль за виконанням президентської заборони, а сам таємно вів підпільні зібрання церкви».
Коли оголосили заборону, по всій країні стали проходити таємні зібрання підпільних домашніх церков. Отже, уряд, який обмежив свободу поклоніння Господеві, зазнав поразки, а перемогла сила Божа.
Вільні церкви вирішили наслідувати приклад віруючих із Книги Дії апостолів 20:20, коли ті ходили від будинку до будинку, переломлюючи хліб і прославляючи Бога»[2].
* * *
Здається, що там, де наслідують подібну модель церкви, з’являється відкритість для дії Святого Духа. Представництво місії «Відкриті двері» в Азії в 1985 році одержало від християнина з Південного Китаю такий лист:
«Ми пішли в провінцію Хенан, щоб відвідати там церкву. Куди б ми не приходили, ми відчували, немов би живемо в час апостолів; ми були наповнені Духом, повні сил і вогню. Чудеса і ознаки супроводжували нас і підтверджували все, про що ми проповідували, тому багато хто увірував у Христа.
Тільки в тих селах, де ми були, більше 95 відсотків язичників увірували в Христа. Мінімальна кількість людей, які відвідують зібрання церкви, – 400-500 чоловік. Великі зібрання нараховують тисячу сімсот чоловік. Усі зібрання проходять під відкритим небом і в дощ, і в ясну погоду. Ми були дуже вражені їхньою любов’ю до Господа.
Зібрання проходять з 6 до 8 ранку. Будинки людей розкидані по великій території. Вони не дуже заможні, тому велосипедів у них немає. Щоранку вони встають о 3-ій чи 4-ій годині ранку, щоб устигнути пішки прийти на зібрання. Вони дуже люблять співати Богові пісні прославлення. Приємно бачити, наскільки ці люди повні вогню і прагнення Господа!»[3]
Д-р Дж. І. Пакер говорить: «…Серйозно сприймати Святого Духа значить погодитись із природністю трьох аспектів, які сучасні віруючі на Заході рідко вважають природними: поклоніння, євангелізму і страждань»[4].
У XVI столітті Тереза Авільська написала прості слова:
- «Бог любові, допоможи нам пам’ятати,
- що в Христа немає тіла на землі, але є наші тіла,
- немає рук Його і ніг, але є наші.
- Наші очі, щоб бачити потреби світу.
- Наші руки, щоб благословляти усіх.
- Наші ноги, щоб йти і робити добро»[5].
* * *
Господи, Ти звелів мені піклуватися про братів і сестер, які входять у світову церкву. Прости мені брак турботи й співчуття з мого боку. Будь ласка, допоможи мені стати повноцінною частиною Твого тіла, Церкви, яка виконуватиме Твою волю. Дякую Тобі за переслідувану Церкву, яка так чітко розуміє ці прості істини.
[1] F Kefa Sempangi, стор. 43
[2] Jan Pit, Persecution: It Will Never Happen Here? (Santa Ana, CA: Open Doors With Brother Andrew Inc., 1981), стор. 73
[3] Переклад листа, написаного від руки китайською мовою
[4] Джеймс І. Пакер у передмові до книги Давида Ф. Уеллса, Господь — великий Євангеліст (вид-во Вердменс, 1987), стор. хііі
[5] Тереза Авільська, 1515-1582. Джерело невідоме