Рене обережно подивився праворуч і ліворуч, потім повернув за ріг. Ніхто, здавалося, не стежив за ним. Він витер піт з чола і подивився на годинник. До зустрічі залишалося ще п’ять хвилин. Рене ще раз повільно пройшовся вулицею, щоб підійти до великих воріт рівно о 7:14. Він натиснув дзвоник три рази: короткий дзвінок… довгий… короткий. Це був умовний сигнал, який сповіщав, що дзвонить один з віруючих друзів. Ворота відчинилися і швидко зачинилися, щойно Рене прослизнув усередину. Через дві години тут було вже кілька сотень віруючих, які таємно збиралися в підвалі, щоб поспілкуватися.
Рене тихо сидів, очікуючи інших. Пробігши очима по безлічі музичних інструментів на полицях, він схвально посміхнувся. З одного боку він побачив велику бібліотеку християнських книг і касет. У дальньому кутку він помітив щось нове – фотокопіювальний пристрій. Він був розташований поруч із апаратурою для переписування касет. Приміщення мало ознаки гарної звукоізоляції.
Він згадав, як читав в одному із журналів місії «Відкриті двері» про групу християн у Китаї, яка щотижня збиралася в підсобному приміщенні маленького магазинчика для спілкування і для того, щоб прославити Господа. Це був час ганебної культурної революції. Через те, що усі, хто заходив до магазину, могли почути їх, вони «співали» гімни разом без слів і музики. Хтось пошепки говорив назву гімну, і вони беззвучно ворушили губами або просто співали про себе, подумки.
Рене голосно хихикнув. Він згадав слова пастора Уоллі: «Ми підпільна Церква, подібно до віруючих за Бамбуковими Завісами, але різниця полягає в тому, що ми можемо прославляти Господа на повний голос, завдяки звукоізоляції. Навіть найближчі сусіди не можуть почути нас»[1].
Це опис росту церковної групи в місті Ер-Ріяд у Саудівській Аравії – країні, в якій не було ніякої офіційної релігії протягом більше, ніж чотирнадцять століть. Але по всій країні є багато віруючих, які збираються таємно разом, щоразу піддаючи себе великому ризику.
І дійсно, навіть сьогодні в багатьох частинах світу християни свідомо ризикують, таємно збираючись для спілкування. Нещодавно в газеті «Торонто Стар» була надрукована стаття під назвою «Християни в Сомалі повинні поклонятися Богу таємно». У статті була така фраза: «Сьогодні відкрито сповідувати християнство, означає бути убитим»[2].
Причина, через яку віруючі все ж таки ризикують, полягає в необхідності взаємного підбадьорення та заохочення. У Посланні до євреїв 10:24-25 підкреслюється, що найважливішою причиною для регулярних зустрічей віруючих є не спільне поклоніння Богові, а саме наставляння один одного. Коли ж побачимо ознаки наближення Другого приходу Христа, ми повинні зустрічатися з цією метою навіть частіше.
Деякі використовують вираз «служіння один одному» як синонім до сучасного значення цього слова. Служити іншим людям означає великодушно і з готовністю відгукуватись на їхні потреби, а це означає заохочувати їх. Але значення слова «заохочення» має один нюанс, який виходить за рамки поняття служіння.
У важкі часи в Румунії таємна поліція викликала на допит одного молодого християнина. Він дуже боявся цього. Страх настільки оволодів ним, що він не мав сили категорично відмовитися від запропонованих поліцією чудових перспектив і безпеки в обмін на те, що він інформуватиме і доповідатиме їм про своїх друзів-віруючих.
Він не міг прийняти таку пропозицію, але в той самий час нездатність відмовитися від неї без жодних сумнівів і страху принесла йому багато страждань. Він не міг спати. Він тремтів від страху і почуття провини.
Наступного ранку літній християнин, керований Духом Святим, прийшов провідати сім’ю цього молодого чоловіка. Він нічого не знав про дилему, яка постала перед цим віруючим, але, побувавши у в’язниці за віру, він допоміг йому добре зважити усі «за» і «проти», ґрунтуючись на Святому Письмі.
Він поступово зміцнив молодого чоловіка, спілкуючись з ним і готуючи його до допиту, який відбувся наступного дня. Оскільки молодий християнин усе ще був незадоволений своїми відповідями і поведінкою, його старший брат по вірі знову прийшов підбадьорити його.
Так минуло три дні. Поступово молодий чоловік навчився правильно відповідати і зміг твердо відмовити поліції. Його відпустили. Проникливість, мудрість, порада, молитва і терпляче піклування допомогли йому вийти з цієї ситуації і навчили його праведності[3].
Заохочення й настановлення вимагають багато часу, тому християнам треба проводити час у спілкуванні. Це «підбадьорення в дії» відновлює сміливість, піднімає дух і дарує надію. Кожен із нас повинен у покорі підійти до моменту визнання того, що ми потребуємо один одного.
Чак Суїндолл підкреслює, що значення слова «заохочення», вжитого в Посланні до євреїв 10:24-25, відповідає опису дій Святого Духа в чотирнадцятому і шістнадцятому розділах Івана. Він говорить так: «Насправді, коли ми заохочуємо інших, ми підходимо близько до того, що робить Святий Дух»[4].
Великий грецький учений д-р Вільям Барклі також робить подібний висновок: «Одним з найважливіших доручень людини є заохочення один одного… Легко лити холодну воду на чийсь гарячий ентузіазм; дуже легко сіяти сумніви в інших. Світ повний тих, хто відбиває будь-яке бажання щось робити. У нас, як християн, є обов’язок підбадьорювати один одного. Скільки разів слово схвалення, вдячності чи підтримки допомогли людям устояти на ногах»[5].
Таким чином, правильне спілкування серед віруючих братів і сестер набуває форми заохочення й наставляння. Це має бути близьким родинним спілкуванням. Мене завжди вражає те, що Ісус вибрав всього дванадцять «бути з Ним» із такої великої кількості послідовників. Вираз «бути з Ним» означає перебувати в Ньому весь час, підкоряти Йому звички й бажання, постійно звіряти з Ним своє життя.
* * *
Брат Андрій досить рано зрозумів, наскільки важливе значення має заохочення, коли почав спілкуватися з християнами Східної Європи, які зазнали серйозних переслідувань. Вони сказали йому: «Андрію, те, що ти тут, – важливіше, ніж десять твоїх проповідей!» Сьогодні, під час поїздок у мусульманські країни, він чує ті ж самі слова. Дійсно, він часто визначає служіння місії «Відкриті двері» як заохочення, яке виражається в постійній підтримці і наданні всіх необхідних матеріалів, а також у допомозі в навчанні.
Декілька кур’єрів місії «Відкриті двері» відвідали пастора в південній частині В’єтнаму. Вони не розмовляли в’єтнамською мовою, і спочатку він зустрів їх з великою підозрою і недовірою. Але тоді вони зробили те, що підказав їм Дух Святий. Вони стали на коліна в церкві й почали голосно молитися англійською мовою. Незабаром пастор приєднався до них, і по його обличчю потекли сльози. Пізніше пастор написав їм листа, в якому розповідав про важливість їхнього приїзду. Ось переклад деяких рядків:
«Мене глибоко торкнулося те, що ми разом молилися і прославляли ім’я Господа. Хоча ми й розмовляємо на різних мовах, ми здатні розуміти один одного в любові Господа і через Дух Святий. Ми знаємо, що ви хочете дати нашій церкві Біблії. Ми прославляємо Господа за те, що Він відкрив вам нашу потребу в цьому… і що Він допоможе вам привезти Біблії до нас. Ми принесли Богові цю потребу і тепер чекаємо Його відповіді».
Досліджуючи життя християн у в’язницях, я часто зустрічав приклади спілкування і заохочення. З якою радістю вони описують зустріч у в’язниці чи в таборі з братом або сестрою по вірі. А якщо двоє чи більше віруючих могли проводити час разом, то цій радості не було меж.
Ричард Вурмбранд розповідає історію про вісімнадцятирічного юнака, який відбував ув’язнення в Бухарестській в’язниці.
«Це була підземна кімната без вікон, зі стелі капала вода. Щоб не померти від холоду, ув’язнені об’єднувалися в змієподібний ланцюжок. Кожний ув’язнений міцно притулявся до свого сусіда, що стояв попереду, щоб хоч якось зігрітися. Вони тупотіли ногами, безперервно ходячи по колу. Часто хтось з ув’язнених падав, але інші завжди піднімали його з води і змушували йти далі. Теплоту, підбадьорення і життя ми одержували один від одного»[6].
[1] Oswaldo Magdandal, Arrested in the Kingdom (Witney, Oxon, UK: Open Doors UK, 1993), стор. 8
[2] Пол Ватсон, «Християни в Сомалі повинні поклонятися Богу таємно», газета «Торонто Старий», 24 грудня 1993 р., А16
[3] Перемога в битві, місія «Відкриті двері» і брат Андрій, семінар, стор. IV – 3
[4] Чарльз Р. Суїндолл, «Зміцнюючи здатність підбадьорювати», вид-во Нью Уайн, травень 1984 p., стор. 24
[5] Charles R. Swindoll, Strengthening Your Grip (Waco, TX: Word Books, 1982), стор. 48
[6] Брайан Росс, «У напрямку до близького спілкування», Віра жива, стор. 70