Слова Нори дуже швидко сипалися одне за одним, і я ледве зміг зрозуміти її. Її великі блакитні, скандинавські очі блищали під час розмови, певно, від сильного хвилювання.
– Ти ніколи не здогадаєшся, що сталося! – сказала вона скоромовкою.
– Норо, час обідати. Давай підемо в кав’ярню через дорогу, де готують макарони, і ти все мені розповіси.
Ми знаходилися в самому центрі Сінгапуру. У кав’ярні, сівши на маленькі стільці і прийнявшись за їжу, ми ще раз пережили приємне хвилювання першої кур’єрської поїздки Нори до Китаю.
– У мене була можливість поїхати потягом, – продовжувала вона, – і там я зустріла молоду китайську віруючу, яка розмовляла англійською мовою.
Нора розповіла, як всю ніч вони разом свідчили іншим молодим китайцям, які їхали потягом. До прибуття до місця призначення ще двоє людей стали членами Царства Небесного.
Прибувши на місце, Нора пішла прямо до будинку тітоньки Естер, де вона мала залишити свій багаж з Бібліями китайською мовою, які Господь дозволив їй успішно провезти через митницю.
Мініатюрна тітонька Естер тепло привітала Нору широкою посмішкою і словами «Слава Богу!». Вона радісно подивилася на велику сумку з Бібліями, бо в неї нещодавно закінчилися всі запаси.
– Будь ласка, пробачте мені. Я залишу вас на кілька хвилин, – сказала вона Норі. – Я займаюся з однією молодою жінкою, що кілька днів тому прийняла Господа. Вона працює у видавництві газети «Пекінські щоденні новини», у неї немає Біблії. Тепер я можу дати їй одну з тих, що ви привезли.
Нора була щаслива почекати з такої причини. Потім вона провела якийсь час у молитві й спілкуванні з цією літньою китайською християнкою, котру переповнювала безмежна радість. Тітонька Естер розповіла, як швидко вичерпувалися її запаси Біблій, бо всюди була велика потреба в Слові Божому. В її списку людей, які бажали отримати Біблію, з’являлися все нові й нові імена.
Наступного дня Нора запитала, як їй дістатися до протестантської Церкви, і поїхала подивитися, як проходить богослужіння.
Її нова знайома, яку вона зустріла в потязі, поїхала разом з Норою, щоб перекладати їй усе, що буде звучати на служінні. Після проповіді вперед вийшло троє людей для того, щоб за них помолилися. Коли Нора і молода жінка збиралися йти, до них підійшла група туристів з Австралії.
– Ми чули, що тут, у Китаї, люди мають величезну потребу в Бібліях, – почали вони. – Тому ми пішли в Біблійне товариство в Австралії і привезли сюди велику сумку Біблій. Але коли ми прийшли сьогодні до церкви, один з пасторів сказав, що їм уже більше не потрібні Біблії. Тепер вони друкують їх самі і тому не можуть прийняти наш подарунок! Ви не знаєте, кому можна віддати ці Біблії?
Нора одразу ж відповіла:
– Я з радістю допоможу вам вийти із цього скрутного становища, – щасливо посміхнулася вона, а потім взяла їхню сумку і повісила на плече.
– У той момент троє людей, які виходили для молитви, поверталися на свої місця. На мій подив однією з них була тітонька Естер і інша – та сама молода жінка, з якою вона розмовляла вчора.
Тітонька Естер підбігла до Нори і радісно сказала, що третьою людиною був наречений цієї молодої жінки, і що він молився молитвою покаяння і віддав своє життя в руки Господа. Потім її сяюче обличчя стало серйозним.
– Але я вже роздала всі Біблії, що ви привезли вчора. У мене не залишилося жодної, щоб дати цьому парубку.
Нора поклала руку Естер на важку сумку, що висіла в неї на плечі.
– Господь знову подбав про це!
Християни в Китаї часто нагадували мені, що Велике доручення Христа полягає в тому, щоб навчити послідовників[1]. Вони гадають, що християни на Заході перефразували слова, записані у Євангелії від Матвія 28:19, говорячи так: «Йдіть і навчіть віруючих…»
Ключовим джерелом у навчанні новонавернених є Біблія. Чого можна навчати і якого курсу навчання притримуватись, не використовуючи її, не ґрунтуючись на Слові Божому? Група Даниїла з Китаю (див. початок цього розділу) мала особливий підхід до навчання: вони щотижня вивчали напам’ять один розділ із Біблії.
Тому місія «Відкриті двері» займається поширенням Слова Божого серед тих, хто не має доступу до нього. Хоча ця місія задіяна тільки в підтримці та навчанні лідерів на місцях, доставка Біблій стала найголовнішим нашим служінням. Дивно дізнаватись, що навіть наприкінці «післязалізної» ери, є ще багато країн, де наші брати і сестри не мають достатньої кількості Біблії або хоча б окремих її частин. Цікаво, що саме в таких регіонах церква зростає найшвидше.
Важливо також те, що в цих країнах Тіло Христове відзначається переконанням: «У кожному домі церква». Коли увага сконцентрована не на будинку – з примусу чи добровільно – тоді в центрі знаходиться духовне життя людини, яке ґрунтується на сім’ї. Через те, що зібрання звичайно доводиться проводити по будинках, то хазяїн будинку стає відповідальним за духовний розвиток і ріст усіх тих, хто збирається під його дахом. Іноді це просто одна велика сім’я, яка є маленькою частинкою всесвітньої церкви.
У цих країнах і за таких умов діти віруючих батьків, здається, особливо сильно піддаються нападкам сатани. Мене глибоко зворушили віруючі батьки в країнах колишнього Радянського Союзу, які кожного тижня проводять день у пості й молитві за спасіння і духовний ріст своїх дітей. Мене так само надихають слова пастора, що звучать наприкінці служінь у Будинку молитви, який я відвідую. Він часто нагадував своїй пастві: «Не забувайте молитися за наших дітей».
Рух домашніх церков у Китаї виник у результаті великого тиску протягом багатьох років з боку влади на офіційні церкви. Більшість дослідників історії церкви в Китаї вважають, що цей рух є однією з головних причин їхнього виживання і росту. Він спричинив розвиток чуйності й чистоти, що, певною мірою, є справжнім викликом нашим традиціям.
* * *
Раніше я згадував ім’я Уолтера Роута молодшого, американського місіонера в Південному В’єтнамі, який працював там до падіння Сайгона в 1975 році. За багато років до повного падіння режиму на Півдні Уолтер міг бачити, як формувався цей жорстокий режим. Тому він сконцентрував свої дії й увагу на створенні і розвитку домашніх церков (деяким подобається називати їх домашніми групами, осередками). Після того як його змусили виїхати, він контролював роботу цих домашніх церков у В’єтнамі з Філіппін, і великою радістю для нього було чути про їхню силу, ріст і стійкість, незважаючи на тиск комуністичного режиму.
Процес перетворення офіційної церкви в домашню (зворотній до процесу перетворення церкви в державну установу, який мав місце в багатьох країнах Заходу) був для них звільненням. У Китаї, В’єтнамі від багатьох керівників домашніх церков Куби я чув про те, що все, що відбувалося в їхніх групах у теперішній час, було продовженням книги Дій апостолів.
Деякі події в історії суспільства – особливо в період комунізму – змушують нас звернути увагу на общинний стиль життя, запозичений із досвіду Ранньої церкви в Книзі Дій, де все було спільним. Християнська громада в Чугуївці, на Далекому Сході в Росії, є прикладом того, що будь-яка гарна ідея Маркса брала свій початок у справжньому християнському стилі життя.
«Все-таки люди, які жили громадою, ніколи не підтримували якогось особливого стилю життя. Ось, наприклад, у Центральній Азії вони не настільки притримувалися традицій Ранньої церкви. Люди, які виявляли зацікавленість, завжди приймалися в громаду на певний час. Дехто залишався, хоча більшість з них вважають, що неможливо так радикально змінити спосіб життя.
Але приєднання до громади не було обов’язковим. П’ятидесятники з церкви в Чугуївці часто говорили: «Жити так, як ми живемо, – це не єдиний спосіб бути християнином. Господь набагато більший, ніж наше життя, яке ми можемо вам показати…»
Микола Вінс сказав: «Якщо ви проповідуєте Євангелію й організовуєте церкву, ви повинні бути здатні сказати: «Приходьте і подивіться, як живуть християни!» Це найважливіша рекомендація. Наша головна мета – зміцнити самих християн і допомогти їм бути гарним прикладом для людей, які їх оточують. По-перше, будьте світлом, потім допоможіть іншим бути світлом і після цього, між іншим, будуть ще й інші люди, які матимуть бажання прийти до Господа»[2].
Цими прикладами я не намагаюся обґрунтувати необхідність відмови від офіційної церкви. Я сам вийшов з такої церкви і підтримую її. Але, безумовно, є неабиякі переваги і користь від спілкування під час зустрічей удома – особливо у сфері навчання новонавернених послідовників Ісуса. Ми маємо знайти середину, яка б ґрунтувалася на біблійних принципах.
[1] Слово «послідовник» означає учень
[2] Peter de Bruijne, Siberian Miracle (London, UK: Marshall Pickering, 1990), стор. 105