Галатська Церква

Обидва ці послання присвячені одній темі, хоч і зумовлені різними обставинами й мають різний тон та різний обсяг. Ці послання, зокрема Послання до Галатів, – живе і гаряче свідчення про кризу, що її первісна Церква мусила пережити і яка стала причиною скликання Єрусалимського собору (пор. Дії 15), ухвали якого вимагали часу, щоб вони прийнялися й були осмислені. У них читач знайде Павлове бачення цієї проблеми; як і в усіх інших посланнях апостола, у них відображено його особистий досвід, що зумовив цю проблему, і розв’язку, яку запропонував Павло і яку Церква прийняла як свою.

Як ми вже говорили вище, розглядаючи книгу Дій, на цьому соборі вирішували питання, який стосунок має бути між юдаїзмом та християнством, між законом Мойсея та християнською вірою. У кінцевому підсумку – від чого залежить спасіння людини? Єрусалимський собор розв’язав питання, але в лоні Церкви все ще залишалася течія навернених юдеїв, які, хоч і в добрій вірі, як можна здогадатися, не могли сприйняти рішення апостолів. І вони таки не здавали своїй позицій. Як правило, їх називають «юдаїзуючими», позаяк вони вважали, що для спасіння, окрім віри в Христа, необхідні ще й обрізання та інші юдейські практики. Ці вірні завзято протидіяли Павлові, чільному захисникові затвердженої на соборі науки, і намагалися будь-яким чином зруйнувати його євангелізаційну працю. Захист ухваленої в Єрусалимі правдивої віри спонукує апостола до викладу її доктринальних підстав.

* * *

Галатією в І ст. по Хр. називався один з регіонів у центрі Малої Азії, сучасної Туреччини. Галатія була провінцією Римської імперії, і до неї належали також деякі території на півдні, що були населені іншими, не галатськими народностями.

Павло перейшов через Галатію під час своєї другої та третьої місійних подорожей (Дії 16:6-8; 18:23). Під час другої подорожі (Гал. 4:13) недуга змусила його зупинитися в галатів. Утім, ця вимушена зупинка залишилася не без користи. Як тільки до Павла повернулися сили, він користає з цієї нагоди, аби звістити тут науку Ісуса, і серед цих народів теж зроджується перша християнська спільнота – не знаємо лише, в якому саме місті.

Після другого Павлового візиту до цих християн прибули деякі юдаїзуючі. Галати, що були дуже прості й податливі на різні впливи, почали йняти віру цим новим проповідникам. Павло дізнався про це становище, найімовірніше, під час своєї ефеської місії. Невідомо, хто приніс йому ці вістки, але він одразу зрозумів, що мова йшла про чималу небезпеку для тих християн, а навіть і для цілої Церкви. Не маючи змоги прибути до них особисто, він пише дуже жваве послання, в якому його апостольський запал у викладі та захисті християнської віри поєднується з глибокою любов’ю до вірних, яких він хоче будь-яким шляхом навернути на розум: суворими докорами, іронією та чисто батьківськими словами.

Попередній запис

ЕКСКУРС: Христовий «слуга» і апостольська «служба»

Наступний запис

Послання до Галатів