ГОРДЕ ЗАДОВОЛЕННЯ – ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВЛАСНОЇ ЦІННОСТИ

У ранній Церкві гордість зараховували до семи смертних гріхів. Тома Аквінський називає «superbia» коренем усіх гріхів, маючи на увазі невпорядковане прагнення вивищитися. Гордість зрідка розглядали в значенні самоповаги, а радше її значення наближали до зарозумілости та пихатости, або ж порівнювали її з егоцентричним перебільшенням та марнославством. Все ж німецька мова вбачає в значенні слова гордість (нім. «Stolz») дещо інше. Власне мова допомагає нам ближче підійти до цього значення.

Корінь цього слова німецькою мовою означав, що воно в давнину представляло щось особливе та піднесене, те, що само за себе свідчить про велику цінність. Німецьке слово «stolz» походить від «Stelze» й означає людину, що стоїть, виструнчившись, наче на ходулях і виглядає «показним, видним, відважним». Також це слово в давнину мало значення піднесеного почуття власної гідности, радости через свої обдарування та успіхи. Також людина може гордитися своїми батьками чи дітьми, улюбленою футбольною командою чи батьківщиною. А у світлі схвалення чи цінности, з якими я себе ідентифікую, чи якими справді володію, я можу зігрітися наче на сонці. Це ж позитивне відчуття. А говорячи мовою психології, можна стверджувати, що гордість – це елементарне вираження людського щастя.

Гордість амбівалентна й суперечлива. Побожні книжки описують гордість як поняття, яке святі позначають різними назвами. Гордою власне є незалежна людина, почуття власної гідности якої не залежить від визнання інших людей. Це позитивна сторона справи. Усе ж той, хто постійно визначає себе з огляду на інших людей, перебуває під важким тягарем марнославства та себелюбства. Тоді гордість стає одним із восьми пороків, про який говорив ще старий монах-психолог Еваргій Понтійський. Латиняни говорять про «vitium», маючи на увазі загрозу для людської душі. Водночас у цьому слові є корінь «vis», що означає «сила». Тут йдеться про те, щоб у пороці марнославства віднайти позитивну силу, яка спонукатиме нас ретельніше працювати та спрямувати свої сили на благо іншим. Ще одним способом виразити «порок» гордости є заздрість, яка полягає в тому, що людина порівнює себе з іншими. Отож марнославство та заздрість – це дві грані гордости. Третьою гранню є зверхність. Це почуття вищости над іншими людьми. А походження цього почуття зазвичай криється в страхові людини перед власною правдою. Стаємо сліпими до своєї реальности й обираємо ілюзорне поєднання з ідеальним образом. Зверхність – це відмова прийняти свою людськість зі всіма обмеженнями. Це і є велика загроза для людини: вона привласнює собі те, що належить лише єдиному Богові, відтак возвеличується над іншими.

Коли я вирішив описати горде задоволення, то мав на увазі найперше позитивне значення гордости. Я горджуся своїми успіхами та задоволений ними. Це почуття приносить мені вдячність за моє життя та внутрішній спокій. Однак у гордому задоволенні криється небезпечна загроза ситого задоволення, яке вже нічого не потребує і ні в чому не сумнівається. Людина, охоплена таким почуттям, вагається в тому, чи вартує йти дальше, однак сутністю буття людини є постійний рух вперед, постійний пошук, усвідомлення своєї реальности та можливостей, які ця реальність відкриває знову і знову. Сутністю людини є постійний пошук Бога. Так, до прикладу, святий Венедикт розуміє монаха як людину, яка протягом всього свого життя шукає Бога. Сите задоволення свідчить про те, що людина зупинилася у своїх пошуках, її вже ніщо не може зрушити з місця. Моральні богослови називають цю зупинку зачерствілістю до добра. Людина чогось досягає, чинячи якесь добро, а потім зупиняється і відпочиває, втрачаючи життєву силу та внутрішнє прагнення до нових звершень.

Ми можемо насолоджуватися гордим задоволенням, однак повинні бути відкритими щодня на те, що Господь нам каже, до чого нас кличе і які завдання перед нами ставить. Задоволення через вдало виконану працю, з користю проведений день чи радісне святкування наповнює душу внутрішнім спокоєм та вдячністю. Ми неначе зупиняємося і насолоджуємося тим, що з нами трапилося, сповнюючись вдячністю за те, що все так добре вдалося. Також не варто забувати про вдячність Богові за ті здібності, які Він нам подарував. До прикладу, ми гордимося тим, що під час святкування нам вдалося поширити радісний настрій між своїми гостями, усвідомлюючи свою участь у цьому успіхові. Ми не применшуємо самих себе, а усвідомлюємо, що те, що викликає в нас гордість, – це завжди подарунок. Також варто усвідомити, що ми не повинні зупинятися у своєму задоволенні. Справді варто застановитися і насолодитися тим, що викликає в нас гордість. Однак людина покликана завжди йти вперед, бо вона лише тоді почуватиметься живою, коли знову вирушить у дорогу, знову шукатиме, знову і знову прагнутиме того, до чого кличе її серце та її найбільше прагнення.

Попередній запис

ЗДИВУВАННЯ – ПОЧАТОК МУДРОСТИ

Наступний запис

СМУТОК – ШЛЯХ ДО НОВОГО ЖИТТЯ