Господь живе в зруйнованому наметі

Послухавши пораду матері Анжеліки, я постановила проводити дві-три години щоденно перед Найсвятішими Тайнами.

Засновницю нашої Конгрегації сестер св. Клару завжди зображають у статуях і на картинах з піднесеними руками, що тримають дарохранильницю зі Святими Тайнами. Розповідають, що коли вороги напали на Асиж, де вона жила, Клара піднесла дарохранильницю і сила її віри в Господа відкинула їх геть. Історично склалося так, що Євхаристія посідає центральне місце в житті Конгрегації сестер св. Клари.

Я дала обітницю, що, куди б не поїхала, усюди буду проводити три години перед Господом. Це єдине прохання, з яким я завжди звертаюся до єпископів і священиків у цілому світі, – поселити мене в монастирі або в якомусь місці, де є Святі Тайни, і організувати мій графік так, щоб я могла мати свою молитовну годину.

Тож коли я перебувала далеко від монастиря, Бог дивним чином турбувався, щоб у межах кількох кварталів було місце, де я могла б адорувати Святі Тайни. Якщо ми зробимо постанову молитися, то не зможемо перевершити Його у великодушності.

Інколи, однак, мені було важко переконати людей у тому, що я справді потребую аж цілих три години на молитву. Люди легко знаходять вагомі причини на те, щоб я відмовилася від свого молитовного часу, наприклад, приводять людей, які потребують мого служіння.

Мені доводиться постійно нагадувати собі, що я потребую Ісуса більше, ніж ті люди потребують мене. Якби я не приходила до Ісуса в молитві, я б не мала що запропонувати їм. Я молюся не тому, що свята, а тому, що хочу бути святою, і я потребую Ісуса, щоб Він мене навчав.

Дисципліна перебування перед Господом дуже важлива. Тільки тоді, коли твій дух спокійний і твої духовні вуха відкриті, можеш справді почути Господа і досвідчити мудрість і осяяння, які приходять від Святого Духа.

Напочатку важко було повірити, що Ісус говоритиме до мене і навчатиме в ті години молитви, але через молитву я засвоїла багато уроків від Господа, які змінили моє життя так само, як і життя інших, кому я служила.

Дотримання обітниці молитви

Одного разу пізно ввечері, під час чину Заступництва за священиків у Дубліні, Ірландія, отець Кевін Скаллон попросив мене послужити під час молитовного часу священиків, який я використовувала, як одну з моїх молитовних годин. Фактично була велика потреба в моєму служінні під час чину Заступництва. Я не хотіла відхиляти це прохання, яке здавалося достатньо обґрунтованим, але водночас мене бентежила відмова від години молитви.

Я пообіцяла послужити в той час. Перед тим, як лягати спати, пізно ввечері я вивісила оголошення, де просила священиків підходити до мене по одному, коли інші молитимуться перед Святими Тайнами в каплиці.

Ніхто не знав, окрім мене і отця Кевіна, що я вирішила залишити цю годину молитви заради служіння. Але саме того ранку один старий священик зустрів мене в коридорі і сказав: «Сестро Брідж, мені відомо, що ви будете молитися. Мав вам дещо сказати, але я не знаю як». Він хвилювався, підбираючи слова, а я губилася в здогадках, що ж він збирається сказати. Врешті-решт він розповів, що минулої ночі втратив сон, бо коли лягав спати, то внутрішній голос йому промовив: «Піди до сестри Брідж і скажи їй, що та година, яку вона віддала, належить Мені і Я хочу ту годину для Себе».

Тоді подивився на мене, усміхнувся і продовжив: «У цьому мало сенсу, чи не так?»

Він справді не розумів, як це важливо для мене. Подякувавши йому, усвідомила, як сильно Ісус хоче, щоб я дотримала своєї обіцянки – не тому, що Він потребує мене, а тому, що Він хоче любити і навчати мене. Ми іноді забуваємо, що Ісус – жива Особа, яка чекає нас. Тепер Він чекав мене.

Це був для мене важливий урок. Я не присвячую ті три години якомусь проекту, але живій Особі, і тією живою Особою є Ісус, Який є завжди, – не заради того, що я можу дати Йому, але заради того, що Він може дати мені.

Я розповіла отцеві Кевіну про ту розмову. Він одразу ж наказав скасувати ті плани і повернутися до старого розкладу.

Увійшовши в каплицю, де всі адорували Святі Тайни і молилися, сіла, почуваючись трохи винною в тому, що Господь змушений був нагадати мені про обіцянку.

Коли заплющила очі, Господь дав мені видіння монастиря, навколо якого була стіна і двері. Я увійшла через ті двері. Потім підійшла ще до одних дверей, на яких була табличка: «Затвор».

Я подивилася на ці двері, а Господь сказав мені: «Бачиш, Брідж, на цих дверях написано: «Затвор». Ти не можеш туди увійти. Люди, які всередині, не виходять, тому що вони пообіцяли прожити своє життя, відокремившись від світу».

«То тільки, щоб нагадати тобі, – продовжував Господь, – що це лише матеріальні стіни, і це не те, що робить життя споглядальним. Контемпляція відбувається в затворі серця».

Саме тоді Господь відкрив мені, що хоч я і не належу до контемплятивного ордену, але повинна мати контемплятивний дух. Я повинна бути жінкою, яка у визначений час може зачинити монастир свого серця і не дозволити нікому іншому входити туди, бо ці особливі години належать єдиному Господу. Перед тим, як обіцяти щось людям, я повинна запитати себе, чи я дотримала обіцянку, дану Ісусові.

Прийшло глибше усвідомлення потреби бути вірною в молитві. Молитва – це дар Божий. Щоб співпрацювати з цим даром, я повинна бути дисциплінованою у виділенні часу для молитви. Я дізналася, що, коли я охоче виділятиму час на молитву, тоді Бог дасть мені благодать і навчить, як молитися. Він перемінить мене через молитву.

Попередній запис

Духовне зцілення

Наступний запис

Що відбувається, коли молимося