ГРІХИ ПРОТИ 8-ої БОЖОЇ ЗАПОВІДІ (II)

У Св. Письмі Старого Завіту книзі Приповістей стосовно брехні читаємо такі слова: «Уста брехливі огида у Господа» (12:22). Як Господь Бог гидує брехнею найкраще бачимо зі сумної, зворушливої події про смерть Ананії і Сапфіри (з Дій Апостолів). Там йдеться про перших християн: «А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була! Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (Дії 4:32-35).

Ананія і Сапфіра, чоловік з жінкою, також продали свій маєток і принесли гроші до Апостолів, але затаїли перед ними, що частину грошей приховали. На запит св. Петра, чи вони дають увесь маєток, чоловік заявив, що так, а це було брехнею. І Божа кара не забарилась. За явну брехню Господь Бог негайно покарав наглою смертю спочатку Ананію, а потім і його жінку Сапфіру: «І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це» (Дії 5:11).

З цієї події ясно бачимо, що сам Господь став в обороні правди і показав, як Він гидує брехнею. Тому Він поставив 8-му Заповідь на сторожі правди. Тут візьмемо під увагу гріхи проти 8-ої Божої заповіді, якими є брехня, облуда й підхлібство.

Брехня, олжа, неправда, наклеп

Брехня має різні назви. Ними є олжа, неправда й наклеп. Брехнею грішить той, хто говорить щось проти свого переконання, і те, що не відповідає правді, хотячи когось ввести в оману. Така людина інакше думає, а інакше говорить. Брехня – це надужиття правди. Мотивом неправди часто буває бажання себе чи інших оборонити або відсунути якусь небезпеку чи шкоду. Таку неправду у власній обороні висловив апостол Петро. Він після ув’язнення Христа прийшов на подвір’я первосвященика довідатися, що сталося з Христом. Коли ж обі служниці і ті, що грілися при вогні, пізнали, що це Христовий учень, він тричі під присягою заявляв, що не знає Христа. За що він опісля дуже жалкував й покутував (Мт. 26:69-75).

Деколи брехня має на меті комусь заподіяти шкоду. Перед брехнею остерігає книга Сираха: «Не куй ложі на брата свого, а й другові не кой такого. Не бреши ніякою брехнею: нічого доброго з того не вийде» (7:12-13).

Чи можна в жартах говорити неправду? Якщо такий жарт має на меті лише інших забавляти, і всі присутні свідомі того, що це тільки жарт, то в тому гріха нема, бо тут нема наміру, щоб інших увести в оману, а тільки, щоб їх розвеселити. Коли ж хтось питає нас про речі, яких він не має права знати, наприклад, скільки маємо грошей у банку, то нема обов’язку йому на це відповідати. Такій особі можна дати ухильну відповідь.

Св. Василій Великий осуджує всякий рід брехні чи наклепу: «Наклеп – це дитина ненависті, делікатна, але погана недуга. Це скрита невідчута п’явка, що тратить і висушує кров любові… Якщо б кожний міг бачити свої власні хиби докладно без заслони самолюбства, то він у цьому житті про ніщо інше не журився б, маючи на увазі, що не досить мав би часу на покуту за себе, хоч би він навіть жив сто літ… Судити інших – це безсоромне привласнення Божих прав. Засуджувати інших – це руйнувати власну душу… Не засуджуй, хоч би ти бачив власними очима, бо вони часто зводять». Св. апостол Яків хвалить правду, кажучи: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло» (Як. 3:2).

Облуда, лицемірство, лукавство

Неправда – це гріх язиком, а облуда – гріх ділом. Облуда полягає в тому, що хтось гарними словами або ділами старається приховати перед іншими свої злі наміри. Облуда – сестра брехні. У книзі Приповістей читаємо: «Серцем лукаві огида для Господа, а хто в неповинності ходить Його уподоба» (11:20). Гріх облуди вчинив зрадник Юда, який продав Христа за гроші, але при тім удавав, що він Його приятель. Перед ув’язненням Ісуса в Оливнім городі він приступив до Нього й поцілував, кажучи: «Радій, Учителю!» (Мт. 26:49). Подібно й цар Ірод перед мудрецями зі Сходу показав себе облудником і лицеміром, кажучи до них: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому» (Мт. 2:8). А насправді він хотів знати, де Христос народився, щоб Його вбити.

Св. Василій Великий дає таку характеристику лицемірів: «Лицемір – це той, хто в театрі представляє когось іншого, наприклад, пана, хоча він слуга, або проста людина – короля. Так і в цьому житті, наче на сцені, багато людей веде театральне життя, маючи одне в серці, а інше показуючи назовні перед людьми. Отже, не ховай свого обличчя! Показуйся таким, яким ти є».

Підхлібство-підлабузництво

Підхлібники – це ті особи, що понад міру хвалять когось в очі, проти власного переконання, задля якоїсь користі. У книзі Приповістей сказано: «Людина лукавого серця не знайде добра, хто ж лукавить своїм язиком, упаде в зло» (17:20).

Чому слід уникати всякої неправди?

Говорити неправду – проти закону природи і цілі, задля якої Бог дав нам дар мовлення. Це надужиття цього Божого дару. Тому св. апостол Яків каже: «Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!» (3:9-10). Що сказати про християнина, який у св. Причасті приймає до своїх уст Христа Господа і тими устами говорить брехню? Тому німецький кардинал Фавльгабер відзначав: «Язик, на якому спочиває Христос у св. Причасті, не сміє бути заплямлений брехнею».

Хто говорить брехню, той робить себе подібним до злого духа, бо його Христос називає батьком неправди: «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44).

Господь Бог – відвічна правда, тому гидиться всякою брехнею. Чому Ісус Христос стільки разів виступав прилюдно проти фарисеїв? Бо вони були облудниками й лицемірами. Він називав їх побіленими гробами, бо назовні подавали себе за великих ревнителів закону, а в приватному житті були повні гріхів.

За гріхи брехні Всевишній карає нас. Про покарання Ананії і Сапфіри ми вже говорили. А тепер розглянемо ще один приклад Божої кари за брехню.

У Св. Письмі Старого Заповіту другій книзі Царів читаємо, що Нааман, начальник військ арамійського царя, захворів на проказу. Пророк Єлисей порадив йому скупатися сім разів у ріці Йордан. Нааман так зробив і позбувся прокази. З вдячності Нааман хотів дати Єлисеєві великий гостинець, та Єлисей не хотів нічого від нього прийняти. Коли Нааман від’їхав, то Ґехазі, слуга Єлисея, забажав узяти для себе той гостинець. Він наздогнав Наамана в дорозі і перед ним збрехав, що Єлисей таки хоче того гостинця. Тож Нааман дав йому два таланти срібла, і він це срібло сховав. Коли ж Ґехазі повернувся до Єлисея, то запитав його, куди він ходив, а цей відповів, що нікуди. А це була неправда. Тоді Єлисей сказав: «Чи моє серце не ходило з тобою, коли обернувся той муж зо свого воза назустріч тобі? Чи час брати срібло та брати одежі, і оливки, і виноградника, і худобу дрібну та худобу велику, і рабів, і невільниць? Тож Нааманова проказа нехай приліпиться до тебе та до насіння твого навіки! І той вийшов від нього прокажений, побілівши, як сніг!» (2 Цар. 5). Ось яку тяжку покуту й кару дістав Ґехазі за свою брехню!

Наслідком брехні є те, що брехун тратить довір’я в інших. Такому ніхто не вірить. Добре каже прислів’я: «Хто раз пробрехався, той віри не має».

Загальновідоме оповідання про пастуха, що пас вівці й, аби здурити людей, часто викрикував, що надходить вовк і треба його відганяти. І люди бігли йому на поміч. Та, врешті, коли справді прийшов вовк і взяв вівцю, то хоч пастух кликав за поміччю, та ніхто не приходив, бо ніхто йому вже більше не вірив.

КІНЕЦЬ

Попередній запис

ГРІХИ ПРОТИ 8-ої БОЖОЇ ЗАПОВІДІ (І)

Наступний запис

Вступ