Гірке каяття

Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно. 1Кор. 6:12

З чоловіком у нас стосунки не склалися, і ми вирішили перечекати труднощі сімейного життя окремо. Зрештою ніхто з нас не вірив у можливість повторного возз’єднання сім’ї. Тож ми залишилися втрьох: я, моя старенька матір і донечка. Я працювала на місцевому ринку. Гроші, які там заробляла, були невеликими – ледь вистачало, щоб оплатити комунальні послуги та купити бодай якоїсь їжі. Чоловік зовсім не допомагав нам, після розлучення поїхав за кордон і забув про свою єдину доньку. А дівчинка підростала, потребувала дорогого телефону, модного одягу, ноутбука. Ще й у кімнаті обвалилася стеля, потрібен був ремонт. Грошей не було, позичити ніхто не хотів, бо часи були не з найкращих, тому я вирішила: поїду до Італії.

За місяць я вже була в іншій країні. Знайома влаштувала мене на роботу, і відтоді почалося інше життя, яке було зовсім не солодким.

Я прибирала в будинку багатих господарів, готувала їсти, прала, прасувала, словом, виконувала всю хатню роботу. А ще доглядала їхніх дітей, які мали все, чого душа бажала. Працювати було важко, мови не знала, знайомих у мене не було. Почувалася страшенно самотньою. Ще до поїздки мала мету – заробити гроші на ремонт, на гарне плаття для доньки на випускний і одразу додому. Проте, як кажуть, людина планує, а Господь Бог керує. Хоча не Господь тоді керував моїми діями, а мої ненаситність та жадібність. Відчувши «смак» грошей, прагнула заробити ще і ще. Так не помітила, як минув рік, за ним ще два. Я настільки втягнулася в те життя, що про дім майже не згадувала. Доньці і матері висилала гроші, які, я була впевнена, замінять їм мене. Аж одного дня пролунав телефонний дзвінок. Телефонувала донька. Новини були невтішні: тяжко захворіла моя мама. Довго не думаючи, знову вирішила «відкупитися» і переказала необхідну суму на її лікування. Але донька благала мене приїхати. «Бабуся дуже хвора, хоче тебе бачити», – плакала в слухавці моя дитина. Та я вважала, що заробленими грошима допоможу їй більше, аніж своєю присутністю.

…За тиждень мати померла, а я навіть не змогла приїхати на похорон. Того вечора я вперше за весь час перебування в далекій Італії плакала гіркими сльозами. Щоб заспокоїтися, пішла прогулятися. Страшенно захотіла піти до церкви помолитися. Але де я тут знайду церкву? Я знала, де розташовані брендові крамниці, розважальні центри та великі супермаркети, а де церква, я не знала. Тому просто йшла в невідомому напрямку, доки таки не натрапила на храм. Завагалася, чи заходити, як там поводитися, як звертатися до Бога? Аж раптом мене наче струмом ударило: хіба Господу не все одно, в якому храмі до Нього молитися? Хіба є якийсь італійський Бог чи український? Я зайшла до церкви, впала на коліна і почала молитися. Молилася так, як знала, просила пробачення за свої захланність та жадібність, за те, що покинула хвору матір та доньку, дитинство якої минуло без мене. І тут я зрозуміла, що Господь зовсім не хотів, аби через гроші я жертвувала своєю сім’єю, своїм щастям. У той день Всевишній дав мені зрозуміти, що ні за які гроші світу не можна купити материнської ласки й турботи, що жодними матеріальними статками не компенсуєш присутності рідної людини. Я допрацювала останній місяць, попрощалася з господарями і поїхала туди, де залишила своє серце.

Удома Господь мені дав набагато більше, аніж я заробила в тій чужій Італії. На жаль, часу, який втратила, повернути не можу, проте ще можу змінити решту життя, яке відміряв мені Господь, – частіше проводити час із донькою, бути поруч з нею, стати їй другом і порадником. Я зустріла чоловіка, який мене кохає, народила другу донечку. Всевишній подарував мені ці речі для того, щоб тепер я зуміла їх зберегти і не знехтувати ними. Я маю за що дякувати Богові, але найбільше дякую Йому за той день, коли Він відкрив мені очі, показав правду, яку сама я не змогла б зрозуміти. Я більше не хочу гнатися за примарним щастям, а вчуся цінувати реальне, яке завжди зі мною. А головне, ніколи не переставатиму дякувати Богу, що достукався до мого серця і впустив до нього Свою благодать.

Оксана.

Попередній запис

Прозріння

Наступний запис

Молитовник для душі