Два вірні співпрацівники Павла

Три Павлові послання мають назву «пастирські»: два адресовані Тимофієві і одне – Титові. Назву «пастирських» їм було надано через те, що вони призначені для «пастирів» (тобто для тих, на кому лежить відповідальність за Церкву та за духовну опіку над вірними) і містять у собі вказівки, як сповняти таку відповідальну службу. Ми вже зустрічалися з цими двома співпрацівниками Павла.

* * *

Тимофій походив із Лістри, містечка, яке Павло євангелізував ще в ході своєї першої місійної подорожі. Його батько був поганином, а мати – юдейкою. Він прийняв проповідь Євангелія і став християнином, правдоподібно, разом зі своєю матір’ю Евнікою та бабусею Лоїдою, яких Павло згадує в адресованих йому посланнях (2 Тим. 1:5). Коли апостол знову прибув до Лістри в часі своєї другої місійної подорожі, Тимофій приєднався до нього і став постійним членом його робочої групи. Завдяки своїй матері і бабусі він пізнав Бога Ізраїля, а завдяки Павлові пізнав Ісуса Христа, Сина Божого, та Його Євангеліє. Тимофій був серйозний, спокійний і, можливо, дещо сором’язливий юнак, про якого всі надзвичайно похвально відгукувалися (Дії 16:1-3). Павло побачив у ньому прекрасного помічника для себе і запросив його до співпраці над поширенням Євангелія. Тимофій погодився й під проводом учителя здобув ґрунтовні знання Писань і Євангелія та став спроможний сповнювати апостольську місію.

У місцевості, де Тимофій народився, мешкало багато юдеїв, і їм було відомо, що він був сином поганина. Павло, бажаючи послужитися допомогою Тимофія для пліднішої проповіді серед юдеїв, що у своїй зверхності завжди намагалися триматися на віддалі від будь-кого необрізаного, спонукав його прийняти обрізання за приписами єврейського закону. Слід звернути увагу, що це сталося вже після того, як Павло взяв участь в Єрусалимському соборі, де він рішучо став на захист свободи християн від приписів закону Мойсея й, зокрема, від обрізання (пор. Дії 15). І тепер він не зрікається своїх позицій ані не повертається до юдаїзму; він боровся не за скасування закону Мойсея, а за його необов’язковість для християн. Апостол вмітиме бути юдеєм з юдеями і вмітиме не дбати про юдейські приписи, перебуваючи серед поган, – аби лишень отримати доступ до всіх і привести всіх до віри в Ісуса Христа.

Від цього часу Тимофій живе поряд із Павлом, цілком віддаючи себе на послуги євангелізаційній праці й будучи готовим навіть відлучитися від апостола, коли той посилав його до різних спільнот як свого репрезентанта. Так, уже в часі другої місійної подорожі Тимофій відвідав Солунь, звідки Павло мусив утікати, рятуючись від переслідування розгніваних на нього юдеїв (1 Тим. 3:1 нн). Під час перебування Павла в Ефесі, в ході третьої подорожі, Тимофій за дорученням Павла відвідав Коринт (1 Кор. 4:17 і 16:10), а згодом – Македонію (Дії 19:22). У часі першого римського ув’язнення він перебував при апостолові (пор. заголовок Послань до Колосян, до Филип’ян та до Филимона).

Павлові послання до цього його «любого сина» показують нам Тимофія як його представника в Ефеській Церкві (1 Тим. 1:3). З першого послання можна здогадатися, що Павло був звільнений (після першого ув’язнення) і що перебуває на Сході, а саме – в Македонії. Це, правдоподібно, були 64-65-ті роки.

Між Першим та Другим посланням слід помістити Послання до Тита. Про нього знаходимо деякі вістки в Посланні до Галатів (Гал. 2:1-5) та в Другому до Коринтян (2 Кор. 2:13; 7:6; 6:6 нн). Нам відомо, що він був поганином з народження і що познайомився з Павлом перед Єрусалимським собором, на якому його присутність стала, так би мовити, «яблуком розбрату».

Павло навмисне привів його зі собою на собор, принципово не погоджуючися там на його обрізання. В Єрусалимі стояло питання, чи для спасіння є необхідний закон Мойсея, чи ні. Як бачимо, Тит перебував у зовсім іншому становищі, ніж Тимофій. Після собору Тит і надалі залишився при Павлові як його вірний і любий співпрацівник. Неоціненна заслуга Тита була в тому, що лише завдяки йому Павлові вдалося відвоювати довір’я і послух коринтської спільноти, як ми знаємо із Другого послання до Коринтян. Згодом у Македонії та Коринті він теж зорганізував збірку пожертв (2 Кор. 8:6,16,23) для християн в Єрусалимі. З періоду першого ув’язнення апостола ми не маємо жодних вісток про нього.

Після звільнення знову знаходимо Тита поряд із Павлом. Вони разом переходять острів Крит, проповідуючи Євангеліє і формуючи теж і на цьому острові перші християнські спільноти. Вирушаючи з Криту, Павло залишає там Тита, щоб той завершив діло євангелізації та організування молодих християнських спільнот. Згодом Павло висилає цьому розумному й розсудливому своєму співробітникові послання з Нікополя в Епірі (сучасна Албанія), просячи його прибути туди йому на допомогу. Тит, правдоподібно, перебував при Павлові в перших часах його другого римського ув’язнення; з Риму апостол висилає його до Далматїї, мабуть, щоб той ще раз завершив почате діло євангелізації (2 Тим. 4:10).

Під час другого римського ув’язнення Павло пише Друге послання до Тимофія, просячи його, між іншим, прийти до Риму й принести йому деякі речі. У цьому останньому посланні помітно, що невтомний апостол вже приготовляється до найвищої жертви, подаючи свої останні розпорядження. Старовинне передання інформує, що Тимофій помер мученицькою смертю наприкінці першого століття; Тит помер в понад 90-річному віці на острові Крит, що Павло довірив його особистій опіці.

Попередній запис

Записка до Филимона

Наступний запис

Послання до «любих синів» Тимофія і Тита