“Наш отець, св. Домінік, використовував ще інший вид молитви, сповнений краси, побожності і чарівності. Він віддавався цій молитві після канонічних годин після спільної молитви та після споживання їжі. Наш добрий отець, який дивував своєю стриманістю й був сповнений духом побожності, який черпав з Божих слів, які ми співали в святині або в рефектарі, швидко відходив у затишне місце – до келії або десь інде, щоби читати або молитися зосереджено, заглиблюючись у споглядання Господа. Він спокійно сідав і, перехрестившись, читав кілька книжок, що розкриті лежачи перед ним: у такі моменти його душа зазнавала солодкого відчуття, він немов чув, як сам Господь звертається до нього” (М 8).
***
Власне зі Святого Письма та інших книжок св. Домінік черпав наснагу для проповідування Божого слова. Від своїх попередників перейняв звичай, який рекомендував своїм братам і сестрам. Невтомний проповідник Євангелії, він також був уважним її читачем, бо існує тільки одне Боже слово. Те саме слово, яке потрібно проповідувати з дахів, яке потрібно співати в святині, читати, розважати його і контемплювати під час молитви, а також упроваджувати в щоденне життя братів.
Як ми вже згадували, св. Домінік не залишив жодного твору, що стосується настанов у духовному житті, не залишив жодного підручника про способи молитви або духовні вправи. Однак, зваживши на всі елементи, які творили внутрішній світ Домініка, зазначимо, що він зробив щось важливіше, ніж написав настанови чи підручника – залишив після себе методику. Щоби йти його дорогою, потрібно його наслідувати. Домінік міг би сказати так само, як і св. апостол Павло: “Будьте наслідувачами мене, як і я Христа” (1Кор. 11:1).
Благословенний Іван з Фісоле – геніальний художник, якого знаємо як Фрея Анджеліко – написав в одній із келій монастиря Св. Марка у Флоренції прекрасну фреску, на якій зображено св. Домініка, який сидить і читає. Його молоде обличчя символізує вічну молодість слів, про які він розважає. Відчуваємо, що Домінік цілком зосереджений на тексті, більше того – захоплений ним. Його зображення пригадує нам те, що написано у восьмому способі молитви св. Домініка, яку доцільно тут процитувати: “Він немов провадив дискусію зі своїм товаришем; здавалося, що він не може вмістити в собі слів і думок, то знову спокійно слухає, дискутує, сперечається. Бачили, як він то сміється, то знову плаче, вдивляється й опускає очі, щось говорить до себе тихо і з покаянням б’є себе в груди”.
Коли наш св. о. Домінік читав Святе Письмо, а особливо Євангелію, то цілком поринав у читання. Як це підтверджують усі свідки, приділяв читанню стільки ж уваги, як і людям, які зверталися до нього. Отже, Євангелія була для Домініка не просто текстом, але особою! Знаємо, що книги, зазвичай, Домінік називав пергаментами (див. свідчення брата Стефана: VIE, с. 61), але це не стосувалося ні Святого Письма, ні Того, Хто в ньому промовляє. “Його душа [Домініка] під час читання зазнавала солодкого відчуття, він немов чув, як Сам Господь звертається до нього” (М 8).
І так ми дійшли до суті!
Отож якщо він вбачав Ісуса Христа в кожній людині, яку прагнув ознайомити з Євангелією, то вбачав і Самого Господа в собі щоразу, коли розмірковував над Його словами. Домінік мав звичку “дуже швидко переходити від читання до молитви, а від молитви до контемпляції”. У цьому, власне, й полягає суть його методики. Ця молитовна методика є найпростішою з усіх інших відомих нам способів. Так само зробив й Ісус Христос, коли разом з Клеопою і його товаришем здійснив подорож з Єрусалима в Емаус. Що Господь зробив? “І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було. […] І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?” (Лк. 24:27,32). Коли Домінік – як і всі ті, які беруть приклад з Ісуса – піднімав очі від книжки або перебував у дорозі, то розважав про фрагменти Святого Письма. “ Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?” (Лк. 24:32). Домінік не “потопав” щодня, як ми, у коловороті документів. На нього не тиснули стоси книг, які обов’язково повинен був прочитати. Насправді він мав у своєму розпорядженні невелику кількість книг. На підставі того, що пригадали його брати, які разом з ним відбували довгі подорожі з Тулузи до Парижа, Рима або Болоньї, Домінік подорожував з кількома книжками і використовував перерви під час мандрівки, щоб віддатися довгим розважанням про науки, які з них черпав.
“Особисто або в листах Домінік заохочував братів свого Ордену до постійного вивчення Старого і Нового Завітів. Це може підтвердити свідок (мова йде про брата Івана з Іспанії), бо сам чув, як Домінік про це говорив і читав ці його листи. Благословенний завжди носив при собі Євангелію святого Марка, а також Листи св. Павла, і читав їх стільки разів, що насправді майже повністю знав їх напам’ять” (VIE, С. 55).
Постараймося уявити собі, чим могли бути слова Господа для цієї вразливої людини, яка не вагалася висловити свої найглибші почуття, що можемо зауважити у всьому, що чинив, коли провадив спільне життя зі своїми братами. Домінік умів як утішити їх, так і зганити, тішитися разом з ними і зі співчуттям плакати. Чимало справ зворушувало його.
“Коли читав, то шанобливо ставився до своєї книжки: поклонявся їй, цілував її з любов’ю, особливо, коли це була Євангелія або коли читав слова, які промовив сам Ісус Христос” (VIE, С. 56).
Хіба не нагадує така поведінка закоханого, який отримав лист від своєї коханої, захоплено читає його кілька разів, зворушується під час читання і вважає, що він є підтвердженням її присутності? Домінік не належав до тих, хто піддавав сумнівам достовірність слів Ісуса Христа.
Від читання до навчання
У молоді роки св. Домінік отримав ґрунтовну теологічну освіту, про що свідчить його біограф.
“Упродовж чотирьох років вивчав богословські науки. Його наполегливість і прагнення черпати із джерела – Старого і Нового Завітів – були настільки великими, що був невтомним у прагненні знань і ночі проводив майже без сну. Добра пам’ять Домініка уможливила збереження в його серці правди, яку почуло його вухо. Те, що він з легкістю навчився завдяки своїм природним здібностям, збагачував своєю вірою, дозволяючи зростати справі Відкуплення” (LIB, №7).
У зрілому віці Домінік, зайнятий проповідництвом Христових правд, а також занурений у нічні чування і проблеми, пов’язані з покликанням до життя Ордену, вже не мав часу, аби займатися богословською працею. Однак і надалі піклувався про християнську науку, особливо, якщо це стосувалося його самого або ченців його Ордену. Одна цікава бувальщина розповідає про піклування Домініка про те, аби перемінити медитацію в глибоке духовне розважання, щоби повчання могло опиратися на солідну базу. Наставник Ставенсбій, а в той час настоятель школи в Тулузі, який згодом став єпископом, зустрів Домініка приблизно через десять років після описаної події.
“Одного учителя теології який очолював катедру в Тулузі й був відомий своїм шляхетним походженням, знаннями і повагою в суспільстві, однієї ночі, коли він готував текст своїх лекцій, перед світанком охопив сон. Він поклав свою голову на руки і заснув. І під час сну отримав таку візію: перед ним появилося сім зірок. Коли він ще перебував під великим враженням, зірки почали збільшуватися, а їхнє світло поширювалося доти, поки не освітило цілий край і цілий світ. Тоді він проснувся і побачив, що наступив уже день, покликав слуг, щоби забрали книги, і пішов до лекційної зали. І саме тоді до нього підійшов св. Домінік разом із шістьма братами, одягненими так, як він. З’ясувалося, що вони є братами, які займаються проповідництвом вірним і розвінчують науку єретиків в околицях Тулузи. Сказав, що вони прибули, аби вступити до його школи і цілим серцем прагнуть послухати його лекції. Той учитель надовго залишився близьким і відданим приятелем сімох братів, навчав їх так, як й інших студентів. Пам’ятаючи про нічну візію, яку мав недавно, з великою шаною ставився до Домініка і його товаришів, бо ототожнював їх із сімома яскравими зірками, які бачив у сні. Сам учитель розповів про це братові Арнольдові та його товаришеві, коли ті перебували в Англії у дворі англійського короля” (EVA, С. 84).
Богословська праця насамперед є діяльністю, породженою вірою, і підпорядкована проповідуванню Євангелії; вона стане головною метою життя кожного, хто хоче вступити до школи св. Домініка. Така людина навчиться безпосередньо переходити від читання до медитації, від медитації – до контемпляції, від контемпляції – до теології, а від теології – до проповідування Божого слова. Завдяки цьому вона глибоко зрозуміє суть чернечого покликання св. Томи з Аквіна.
Маючи на увазі це постійне інтелектуальне зусилля, св. Домінік запровадив ще два нові, але важливі принципи, що сприяють навчанню: звільнення від публічного відмовляння офіційних молитов, яке дозволяло братам більше працювати, а також спільне проживання, яке уможливлювало їм ліпшу й чіткіше зорганізовану працю. Ті, які хотіли, могли навчатися, писати, молитися, спати, а навіть працювати вночі, якщо цього вимагала їхня освіта (див. LIB, №44).
Домінік не хотів створювати Орден інтелектуалів, але надавав інтелектуальній праці особливого значення. Брати намагалися залишитися вірними цим настановам.
Отож молитва зі св. Домініком також буде молитвою зі св. Томою з Аквіна, цінні реліквії якого зберігаються в церкві Якова в Тулузі.