ДОБРЕ ІМ’Я, ЧЕСТЬ І СЛАВА

На світі багато різних цінностей, якими люди дорожать. Вони можуть бути суто матеріальними, як-от: маєток, гроші, золото, будинок, підприємство; і цінності духовні: знання, мудрість, слава, добре ім’я, чеснота і т.п. На сторожі перших стоїть 7-ма і 10-та Божі заповіді, а на сторожі других – 8-ма Божа заповідь. Вона боронить правду, нашу честь, славу й добре ім’я, а забороняє все те, що їх руйнує. 8-ма Божа заповідь наказує дбати і берегти добре ім’я, честь і славу нашу та наших ближніх.

Добре ім’я, честь і слава – цінне добро

Добре ім’я, честь і слава – найцінніші скарби на землі. У Св. Письмі Старого Заповіту сказано: «Ліпше добре ім’я за багатство велике» (Пр. 22:1). Св. апостол Павло так цінив своє добре ім’я та славу: «Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто знівечив хвалу мою!» (1Кор. 9:15).

Добре ім’я і честь не можна купити навіть за великі скарби. Їх здобувається тільки чесним життям та практикуванням чеснот. Добре ім’я необхідне кожному в суспільному житті. Всі люди і всюди хочуть мати справу з чесними особами. Тому, приймаючи на роботу чи службу в приватні або громадські установи, вимагають характеристики від чесних людей. З нечесними, людьми недоброго імені чи слави ніхто не братається, усі їх бояться й від них тікають. Св. Франциск Сальський порівнює добре ім’я до листя на дереві, що творить не лиш окрасу дерева, але служить і для охорони його плодів. Подібно й добре ім’я є не лише окрасою кожної людини, але також служить для охорони її чеснот.

Усвідомлення доброго імені й честі дає кожному почуття спокою, вдоволення та щастя. Добре ім’я і слава – це наче квиток вступу до серця людей, до доброго товариства та різних посад чи гідностей. Зате нема нічого гіршого для людини, як не мати доброго імені чи слави або їх втратити. Кожного болить, коли інші не мають його за чесного, йому не довіряють або його уникають. Така людина, власне, стоїть поза рамками суспільного життя. Тому повчальною є думка св. апостола Павла: «Бо це нам хвала, свідчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій» (2Кор. 1:12).

Добре ім’я, честь і слава для нас важливі ще й тому, що заохочують любити й практикувати різні чесноти. Усвідомлення того, що інші мають нас за чесних, природно заставляє нас відповідно поводитися, щоб тієї честі не порушити через якийсь невідповідний учинок, як наприклад: пияцтво, бійку чи сварку.

Наше право на добре ім’я та славу

Сам Господь Бог вклав у людське серце почуття честі. З ним ми народжуємося. Тому почуття честі й доброго імені зустрічаємо у всіх людей, усіх станів і в будь-якому віці. Це помічаємо і в малих дітей. Кожна людина, навіть нечесна, хоче показати себе кращою. Свої природні хиби чи промахи кожен намагається приховати.

Боязнь сорому перед людьми є якраз впливом цього природного почуття честі. Кожен боїться неслави, і рум’янець стиду вкриває його лице, коли чує, що люди щось недобре про нього говорять. Деколи той сором такий великий і болючий, що людина не може його пережити й накладає на себе руки. Час від часу часописи подають у своїх новинках інформацію про людей, що покінчили життя самогубством, коли стали відомими їхні нечесні діла.

Добре ім’я, честь і славу нелегко здобути, бо це справа не кількох днів чи тижнів, але довгих літ, навіть цілого життя, проте дуже легко можна їх назавжди втратити.

В одній казці говориться про випадкову зустріч Води, Вітру і Доброго Імені, які стали приятелями. Поки розійшлися, поставили собі питання: «Що треба зробити, щоб знову зустрітися?» На це Вода каже: «Мене можете будь-де без клопоту знайти. Вистачить прийти над море, ріку чи потічок або навіть до найближчої криниці і мене закликати, і я вже присутня!» І Вітер відповідає: «Мене теж дуже легко зустріти. Легенький вітрець всюди повіває. Вистачить тільки відчинити двері або вікна і кликнути за мною, і я вже тут!» Тільки Добре Ім’я сумовито збоку стояло та мовчало. Коли ж Вода і Вітер наполягали на тому, щоб воно їм сказало, де його найлегше знайти, то воно, зітхнувши, врешті відповіло: «Мені прикро це вам казати, але я не вертаюся ніколи. Хто мене раз утратив, той уже мене більше не знайде».

Обов’язок дбати про добре ім’я

Коли ж добре ім’я, честь і слава такі великі скарби, то варто про них дбати. У книзі Сираха, читаємо: «Про ім’я своє дбай, воно тобі лишиться над тисячі великих скарбів золотих. Мало днів триває життя щасливе, та добре ім’я перебуває навіки» (41:12-13). А св. апостол Павло каже: «Слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре» (Рим. 2:10). Маємо дбати про добре ім’я не саморекламою та самохвальством, але добрими ділами, праведним життям і мирним співжиттям з нашими ближніми. Завжди й усюди мусимо бути на сторожі, щоб не зробити чогось такого, що могло б зашкодити нашому доброму імені, честі і славі.

Маємо не тільки право дбати про своє добре ім’я, але і його боронити, якщо хтось неслушно заподіяв нам якусь неславу. Тут сам Христос дає нам найкращий приклад, як стати у своїй обороні. Коли Він на суді високої юдейської ради на запитання первосвященика дав правильну відповідь, і один зі слуг, якому ця відповідь не сподобалася, ударив Його в лице, Ісус сказав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б’єш?» (Ів. 18:23). Коли апостола Павла і Силу у Філіппах юдеї несправедливо обвинуватили перед владою міста, то воєводи, не прослідивши справи, звеліли їх сікти різками та замкнули у в’язниці, а другого дня, побачивши свою помилку, хотіли їх випустити. Тоді Павло заявив: «Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас! Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони. І прийшли, та їх перепросили» (Дії 16:37-39).

З іншого боку, ми не сміємо бути в цій справі занадто честолюбними, перечуленими та за всяку ціну гонити за добрим іменем і славою. Ніколи не забуваймо, що ми не є ліпшими, ані гіршими від інших, але такими, якими ми є в Божих очах. Повна й найвища слава належить тільки єдиному Богові. Тому апостол Павло каже: «Єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки» (Рим. 16:27). А про себе він говорить: «Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була» (1Кор. 15:10). В листі до Галатів нагадує: «Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному!» (Гал. 5:26).

Св. Іван Золотоустий, перестерігаючи нас перед пустою славою, говорить: «Страшна любов слави, страшна й повна багатьох зол. Це терня, що з трудом виривається. Це звір неприборканий, багатоголовий, який бунтується проти тих, що його годують. Як хробак точить дерево, в якому народився, іржа з’їдає залізо, на якому появляється, а міль – тканину, так і пуста слава губить душу, що її в собі виплекала. Тому мусимо докласти великого старання, щоб цю пристрасть із себе викорінити».

Маємо не тільки дбати про своє добре ім’я і славу, але також про добре ім’я та славу наших ближніх. Як нам, так і їм їхнє добре ім’я та слава дорогі, тому мусимо завжди бути обережними, ніколи не нашкодити їм в їхній добрій славі.

Попередній запис

ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ МИЛОСЕРДЯ

Наступний запис

ГРІХИ ПРОТИ 8-ої БОЖОЇ ЗАПОВІДІ (І)