ДОБРОВІЛЬНІ СПОКУСИ

Мусимо сказати, що бувають добровільні спокуси, себто такі, що приходять до нас із власної вини. А бувають спокуси, які приходять до нас зовсім несподівано, без жодної вини і проти нашої волі. Про останні говоритимемо в наступному розділі, а тут поговоримо тільки про добровільні спокуси, що їх самі й добровільно спричинюємо собі.

Як бачимо далі, у багатьох спокусах ми не маємо жодного гріха. Але в добровільних спокусах, звичайно, майже завжди маємо гріх, і то вже від самого початку спокуси. Це буває у випадках, коли ми самі, свідомо і добровільно, виставляємо себе на небезпеку спокус, або самі їх викликаємо. Тоді вже не диявол спокушає нас але, правду кажучи, ми самі спокушаємо злого духа, щоб він допоміг дійти до гріха.

Як це зрозуміти?

Ми сказали, що добровільна спокуса буває тоді, коли ми самі, свідомо і добровільно, наражаємо себе на небезпеку спокуси. Це буває часто в молодих людей. Релігійно слабкі люди наражають себе на небезпеку спокус і гріха, звичайно, дуже легко й відчайдушно. Вони роблять це часто без жодних сумнівів совісті. Релігійно ж виховані люди інколи наражають себе на небезпеку з деяким занепокоєнням у душі. Вони передбачають, що там і там може дійти до чогось злого, але пробують утихомирити свою совість, кажучи собі: «Я не хочу гріха». Сказавши собі так, прямують, або дають потягнути себе в небезпеку і вмовляють себе, що вони нічого злого не роблять, бо ж вони нічого злого не хотіли. І як одні, так і другі, потрапляють у такі самі гріхи, бо йдуть туди, або роблять те, що є нагодою до гріха.

Кажемо «є нагодою до гріха». Під тим словом «нагода» розуміємо особи, місця, забави, заняття або речі, які легко можуть привести до гріха, або може вже й довели до гріха давніше. Ті особи, місця, забави, заняття або речі не мусять бути злі і грішні самі по собі. Досить того, що ми передбачаємо, або знаємо вже з минулого досвіду, що близькість до них, або стичність із ними може викликати в нас спокусу.

Треба пам’ятати, що ми розрізняємо двоякі нагоди до спокус, а тим самим і до гріхів: дальші і ближчі.

У «дальших нагодах» небезпека гріха є меншою, а в «ближчих» – більшою, майже певною. Тут, звичайно, вже буває згода на спокусу, отже, і піддача гріхові. Провести межу і точно окреслити, де є дальша нагода до гріха, а де ближча, теоретично неможливо. Зате власний досвід кожного з нас легко допоможе визначити цю межу. Якщо хтось має побоювання, або знає з досвіду, що в такій обставині він може згрішити, або може мати спокуси до гріха, і все ж таки потрапляє в такі обставини (стикається з такими особами, йде на такі місця, забави, читає такі книжки, оглядає такі образи, фільми і т.п.), то він наражає себе на «близьку нагоду» до спокус і гріха. Коли ж хтось почуває себе сильним і відчуває в душі з великою певністю, що він зможе опертися евентуальній спокусі, тоді така нагода для нього є тільки «дальшою нагодою».

Таким чином, небезпека в моральних справах є умовною. Якась небезпека може бути для одного дальшою, отже, меншою, а для другого та сама небезпека може бути близькою до гріха. Це тому, що не кожний є в однаковій мірі схильний до того самого зла, не всі є однакової вдачі і не всі мають однакові чесноти. Дві особи можуть разом танцювати, разом переглядати якийсь фільм або картину, але одна з них не відчуває жодної спокуси, ні подразнення, а друга в тому самому часі може мати одночасно багато спокус і допускатися тяжких гріхів у думках, бажаннях чи почуваннях. Для цієї другої особи танець був близькою нагодою і великою небезпекою гріха.

Але пізнати різницю між дальшою і ближчою нагодою до гріха – це ще не все.

* *

Ми вже сказали, що є добровільні спокуси, себто такі, на які ми самі й добровільно наражаємо себе, але є й недобровільні спокуси, які приходять до нас без нашої вини. Тих останніх, себто недобровільних спокус, ми не можемо цілковито обминути, або можемо остерегтись їх тільки з великими труднощами. Зате ми з певністю можемо остерегтись добровільних спокус, якщо оминаємо нагоди, які можуть і, як гіркий досвід навчає, таки справді викликають спокуси. Спокуса майже завжди або найчастіше постає з якоїсь нагоди до гріха. Отож, і наша вина в спокусі залежатиме від того, чи ми добровільно, чи недобровільно опинилися в нагоді до гріха.

Ті, що проти власної волі опинилися в небезпечних обставинах і небезпеках до гріха, отже, і в небезпеках до спокус, завжди можуть розраховувати на Божу допомогу, яка буде відповіддю на їхні гарячі молитви, і дасть їм сили не допуститись гріха. Проти власної волі опинилися в небезпеках до гріха, наприклад ті, що при роздяганні, одяганні, купанні чи погладжуванні тілесних потреб відчувають сексуальні подразнення; ті, що не знаючи обставин, прийняли заняття, де багато грішних розмов, картин чи поведінки, які викликають спокуси, і неможливо їм відразу покинути це заняття; ті, що бездумно зайшли до якогось закладу, де все «пахне» гріхом, і вони не знають, як вибратися звідтам; ті, що з обов’язку мусять читати антирелігійні або неморальні книжки, цензурувати фільми, студіювати сексуальне життя і т. п. Такі люди і в таких обставинах не мають гріха за те, що наразилися на небезпеку спокус, якщо тільки справді не бажали й не шукали собі їх, і, при розбудженні спокус, вони намагаються здушити їх у собі та чимскоріше втекти від такої небезпеки.

Але ті, що без потреби, добровільно виставляють себе на небезпеку спокус, або не обминають їх тоді, коли могли б обминути, – ті душі мають важкий гріх кожного разу, коли поставили себе близько до тяжкого гріха. Мають вони гріх і тоді, коли випадково близька нагода цим разом не викликала в них спокуси. Їхній гріх є в тім, що вони добровільно наразили себе на небезпеку спокуси і гріха, за яку Божий Син пролляв Свою кров. Вони легкодушно виставили себе на потіху дияволові і на нічну загибель, хоч випадково диявол був більш хитрий і, може з вирахування, не затакувати їх зараз, щоб опісля з більшою силою вдарити наступного разу, коли їм здаватиметься, що вони не є слабкі, бо ж недавно в таких самих обставинах вони не згрішили.

Через таке виставлення себе на небезпеку спокус допускаються тяжких гріхів особи, які йдуть на місця, де, як здогадуються або знають із досвіду, легко потрапити в гріх, або читають книжку чи переглядають сцени, які можуть піддати грішні думки, уявлення, подразнити почуттєво. Так грішать особи, які часто ходять на легкі танці й різні товариські забави, після яких залюблені молоді пари розходяться по темних гаях і лісах; так грішать молоді хлопці і дівчата, коли самотньо і пізніми вечорами виїжджають автомобілем кудись у темінь, де людське око не може їх підглянути; так грішать і ті, що задовго приятелюють без поважної думки про подружжя, а приятелюють приховано від своїх батьків і є необережні при зустрічах.

Такі і їм подібні люди, хоча насправді нічого позитивного грішного не вчинили ні ділом, ні навіть думкою чи бажанням, мають тяжкий гріх уже за те, що виставили себе на небезпеку, в якій легко могли потрапити в гріх. Вони добровільно роблять те, про що знають, що воно є заборонене Божими законами. Намір не допуститися гріха, коли ми чинимо щось грішного, не оправдовує нас від гріха. З того ми бачимо, як обманюють себе ті, що легкодушно вступають до небезпеки і вмовляють себе, що вони нічого злого не роблять, бо ж вони не хочуть гріха.

Думаємо, що все це зрозуміло написане і кожному доступне. Залишаються ще тільки дві речі, про які тут мусимо пригадати.

Перша – це обов’язок утікати від таких близьких нагод до спокус і гріхів, втікати від них і оминати за всяку ціну, хоча б як важко це інколи не було; втікати від них і обминати їх, хоча б це мало вимагати жертви, а то й терпіння. «Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене. І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене», – суворо каже Ісус Христос (Мт. 5:29-30; 18:8-9). Отож, ми є так суворо зобов’язані обминати нагоди до гріха, як суворо зобов’язані обминати й сам гріх. Від того може залежати наше вічне спасіння або прокляття.

Друга річ, про яку тут мусимо пригадати, – це обов’язок визнавати у св. Сповіді не тільки сам гріх, але також і нагоду до гріха, якщо вона вже кілька разів була причиною наших спокус і запепаду. Хто щиро виявить у Сповіді, що такі й такі танці, знайомства, фільми, книжки і т.п., завжди або майже завжди бувають для нього нагодою до гріха, той не отримає розрішення, поки не пообіцяє рішуче обминати таких нагод у майбутньому.

Хто ж не виявить того щиро, бо боїться що буде змушений обов’язково обминати таких нагод, той обманює Святого Духа, і його сповідь стає новим і ще тяжчим гріхом, гріхом святотатства. Бо ж сповідь – це не тільки визнання гріхів і жаль, але це одночасно і повне відречення від гріхів та від усього, що до них веде. Це ненависть до гріха. Коли ж когось ненавидимо, тоді ненавидимо і все, що з ним пов’язане.

Оце було б у головних рисах усе, що потрібно знати про перший різновид спокус, про так звані добровільні спокуси.

Попередній запис

ПРИЧИНИ СПОКУС

Наступний запис

НЕДОБРОВІЛЬНІ СПОКУСИ