ДОВІРА – БЕЗПЕЧНА ОСНОВА ДУШІ

Усі люди потребують довіри. Під час фінансової кризи всі говорять про те, що не можуть довіряти жодному банкові. Якщо в якійсь групі людей, на парафії, спільноті, фірмі чи родині було зруйновано довіру, то вже важко працювати разом. Недовіра паралізує. Вона призводить до того, що ми вирішуємо захищатися від інших. Нарікаємо на те, що хтось зруйнував нашу довіру, маючи на увазі винуватців ситуації. Усе ж ми в силах дарувати людям втрачену довіру. До того ж, якщо хтось бачить, що ми довіряємо, то це спонукає і їх до довіри. У чому ж секрет довіри? Як її отримати і як закласти основи довіри? Я можу довіряти іншим лише в тому випадку, якщо маю здорову довіру до себе та до Бога. Довіра до себе, до Бога та до інших людей – це одне ціле. Вони підтримують одна одну. Я навчуся довіряти самому собі лише тоді, коли довірятиму, що Бог приймає мене таким, яким я є. Відтак я зможу також приймати себе. Також я зможу досягнути довіри до себе, коли повірю в те, що моє істинне буття унікальне, що Господь сотворив мене таким. Якщо налагоджу зв’язок із Божим образом у мені, то звільнюся від нав’язливого бажання подобатися всім. Довіра до себе зовсім не означає, що я самодостатній. Насправді довіра до себе – це внутрішня свобода. Я не хвилююся про те, що інші про мене подумають, тому без страху вступаю в якусь групу, починаю спілкування. І так само можу довіряти другові чи подрузі. Навіть якщо мою довіру розіб’ють, я не буду замикатися в собі, бо фундамент, на якому я стою – сам Бог – буде й надалі вірно тримати мою споруду в безпеці.

Багатьом людям важко дається довіра, бо їхню довіру часто зраджували. Хтось довірився другові, а той розповів його таємницю іншим людям. Хтось покладається на свою подругу, мріє про спільний життєвий шлях. Йому здається, що вони чудово розуміються, і тут дівчина його покидає, бо їй не здається, що вона може прожити з ним життя. Тут просто любови не вистачить. Той, кого хоч раз так зрадили, може більше не наважитися на нову дружбу. Пережитий біль був такий сильний, що мало хто не боятиметься його наступного разу. І тут людина замикається в собі, бо глибоко в душі завжди прагне справжньої дружби. Вона хотіла би довіряти, але більше не може.

Що ж означає довіряти? Німецьке слово «довіра» (нім. «Vertrauen») має спільний корінь зі словом «treu» («вірний») і означає «бути твердим, певним, безпечним». Воно може також означати «дарувати довіру», «бути здатним на щось», «зважитися на щось». Довіряти – означає бути витривалим, мати внутрішній спокій, плекати тривалі стосунки з іншою людиною. Я вірний тому, кому довіряю, підтримую його та залишаюся з ним. Сама лише мова не навчить нас, як слід довіряти, проте вона вказує на якість довіри, на те, що вона тісно пов’язана з міцністю та вірністю. Я твердий у своїй вірності, я відповідаю за себе. Тому я здатний підтримати іншого, подарувати йому свою довіру та ділитися нею. Якщо я твердий у своїх переконаннях і підтримую свого друга, то і він може навчитися від мене витривалости та вірности.

Наше вміння чи невміння довіряти починається ще в дитинстві. Мати повинна передати своїй дитині первинну довіру. Це вона має подарувати дитині відчуття, що вона бажана й очікувана на землі. Дитина відчуває, що мати її підтримує та захищає, і має від неї безумовне прийняття. Це дарує дитині довіру до життя, вона відчуває цю підтримку і знає, що не сама. Досвід турботливої мами дитина згодом проектує на Бога. Коли матері не буде поруч, дитина все одно почуватиметься захищеною вищою дійсністю – Богом.

Батько також має передати дитині довіру, однак батьківська довіра має вже іншу якість. Ця довіра – як відвага вирушити в широкий світ, ризикнути, взяти щось у свої руки, залишити своїх батьків та почати жити власним життям. Батько зміцнює дитячу спину, щоб вона могла за допомогою здорового сильного хребта віднайти сили, необхідні для життя і завоювання свого становища в цьому світі.

Дитина потребує обох видів довіри для того, щоб навчитися жити. Ба, навіть дорослі часто повертаються до цих двох видів. Нам часто не вистачає відчуття підтримки – просто падати й надіятися, що хтось тебе зловить – це материнська довіра. Це як впасти на траву та дозволити, щоб хтось тебе підняв. Це досвід Бога, Який обіймає мене, люблячи, як мати дитину у своїй утробі. Людина потребує ще й досвіду батьківської довіри, щоб знову і знову не боятися ризикувати у своєму житті, брати відповідальність за себе і за інших.

Рівно ж стільки, скільки довіри передали мені мої батько і мати, я сам, як доросла людина, відповідальний за свою довіру. Я повинен працювати над тим, щоб довіряти собі та іншим. Досвід дитинства завжди вступатиме в гру, тільки я намагатимусь довіряти. Все ж мене зовсім не визначає досвід минулого. Я можу навчитися більшої довіри до себе, визволившись від великих уявлень про те, що я завжди повинен виглядати самодостатнім. Дозволю собі бути таким, яким я є, з усіма своїми сильними й слабкими сторонами. А довіри до інших я навчуся тоді, коли перший даватиму їм завдаток довіри. Однак цей завдаток не має бути безмежним. Я повинен відчувати, як людина реагує на мою довіру – приймає її чи зловживає нею. Довіра має здатність рости. Та довіра, яку я дарую іншим, підгодовує мою довіру до них і їхню до мене. Довіра потребує віри в добре начало кожної людини. Якщо я вірю в чиєсь добре осердя, то дозволяю іншим мені довіряти.

Тоді чи можливо навчитися довіри до Бога? Звісно, і цей вид довіри тісно пов’язаний із нашим дитячим досвідом. Однак і тут цей досвід не повинен визначати моєї довіри. Я не можу вирішити: все, від сьогодні довіряю Богові! Однак можу спробувати так жити. Можу, до прикладу, повторювати певні слова зі Святого Письма, і спостерігати, як вони мене змінюють, якщо справді в них вірю. Я вже тут і тепер дію так, наче ці слова істинні. Таким чином зростає моя довіра. Можу повторювати слова із Псалма 23: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені». Самі лише слова не породять довіри, однак якщо з цими словами в серці я подивлюся на ситуацію, яка викликає в мене страх, і промовлятиму їх в обличчя самого страху, ось тоді зростатиме моя довіра. Довіра живе в основі моєї душі, просто вона часто припорошена моїми страхами. Слова з цього псалма допомагають доторкнутися до тієї довіри, яка завжди в мені. Окрім того, слова можуть утвердити цю довіру, огорнути мою свідомість. Довіряючи, я дозволятиму своїй довірі зростати більше і більше – довірі до себе самого, до ближнього та до Бога.

Попередній запис

НЕСПОДІВАНА РАДІСТЬ – НЕОЧІКУВАНИЙ ПОДАРУНОК

Наступний запис

ЗБЕНТЕЖЕННЯ – НЕЧІТКІСТЬ СИТУАЦІЇ