Досвід віри

При уважному читанні Нового Заповіту я відкрив тільки один рід переживань, доступних віруючій людині. Досвід віри – ось єдине, на що може розраховувати віруюча людина, це єдине, до чого варто прагнути. Віра настільки ж реальний досвід, як і багато іншого, але дехто надає перевагу чомусь більш емоційному та яскравому. І подібні переживання такими людьми звеличуються. Біблія ж протвережує нас словами про те, що людина «виправдовується вірою», а не почуттями. Людина набуває спасіння не релігійним екстазом, а вірою в те, що Ісус на голгофському Хресті зробив усе необхідне для спасіння, і більше нічого для спасіння зробити не можна.

Але хтось запитає: «А як же почуття? Що ж, віра заперечує будь-які почуття?» Звичайно, віра не заперечує почуття, просто почуття не спасають людину. Спасіння може викликати в серці певні почуття, але самі по собі вони не рятують.

Почуття

Почуття займає останнє за важливістю місце в нашому ланцюжку – після факту і віри. Я знаю про занепокоєння й хвилювання, викликане тим, що деякі люди, які щиро шукають спасіння, перебувають у твердому переконанні: спасіння завжди повинне супроводжуватися сильними емоційними переживаннями.

Той, хто шукає спасіння, описаного в Священному Писанні, напевно, захоче дізнатися, які духовні переживання обіцяні нам. Я звертаюся зараз до тих, хто молився молитвою покаяння перед вівтарем або після розмови з пастором, до тих, хто виголосив молитву, ставши на коліна поруч із телевізором або радіоприймачем, після того як проповідник у програмі закликав свою аудиторію до покаяння. Ви чули Добру звістку, ви визнали, що були грішником, який потребує Спасителя, і що без Нього ваше життя закінчиться духовною катастрофою. Ви випробували різні способи самовдосконалення, але всі вони завершилися невдачею. І тоді, знесилившись і втративши надію, ви звернулися за порятунком до Христа. Ви вірили, що тільки Він може врятувати вас. Ви перечитували Його слова, звернені до грішників: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Ви читали й Його обіцянку, що «того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ів. 6:37), і «Коли прагне хто з вас – нехай прийде до Мене та й п’є!» (Ів. 7:37).

Почуття слідують за вірою

Коли я розумію нарешті, якою любов’ю Христос полюбив мене, грішника, я відповідаю на Його любов любов’ю.

Любов Христа стоїть над людською любов’ю, хоча між ними є схожість. Його любов звільняє нас від тягаря нашого его. У шлюбі люди вольовим рішенням присвячують себе один одному. Але є в шлюбі місце й почуттям. Почуття, як вітер, – приходять і йдуть. А вольове рішення залишається. Ми, які присвятили своє життя Христові, теж можемо відчувати суперечливі почуття – радість, любов, удячність, – вони можуть переповнювати нас, але можуть змінюватися іншими емоціями. Однак вольове рішення слідувати за Христом – незмінне. Почуття важливі, але вони не мають вирішального значення. У Біблії сказано: «…досконала любов проганяє страх геть…» (1Ів. 4:18). Люблячі Христа впевнені в Ньому, і ця впевненість руйнує страх. Психологи стверджують: є страх, що руйнує, і страх, що творить. Страх, що творить, захищає нас, змушує піклуватися про себе, про своє тіло й про своїх ближніх. І в цьому сенсі Ісус наказав нам боятися диявола, тому що він зазіхає на фізичне й духовне здоров’я людей.

Коли я усвідомлюю, що Христос Своєю смертю раз і назавжди переміг смерть і гріх, тоді страху смерті приходить кінець. Біблія нагадує нам: «А що діти стали спільниками тіла та крові, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерті тримався в неволі» (Євр. 2:14,15). Звичайно, це теж почуття. Страх теж почуття, але долається він іншими почуттями – сміливістю й упевненістю, що виникають із довіри Христу. Протягом усієї Біблії ми читаємо про страх перед Господом. Саме цей страх допомагає побачити в правильному світлі інші страхи.

Роль провини

Докори сумління – це переживання особливого роду. Психологи визначають їх як почуття провини й намагаються пояснити з раціональної точки зору. Але якщо порушення Божих заповідей викликало в серці людини почуття провини, ніяке раціональне пояснення не заспокоїть голос совісті. Багато злочинців здавалися владі лише тому, що докори сумління були сильнішими за страх опинитися за ґратами.

У статті, присвяченій почуттю провини, надрукованій у газеті «Нью-Йорк таймс» від 29 листопада 1983 року, Хелен Блок Льюїс, психоаналітик і доктор психології з Єльського університету, описує провину як почуття, що зв’язує людей між собою.

«Вина згуртовує нас і допомагає залишатися людьми, – пише доктор Льюїс. – Якщо ви відчуваєте, що зробили комусь боляче, вина змушує вас відновити втрачений у результаті спричиненої образи зв’язок».

Самуель Рутерфорд сказав: «Моліться про сильне та явне відчуття гріха: чим більше в людини розвинене відчуття гріха, тим менше вона грішить». Відчуття гріха й почуття провини – це одне й те ж саме. Воно не тільки підказує вам наближення небезпеки, а й, подібно до відчуття болю, допомагає її уникнути. Якщо б не було відчуття болю, людина, торкаючись гарячої плити, нічого б не відчувала. Роль болю в охороні нашого здоров’я добре досліджує книга «Дивно Ти виткав мене в утробі матері», написана Полом Брендом і Філіпом Янсі. Автори пояснюють, що рани в прокажених з’являються частіше за все не в результаті самої хвороби, а внаслідок того, що омертвілі тканини не відчувають болю (шкіра, наприклад, не відчуває болю від опіку).

Біблія вчить нас, що Ісус Христос очищає нашу совість. У Біблії сказано: «Бо коли кров козлів, та телят, та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Євр. 9:13,14).

Зцілення хворої совісті, звільнення її від постійних докорів – теж переживання. Але очищення совісті не рятує вас, спасає тільки віра в Христа. Чиста совість виявляється наслідком встановлення правильних стосунків із Богом.

Радість – це почуття. Душевний спокій – теж почуття. Любов до інших – почуття. Співчуття до загиблих – теж почуття.

Хто-небудь може сказати: «Я вірю, що викладене в Євангелії – історичний факт, але я все ще не знайшов спасіння»? Може бути й так, бо віру, яка спасає, відрізняє одна особлива властивість: віра, що дарує спасіння, викликає послух, це віра, що приносить нове життя. Деяким людям вдається, й доволі успішно, якийсь час імітувати подібний спосіб життя. Але ті, хто дійсно довірився Христові й вірить, що Він дарував їм спасіння, мають глибоке бажання виказати віру у вчинках. Це й є та сила, яка дозволяє людині жити праведно й щиро підкорятися волі Божій.

Залиште розумову віру, віру тільки в історичні факти Євангелія. Покоріться Христові, щиро прагнучи знайти Його спасіння, і, за Його словом, ви станете чадом Божим: «А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його…» (Ів. 1:12).

Попередній запис

ВПЕВНЕНІСТЬ У СПАСІННІ

Наступний запис

ВОРОГИ ХРИСТИЯНИНА