Невгасимий вогонь
Мене провадили далі. Коридором ми зійшли вниз до низько розташованої печери. Над її входом був надпис: “Їхня черва не помре й не погасне огонь їхній” (Іс. 66:24). “Господь Вседержитель скарає їх… нашле вогонь і черву на їхнє тіло” (Юд. 16:17).
Лише тут я усвідомив, які потворні докори сумління мучили вихованців наших шкіл. Вони зносили нелюдські муки, пригадуючи кожен невідпущений гріх і справедливе покарання за нього. Адже вони могли використовувати численні й незвичайні засоби для виправлення свого життя, тривати в чесноті й збирати заслуги для Неба. Однак з жахом пригадували собі, як легковажно відкинули щедрі ласки, якими наділяла їх Пресвята Діва Марія… Переживали справжню гієну, розуміючи, що так легко можна було спастися, а тепер вони назавжди загинули. На згадку їм приходили стільки добрих настанов, котрих, на жаль, вони ніколи не виконали. Пекло дійсно вистелене добрими намірами!
У нижній печері я знову побачив у вогненній печі своїх хлопців: декілька і зараз перебувало там, інші були вихованцями або зовсім незнані мені. Зблизька я зауважив, що їх обліплюють різноманітні черв’ячки, котрі в’їдалися в їхні серця, очі, руки, ноги з такою жорстокістю, що неможливо описати. Безрадні й нерухомі хлопці ставали здобиччю різних тортур. Сподіваючись, що мені вдасться з ними поговорити і дізнатися про причини їхнього прокляття, я наблизився до них, проте жодний з них не промовив ані слова, і, навіть, не подивився на мене. Я запитав у свого провідника про причину такої поведінки, а він пояснив, що прокляті цілком позбавлені свободи. Кожен мусить зносити покарання в повному обсязі.
– А тепер, – додав він, – мусиш також увійти до наступної печери.
– О, ні! – протестував я. – Перед тим, як людина потрапить у пекло, повинен відбутися над нею суд. Я ще не був осуджений і не хочу туди іти!
– Послухай, – відповів провідник, – ти маєш вибір: або увійти до пекла і врятувати своїх хлопців, або залишитися назовні й залишити їх у муках. Що вибираєш?
Я вагався хвилину мовчки: “Зрозуміло, я люблю своїх хлопців і сильно прагну допомогти їм спастися, – відповів я, – але чи немає іншого способу?”
– Є спосіб, – промовив провідник, – але за умови, що ти зробиш усе, що буде у твоїх силах.
Я з полегшенням зітхнув і відразу ж собі сказав, що охоче зроблю все, щоб звільнити моїх улюблених духовних синів від цих тортур.
– Тоді увійди в печеру, – сказав мій приятель, – придивись, як добрий Всемогутній Господь милостиво дарує тисячу засобів, аби допровадити твоїх хлопців до справжнього каяття і врятувати від вічної смерті.
Він взяв мене за руку і запровадив до печери. Через декілька кроків мені здалося, що я несподівано опинився у великій парадній залі, скляні двері котрої закривали ще пару виходів.
На одному з них я прочитав: “Шоста заповідь”. Вказуючи на них, мій провідник пояснив: “Порушення цієї заповіді спричинилося до вічної смерті багатьох хлопців”.
– Чи вони не сповідалися?
– Так, вони сповідалися, але або гріх затаїли, або неповністю в ньому призналися. Одні через сором називали неправдиву кількість гріхів. Інші грішили цим ще в дитинстві, але пізніше забракло їм відваги повністю признатися в них перед священиком.
Частина з них, насправді, ніколи не каялася у своїх провинах або нещиро вирішила уникати їх у майбутньому.
Не бракувало і таких, хто замість перевірки свого сумління і щирого покаяння, всі свої зусилля скерували на те, якими словами переказати свої вчинки і ошукати сповідника. Кожен, хто помирає в такому душевному стані, добре це розуміє. Тепер же зноситиме трагічні наслідки упродовж цілої вічності. Лише щире каяття загладжує ці гріхи і запевнює вічне щастя.
Чи хочеш знати, чому наш милосердний Господь запровадив тебе сюди?
Він підніс завісу, і я побачив групу хлопців з Ораторія. – Я досконало знав їх всіх, хто знаходився тут саме через цей гріх. Багато з них відомі були в Ораторії, як дуже добрі вихованці.
– Ти, мабуть, дозволиш мені тепер записати їхні прізвища, щоби міг перестерегти їх індивідуально, – закричав я.
– Це необов’язково!
– Що тоді ти мені пропонуєш, що повинен їм сказати?
– У проповідях завжди говори про гріхи супроти чистоти. Таких загальних застережень вистарчить. Зрозумій, навіть, якщо ти індивідуально будеш їх перестерігати, вони охоче пообіцяють тобі виправитися, але тільки на словах. Для справжньої настанови потрібна Божа Ласка, але така, котру не відкинуть твої хлопці. Якщо вони будуть молитися, Бог дарує їм Свою любов, пробачить і забуде їхні падіння. Ти зі свого боку також молися і багато покутуй. А щодо твоїх хлопців, нехай вони прислуховуються до цих повчань і свого сумління. Воно підкаже їм, що необхідно робити.
Наступних півгодини ми розмовляли про умови доброї сповіді. Потім мій провідник прокричав сильним голосом: “Avertere! Avertere!”
– Що це означає? – запитав я.
– Зміни життя!
Заплутані в приземлені речі
Збентежений, я схилив із заклопотанням голову і хотів відійти, але він затримав мене.
– Ти не бачив ще всього, – пояснив і підніс іншу завісу, за котрою я прочитав такі слова: “А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку” (1Тим. 6:9).
– Це не відноситься до моїх хлопців, – твердо відповів я, – вони такі самі бідні, як і я. Ми не багаті й не хочемо ними бути. На багатство не звертаємо жодної уваги.
Однак, коли завіса піднялась, я побачив групу хлопців, добре мені відомих. Вони зносили подібні тортури, як і попередні. Мій провідник вказав на них зі словами: “Як бачиш, надпис відноситься також і до твоїх хлопців”.
– Як це можливо?
– Зараз я поясню тобі:
“Серцями деяких хлопців оволодіває така сильна спокуса мати матеріальні речі, що маліє в них любов до Бога. Звідси народжуються гріхи проти любові, побожності й лагідності. Вже саме прагнення багатства може отруїти серце, особливо, якщо воно провадить до несправедливості.
Твої хлопці бідні, але пам’ятай, що жадність і лінивство погані порадники. Один з твоїх вихованців здійснив серйозну крадіжку у своєму рідному місті. Він міг це виправити, але зовсім про це не подумав. Інші намагалися дістатися до кімнати економа. Не бракує і таких, хто риється в сумках своїх приятелів та забирають їм їжу, гроші й інші речі, не говорячи вже про крадіжку книжок та інших предметів…”
Він назвав багато прізвищ, а потім продовжив: “Деякі знаходяться тут, бо вкрали одяг, білизну, ковдри і плащі з гардероба, щоб відправити додому своїм батькам. Інші покутують тут за вчинену і свідому кривду або за те, що не повернули речей чи позичених грошей. Тепер ти все знаєш, тому зверни на це їхню увагу. Вони повинні перемогти всі свої марнотні й шкідливі прагнення, дотримуючись Божих заповідей і дбаючи про своє чисте сумління. Інакше, жадність може допровадити їх до ще більших гріхів…”
Я роздумував над тим, чому саме таке страшне покарання отримали хлопці за провини, про котрі вони майже не думали. Мій провідник розбудив мене з мого розважання: “Пригадай собі, що вже відкрито тобі, коли ти бачив знищені грона на виноградній лозі”. У цю мить він підняв ще одну завісу, за котрою було багато моїх хлопців, яких я відразу ж впізнав. Над завісою був такий надпис: “Корінь усякого зла”.
– Знаєш, що це означає? – запитав він у мене. – Про який гріх йде мова?
– Гордість?
– Ні!
– А мені завжди говорили, що гордість – це корінь усякого зла.
– На загал це так, але з іншого боку ти добре знаєш, що підштовхнуло Адама і Єву здійснити гріх, за що вони були вигнані з раю.
– Непослух?
– Власне! Непослух є коренем усякого зла!
– А що мені сказати хлопцям на цю тему?
Послух
– Слухай уважно: хлопці, яких ти бачив, приготували собі такий трагічний кінець саме через непослух. Цей і той, коли ти думав, що вночі спокійно сплять, залишали спальню, щоб волочитися. Всупереч правилам, вони блукали по небезпечних територіях і, навіть, по будівельному риштованню, наражаючи своє життя і здоров’я на небезпеку. Інші, щоправда, йшли до церкви, але всупереч порадам погано себе поводили. Вони занедбували молитви, мріяли про щось, заважали іншим або дрімали на Богослужінні. Горе тим, хто занедбує молитву! Хто не молиться, той ступає на дорогу, котра провадить до прокляття. Знайдеш тут і таких, хто, замість співати псалми або акафіст до Пресвятої Богородиці, читали світські заборонені книжки.
Він перерахував також й інші порушення дисципліни.
Після його слів моя душа наповнилася смутком і пригніченістю.
– Чи можу про це нагадати моїм хлопцям? — запитав я, дивлячись йому просто в очі.
– Так, можеш усе, що тільки запам’ятаєш.
– Що маю їм ще порадити, щоб уникнули такої трагедії?
– Нагадуй їм завжди, що через послух Богові, Церкві, своїм батькам і настоятелям навіть у малих справах, вони можуть спастися.
– І більше нічого?
– Перестерігай також їх перед неробством. Давид через свої лінощі впав у гріх. Якщо вони постійно будуть зайняті, дияволу забракне нагоди, щоб спокусити їх.
Я схилив голову і пообіцяв, що так зроблю. Майже втративши свідомість від страху, я лише спромігся прошепотіти. “Дякую тобі, що був для мене такий добрий. Прошу, виведи тепер мене звідси”.
– Добре, йди за мною.
Він взяв мене за руку, щоб додати мені відваги й підтримати мене, бо я ледь тримався на ногах від безсилля. Ми вийшли із зали, і у зворотному швидкому темпі повернулися на страшне подвір’я і довгий коридор. А коли проходили через останній бронзовий портал, провідник затримав мене і сказав: “Тепер, коли ти вже побачив, як страждають інші, повинен також пізнати на собі жах пекла”.
– Ні! – закричав я.
Доторкнись до пекельних мурів
Проте він наполягав на своєму, хоча в мене виникло бажання кудись утекти. “Не бійся, – сказав він, – просто спробуй і доторкнись до цього муру”.
Я не міг відважитись і намагався відійти далі, але він затримав мене.
– Спробуй, – наполягав він далі і, міцно тримаючи мене за руку, потягнув мене до стіни.
– Доторкнися хоч раз, то ж матимеш право розповісти не лише, що бачив, але що і торкався стін, за котрими люди зносять вічні муки. Зрозумієш, яким страшним повинен бути останній мур, якщо вже перший такий нестерпний. Подивись на цю стіну!
Я уважно подивився на неї. Вона здалася мені неймовірно товстою.
– Тисяча таких стін знаходиться між нею і справжнім пекельним вогнем, – пояснював мій провідник. – Тисяча мурів оточує її, кожен має тисячу мір товщини і на такій же відстані знаходиться один від одного. Одна міра має тисячу миль. Цей перший мур віддалений на мільйон мільйонів миль від пекельного вогню. Це дуже далека межа самого пекла.
Слухаючи це, я інстинктивно відсунувся, але він схопив мою долонь, розкрив її з силою і притягнув до першого з тисячі мурів. Я відчув такий страшний біль, що зі стогоном відскочив назад і прокинувся у своєму ліжку. Долоня сильно пекла, і я повинен був тримати її, щоб зменшити біль. А зранку, коли підвівся, то зауважив, що вона уся набрякла. І хоч я лише уві сні торкався муру, з моєї долоні облазила шкіра.
Щоб сильно вас не налякати, я оминув опису багатьох страшних деталей, хоча їх бачив і пережив. Упродовж наступних семи ночей я не міг заснути, настільки жахливим й неймовірним було моє враження від того сну. Знаємо, що нам Добрий Бог змальовував завжди пекло в символах, бо, коли б показав нам його у всій правді, ми не спроможні були б його збагнути. Ніхто зі смертних не може зрозуміти цих справ.