Брат Лоуренс навчав, що завжди треба керуватися любов’ю і не виношувати егоїстичних намірів. Відтоді, як він вирішив зробити любов до Бога метою всіх своїх дій, він знайшов у цьому цілковите задоволення і заспокоєння. Він був радий підняти соломинку з землі заради любови до Бога, шукаючи тільки Його і нічого більше, навіть не Його дарів.
Він зізнався, що його вже досить довго непокоять думки про те, що він буде засуджений на вічні муки, і не вірить, що комусь у світі вдасться переконати його в протилежному. Така бентега тривала чотири роки, і весь цей час він дуже страждав.
Та, зрештою, він так розмірковував про цю ситуацію: я не прирікався на релігійне життя, а прийшов тільки з любови до Бога і старався жити тільки для Нього. Що б зі мною не трапилось, загину я чи буду врятований, я завжди буду жити тільки з любови до Бога. Принаймні я можу продовжувати жити в цьому дусі й до самої смерти робити все, що в моїх силах, щоб любити Його. Відтоді брат Лоуренс жив у досконалій свободі і незмінній радості. Зважаючи на гріхи, які віддаляли його від Бога, він розумів, що не заслуговує на Його благовоління, але Бог не переставав дарувати йому Свою милість.
Брат Лоуренс говорив, що для того, аби виробити звичку безперервно розмовляти з Богом і ділитися з Ним усім, що робимо, ми маємо звертатися до Нього спочатку з певною ретельністю, а відтак, доклавши трохи зусиль, виявимо, що Його любов внутрішньо буде спонукати нас до цього, і ми вже не відчуватимемо жодних труднощів.
Він очікував, що після цих щасливих днів, які йому дарував Бог, настане час болю і страждань, але це його не надто тривожило. Він був певний, що оскільки нічого не може змінити сам, Бог дасть йому сили витерпіти страждання.
Коли йому випадала нагода виявити якусь чесноту, він звертався до Бога зі словами: «Господи, я не зможу цього зробити, якщо Ти не допоможеш мені», – і тоді він одержував сили аж задосить для цього доброго діла. Коли йому не вдавалося виконати свій обов’язок, він просто визнавав свою провину перед Богом, мовивши: «Я ніколи не зможу вчинити інакше, якщо Ти залишиш мене сам на сам і не відвернеш мого падіння та не виправиш того, що неправильно». Після цього він більше не мав жодних труднощів.
Брат Лоуренс наголошував, що нам слід звертатися до Бога в найбільшій простоті, говорячи з Ним відверто і прямо та просячи Його про допомогу в наших справах у міру того, як вони відбуваються. Бог ніколи не відмовляв йому, у чому він часто пересвідчувався.
Так, одного разу його послали в Бургундію закупити вино для спільноти, і це було дуже нелегким завданням, оскільки він ніколи не займався такими справами, до того ж, був кульгавим і не міг добре ходити по човні, бо перевалювався через бочки. І все ж він не бачив причини для занепокоєння ні щодо цих труднощів, ні щодо закупівлі вина. Він просто доручив цю справу Богові і пізніше пересвідчився, що все дуже добре вийшло. Так само трапилося і минулого року, коли його відправили в Овернь.
Також, працюючи на кухні (до якої він, природно, відчував велику відразу), брат Лоуренс добре виконував свою роботу, бо звик усе чинити з любови до Бога і з молитвою про Його благодать. Упродовж п’ятнадцяти років роботи на кухні він почувався легко і спокійно. Йому дуже подобався той обов’язок, який він виконував. І все ж він був готовий так само відмовитися від нього, як і від першого, бо намагався догодити Богові, чинячи маленькі речі з любови до Нього, чим би не займався. Його час молитви нічим не відрізнявся від іншого часу. Коли він ішов молитися за вказівкою настоятеля, то насправді не потребував самоти і не просив про неї, тому що жодна справа не відволікала його від Бога.
Оскільки він розумів, що має обов’язок любити Бога в усьому, що він і намагався робити, йому не потрібен був наставник, який давав би йому поради, але він дуже потребував сповідника, який відпускав би йому гріхи. Він надто добре усвідомлював свої помилки, але не впадав у розпач через них. Сповідував їх Богові, не виправдовуючись, а потім спокійно відновлював свою звичну практику любови й поклоніння.
У душевному сум’ятті брат Лоуренс ні з ким не радився, але, осяяний лише світлом віри, знаючи, що Бог завжди поряд із ним, він задовольнявся тим, що скеровував усі свої вчинки до Нього, тобто робив усе, бажаючи догодити Йому і дозволити цьому бажанню явити, що з цього вийде.
Брат Лоуренс також застерігав, що марні думки можуть усе зіпсувати і саме від них починається зло. Вважав, що треба відкидати їх, як тільки ми усвідомлюємо їхню недоречність, і повертатися до нашого спілкування з Богом. Спочатку він часто проводив час, відведений для молитви, то відкидаючи блукаючі думки, то знову занурюючись у них. Йому ніколи не вдавалося налаштовувати свою молитву певними методами, як це робить дехто. Спершу він деякий час розмірковував, але відтак таке розважання переходило в помисли, які не мали жодного значення.
Брат Лоуренс підкреслював, що всі умертвіння плоти та інші вправи марні, якщо вони не служать досягненню любовного союзу з Богом. Добре обдумавши це, він відкрив для себе, що найкоротший шлях до Бога – у постійному вияві любови до Нього і в здійсненні маленьких речей заради Нього.
Він зазначив, що існує велика різниця між учинками розуміння і вчинками волі. Вчинки розуміння мають порівняно невелику цінність, тимчасом як вольові акти є надзвичайно важливими. Нашою єдиною справою є любити Бога і бажати пізнавати Його. Усі можливі види умертвіння плоти, позбавлені любови до Бога, не в силі загладити жодного гріха. Нам треба, натомість, без будь-якого страху очікувати прощення наших гріхів через кров Ісуса Христа, стараючись любити Його всім своїм серцем. Бог дає великі дари найбільшим грішникам як ще одне свідчення Свого милосердя.
Брат Лоуренс також додав, що навіть найбільші страждання або задоволення цього світу не можуть зрівнятися з тим, що він зазнав у духовному житті. Тому йому нема чого боятися і нема чого бажати, як тільки Бога і того, щоб не образити Його. Він не відчуває на серці вини, бо, як він казав, «Коли мені не вдається виконати свій обов’язок, я негайно ж визнаю, що я так учинив і що я ніколи не зможу вчинити інакше, якщо залишуся сам. А якщо я не зазнаю невдачі, то дякую Богові, визнаючи, що це діло Його рук».