Друга причина вічності пекельних мук: брак ласки
Навіть, якщо б проклятий грішник мав час на переміну, навернення й прощення, він все одно йому б не знадобився. Чому? Бо завжди існуватиме причина його страждань. Цією причиною є гріх, зло, якому він віддався за свого земного життя. Проклятий – це невиправний, непокутний грішник.
Адже самого часу замало, щоб навернутися. Не раз ми переконуємося в цьому. Часто можна зустріти людей, на навернення яких Господь чекає десять, двадцять, тридцять і більше років. Для навернення передусім необхідна Божа ласка. Без дару ласки Ісуса Христа, уділеної нам безкорисливо, ласки, що є найкращим ліком від гріха, а також початком воскресіння душ, відлучених від Бога через гріх; без цієї ласки – неможливе навернення. Ісус Христос сказав: “Я – воскресення й життя” (Ів. 11:25). Лише Своєю ласкою Він воскрешає й повертає до життя мертву грішну душу. У Своїй всесильній мудрості Ісус Христос уділяє нам ласку ще за життя, що для нас є лише часом випробування, прагнучи таким чином застерегти від смерті через гріх й забезпечити життя дітей Божих. У потойбічному світі наступає час не для ласки і випробувань, але для вічної нагороди тих, хто відповів на ласку та жив по-християнськи, або для вічного прокляття тих, хто, погордивши ласкою, жив і помер у гріху. Цей порядок встановлений Божим Провидінням і ніщо його не змінить.
Отже, у вічності прокляті грішники будуть позбавлені ласки. А позаяк без ласки неможливе справжнє каяття в гріхах, а без каяття немає відпущення гріхів, причини покарання, то гріх, як і кара, триватимуть вічно.
Без ласки не існує жалю, без жалю навернення, без навернення відпущення гріхів, без відпущення неможливе скорочення чи повне скасування кари. Згадаймо, як євангельський багач не шкодує про свої гріхи в пекельному вогні, не скаже навіть: “Згрішив!” Він лише волає: “Мучуся в полум’ї цім” (Лк. 16:24). Це не голос розкаяння, але крик болю й розпачу. Багатій не думає просити прощення, бажає лишень отримати полегшення в стражданнях. Даремно просить краплину води. Та краплина – це дотик ласки, яка б врятувала, проте йому її не отримати. Адже він нарікає на страждання, але не осуджує гріх. Це типовий образ усіх проклятих.
Тут, на землі, Боже Царство й царство диявола немовби переплетені. З одного можна потрапити в інше, а відтак знову повернутися. Добрі можуть стати злими, злі – добрими. Але в годині смерті усе припиниться. Від цієї миті два царства раз і назавжди розмежуються для померлого. У Св. Євангелії читаємо: “Поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас” (Лк. 16:26). Опісля вже нема можливості потрапити з Божого Царства в царство диявола, з Неба в пекло, і навпаки з пекла в Небо. У земному житті все непостійне: як добро, так і зло. Тут немає нічого абсолютно довершеного, тому допоки Господь не відмовляє у Своїй ласці нікому, ще можна визволитися з-під влади гріха і диявола. Можна уникнути смерті душі, поки ще живемо, але пам’ятаймо усе це можливе лише в земному житті, від миті, коли бідний грішник помре в стані смертельного гріха, все для нього зміниться. Відтоді замість дочасності з’явиться вічність, період ласки і випробувань вичерпається, воскресіння душі стане неможливим. Дерево, що впаде ліворуч, навіки лежатиме ліворуч: “Якщо впаде дерево на південь або на північ, там і залишиться”.
Доля проклятого вирішена навіки. Жодна зміна, жодне полегшення, жодне тимчасове або повне навернення неможливе, бо немає вже ані часу, ані ласки.
Третя причина вічності пекельних мук: підступність волі проклятих
Воля проклятих закам’яніла в гріху, у злі і надприродній смерті. Що ж може спонукати грішника навернутися ще за життя на землі? Адже в нього доволі часу, а Господь кожної миті готовий дарувати йому ласку, грішник бо вільний і з власної волі може навернутися до Бога. Грішник добровільно відвернувся від свого Творця. Так само добровільно за допомогою благодаті Наймилосерднішого Бога він може навернутися до Нього, може покаятися, і, як блудний син, може знову потрапити в батьківський дім.
Проте в годині смерті свобода, як і благодать зникає навіки. Зникає право на вибір.
Людина залишається з тим, що вже вибрала. Надала перевагу добру і життю – навіки володітиме добром і життям. У своєму безумстві обрала зло і смерть – навіки залишиться в злі та смерті. Залишиться тому, що запрагнула її тоді, коли ще можна було бажати. Звідси вічність покарання.
Ще й досі у версальському палаці можна побачити кімнату, де 1 вересня 1715 року помер король Луї XIV. Там стоять все ті ж меблі. Поміж ними настінний годинник, маятник якого зупинили саме в той момент, коли король відійшов у вічність. Відтоді ще ніхто не осмілився завести годинника. Це промовистий образ незмінності, в яку потрапляє людська воля, коли покидає цей світ.
Воля проклятого грішника залишається саме такою, якою була у хвилину смерті. “Проклятий, – говорить св. Бернард, – завжди прагне зла, котре вчинив”. Зло і гріх злилися в ньому в єдине ціле.
Як благословенні, бачачи Бога лише в Його доброті й милосерді, беззастережно Його люблять, так і прокляті, бачачи Бога лише через терпіння, які отримують від Його справедливості, неодмінно Його ненавидять. Тож чи найсуворіша справедливість не повинна встановити незмінне покарання за незмінну підступність? Хіба не слід вічними і незмінними стражданнями покарати волю, що вічно і незмінно перебуває в злі, відвернулася від Бога й надалі готова грішити?
Звідси випливає, що прокляті в пеклі не мають ані часу, ані благодаті, ані волі для навернення. Отже, вони не можуть отримати відпущення гріхів і, у результаті, повинні терпіти вічну й незмінну кару. Крім того, ті пекельні муки повинні бути не лише безконечними, але й без найменшого полегшення, на котре багато хто розраховує.